Губернаторство Трансністрія

Губернаторство Трансністрія часто називають Трансністрією.1Footnote 11 Під час Голокосту на цій території здійснювали масштабні масові вбивства. Головними призвідниками Голокосту в Трансністрії були румуни. Німецькі частини та допоміжні підрозділи, завербовані на цій території, також чинили злочини проти євреїв у Трансністрії. До складу допоміжних підрозділів входили етнічні українці, румуни та німці, які проживали в цьому регіоні до вторгнення держав Осі. 

Невдовзі після взяття території під свій контроль румунська влада запровадила жорстку антиєврейську політику. Вона також вчиняла масові вбивства євреїв. Влада депортувала до Трансністрії десятки тисяч євреїв із Бессарабії та Північної Буковини. Депортовані євреї були змушені жити в переповнених ґетто разом із місцевим єврейським населенням. Також румуни депортували з Румунії до Трансністрії ромів. Тисячі ромів загинули в нелюдських умовах, з якими вони там зіткнулися.

Що собою являло губернаторство Трансністрія? 

Губернаторство Трансністрія було румунською адміністративною одиницею. Їй підпорядковувалася частина радянської України, окупованої державами Осі. Румунська окупація Трансністрії тривала з 1941 до 1944 року. Столицею була Одеса. Це була єдина велика зона в окупованому Радянському Союзі, яка підпорядковувалася союзнику нацистської Німеччини. Решта перебувала під безпосереднім контролем німців.

Трансністрія мала площу близько 42 000 квадратних кілометрів між річками Дністер і Південний Буг. Її територія простягалася на 345 кілометрів на північний захід від Одеси до міста Жмеринка. На сході вона межувала з річкою Південний Буг, на заході — з Дністром, а на півдні — з Чорним морем. «Трансністрія» — це географічне позначення, яке румунською мовою означає «за Дністром».

До румунської окупації ця територія входила до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки, однієї з республік Радянського Союзу. За різними переписами чисельність населення становила від 2,3 до 3 мільйонів осіб. Більшість населення складали етнічні українці, але тут також мешкали етнічні румуни, росіяни, німці тощо. Крім того, на цій території проживало приблизно 331 000 євреїв. Більше половини з них жили в Одесі.

Сьогодні територія, яка колись була губернаторством Трансністрія, лежить на землях південно-західної частини України та Молдови. 

Румунія як союзник нацистів і призвідник Голокосту 

У 1940 році Румунія стала союзником нацистської Німеччини. У 1941 році, Румунія приєдналася до очолюваного нацистами вторгнення в Радянський Союз. 

Роль Румунії у Другій світовій війні та Голокості має витоки в кінці 1930-х років. У той час антисемітизм відігравав дедалі більшу роль у румунському суспільстві та політиці. Також у цей період Румунія перетворилася на диктатуру, яка дедалі тісніше співпрацювала з нацистською Німеччиною. 

Антисемітизм у Румунії в 1930-х роках

Упереджене ставлення до євреїв було поширеним явищем у румунському суспільстві в дев’ятнадцятому й двадцятому століттях. У 1930-х роках румунські політичні лідери ухвалили закони щодо економіки та громадянства, які фактично запроваджували дискримінацію євреїв і негативно впливали на їхнє життя. Політичний дискурс часто містив антиєврейську риторику. У грудні 1937 року до влади прийшов відверто антисемітський уряд. Протягом кількох тижнів новий уряд ухвалив указ, який позбавив румунського громадянства 225 222 євреїв. Цей уряд працював недовго, але його наступники продовжували провадити політику, спрямовану проти євреїв країни. 

Геополітичне становище Румунії з вересня 1939 року до літа 1940 року

Фото

Польські немовлята, обрані за своїми «арійськими» рисами (Фото)

Поляки ходять серед руїн обложеної Варшави.

Цю світлину, на якій зображені руйнування під час війни, зробив Жюльєн Брайан (1899–1974), режисер-документаліст, який знімав і фотографував повсякденне життя й культуру людей і громад у різних країнах по всьому світу.

Джерело:

• US Holocaust Memorial Museum, courtesy of Julien Bryan

• Переглянути архівні документи

Наявність різних пріоритетів вплинула на геополітичне становище Румунії на початку Другої світової війни. З одного боку, Румунія мала давні дипломатичні відносини з Великобританією та Францією. З іншого боку, Румунія мала економічні відносини з нацистською Німеччиною. Зокрема, нацистська Німеччина залежала від поставок нафти з Румунії. Тому у вересні 1939 року, коли Німеччина напала на Польщу та розв’язала Другу світову війну, Румунія оголосила політику нейтралітету. 

Нацисти перекроїли карту Європи. Вони висунули претензії на території своїх сусідів і винагородили своїх союзників. Як наслідок, Румунія втратила кілька регіонів у середині 1940 року. У червні Радянський Союз зажадав, щоб Румунія віддала Бессарабію та Північну Буковину. У серпні Німеччина та Італія змусили Румунію віддати Угорщині Північну Трансільванію. Втрата цих територій спричинила політичну кризу в Румунії.  

Втрата Бессарабії та Буковини також породила антисемітський міф, який базувався на давнішій ідеї єврейського більшовизму. Відповідно до цього нового міфу, євреї Бессарабії та Буковини були комуністами й зрадниками, які зрадили Румунію влітку 1940 року. Євреї нібито вітали радянські окупаційні сили й грабували або нападали на румунських військових, які залишали ці регіони. Справді, деякі місцеві мешканці з різних релігійних громад і різної етнічної належності так і робили. Проте румунські військові звинувачували у такій начебто нелояльній поведінці лише євреїв.

Румунія за часів правління диктатора Антонеску 

Територіальні втрати та пов’язана з цим політична криза в середині 1940 року привели до влади румунського диктатора Іона Антонеску. Вперше він прийшов до влади у вересні 1940 року. Він належав до коаліції з антисемітським румунським фашистським рухом (неофіційна назва «Залізна гвардія»).  Вже за кілька місяців «Залізна гвардія» здійснила невдалу спробу державного перевороту. Проте Антонеску захопив одноосібну владу за підтримки внутрішніх і зовнішніх союзників. Він правив Румунією як військовий диктатор із січня 1941 року до серпня 1944 року.

Приєднання Румунії до держав Осі (листопад 1940 року)

За Іона Антонеску основною метою зовнішньої політики було повернення території, яку Румунія втратила до його приходу до влади. Сподіваючись досягти цієї мети, Румунія серед іншого уклала союз із нацистською Німеччиною. 23 листопада 1940 року Румунія увійшла до складу держав Осі. 

У рамках цього союзу Німеччина погодилася з претензіями Антонеску на Бессарабію та Буковину. Проте Німеччина не підтримала претензій Румунії на Північну Трансільванію. Цей регіон залишився під владою Угорщини, що також була державою Осі.  

Вторгнення Румунії в радянську Україну й створення губернаторства Трансністрія

У червні 1941 року нацистська Німеччина та її союзники, включно з Румунією, напали на Радянський Союз. У липні німецькі та румунські війська вторглися в Буковину та Бессарабію, окуповані Радянським Союзом. Ці регіони були швидко включені поновно до складу Румунії. Під час вторгнення масово чинилося насильство проти євреїв. Румунські солдати нападали на єврейські громади та чинили вбивства. Вони прагнули помститися за гадану зраду євреїв роком раніше. 

Румунські війська не зупинилися після вторгнення в Бессарабію та Північну Буковину. Вони перейшли річку Дністер, по якій у 1939 році проходив румунсько-радянський кордон. Перші румунські частини форсували річку в середині липня. Вони просувалися вглиб радянської України разом зі своїми німецькими союзниками. Це ще більше втягнуло Румунію у війну проти Радянського Союзу. 

До середини серпня 1941 року румунські та німецькі війська контролювали більшу частину території, на якій незабаром створили губернаторство Трансністрія. Примітним винятком було місто Одеса, яке лишалося під радянським контролем до жовтня 1941 року. Після вторгнення німецькі підрозділи СС і поліції вчинили масові вбивства місцевих євреїв.

Створення губернаторства Трансністрія 

Німці та румуни вели переговори з приводу того, що робити з окупованою територією між Дністром і Південним Бугом. На прохання Антонеску Гітлер погодився створити румунську зону окупації. Німецько-румунська угода, відома як Тигинська угода, надала офіційного статусу цій домовленості. Вона визначала обов’язки та привілеї Німеччини й Румунії в цьому регіоні. Ця угода набула чинності 30 серпня 1941 року.

Плани Румунії щодо Трансністрії

Румунський диктатор Іон Антонеску та інші румунські лідери не мали чіткого довгострокового плану щодо Трансністрії. Вони також не узгодили оптимальний план дій. Зрештою Антонеску вирішив не приєднувати Трансністрію до Румунії. Румуни сподівалися, що в майбутньому Трансністрія стане їхнім козирем у питанні повернення Північної Трансільванії. Румунія була змушена передати Трансільванію Угорщині у серпні 1940 року.

Керування Трансністрією

Тигинська угода передбачала запровадження румунських органів державної влади в Одесі для керування Трансністрією. Антонеску призначив на посаду губернатора Георге Алексяну, румунського професора права. Алексяну мав величезну владу. Під час румунської окупації Трансністрія зберегла окремий статус. Там не діяло румунське законодавство, а губернатор Алексяну не мав звітувати перед центральним румунським урядом. За безпеку в губернаторстві Трансністрія відповідали близько 6 000 румунських жандармів. На його території також було розміщено велику кількість румунських військ.

Антисемітська політика Румунії в Трансністрії

Після нападу держав Осі на Радянський Союз у червні 1941 року румунський уряд вдався до жорсткіших дій проти євреїв. Ці дії різною мірою торкнулися всіх румунських євреїв. Деякі з них стикалися з дискримінаційною політикою. Інші були піддані депортації та масовим убивствам. Це залежало від низки чинників, особливо від місця проживання євреїв у Румунії.

Трансністрія стала основним місцем, де під час Голокосту румуни масово знищували євреїв. У рамках масштабної кампанії етнічних чисток румунська влада депортувала до Трансністрії близько 200 000 євреїв з інших частин Румунії. Серед депортованих були євреї, які проживали на Буковині та в Бессарабії. 

Румунська влада Трансністрії швидко і дещо хаотично вжила заходів щодо переслідування євреїв. Наприклад, вона вимагала, щоб євреї носили на своєму одязі зірку Давида. Румунська влада також відбирала особисті речі та цінності євреїв. Крім того, вони примусово переселяли євреїв у межах Трансністрії. 

Антиєврейська політика Румунії торкнулася як євреїв, які проживали на території Трансністрії до окупації, так і тих, хто був туди депортований. У Трансністрії румунська влада загнала євреїв у близько 150 імпровізованих ґетто й таборів, де чисельність людей значно перевищувала допустимі норми та панували антисанітарні умови. Іноді євреї були змушені жити у напіврозвалених колективних господарствах (українською мовою вони називалися колгоспами або радгоспами). В інших випадках переміщених євреїв відправляли в села й не дозволяли звідти виїжджати. Там вони жили в жахливих умовах. Часом євреї займали покинуті будинки або будинки, власників яких було переміщено чи вбито. В інших випадках переміщені євреї жили поряд із місцевими єврейськими громадами. Члени громад ділилися своїми обмеженими ресурсами та навіть своїми домівками. У більшості випадків у румунських таборах і ґетто євреїв залучали до примусових робіт. 

Десятки тисяч євреїв у Трансністрії загинули від поганого поводження, голоду, холоду чи хвороб. Румунська влада не забезпечувала євреїв достатньою кількістю їжі та води. Такі умови робили євреїв вразливими до епідемій, які спалахували майже в кожному таборі та ґетто. Румунська влада свідомо сприяла лютуванню епідемій. Вона втручалася лише тоді, коли виникала загроза поширення хвороби за межі таборів і ґетто. Румунські чиновники й місцеві допоміжні підрозділи тероризували євреїв свавільними насильницькими діями, вчиняючи побиття, зґвалтування та розстріли. 

Румуни також чинили у Трансністрії масові розстріли. Зокрема, вони вбили десятки тисяч євреїв у самій Одесі та навколо неї, а також у таборі в Богданівці. Інші місця масових розстрілів містилися переважно в південній частині Трансністрії.2Footnote 22

Під час Голокосту в Трансністрії було вбито від 280 000 до 380 000 євреїв. Вони загинули на шляху до або під час масових розстрілів, внаслідок вчинення інших форм масового насильства або нелюдських умов.

Депортація ромів з Румунії до Трансністрії 

Румунський уряд також депортував до Трансністрії певні верстви ромського населення країни.

У румунському суспільстві початку двадцятого століття роми (яких зневажливо називали «циганами») стикалися з дискримінацією через стереотипи щодо їхнього способу життя. За часів Антонеску румунський уряд перетворив упереджене ставлення до ромів на державну політику. Режим депортував до Трансністрії ромів, яких визнавав бродячими, хронічно безробітними або такими, що мають кримінальне минуле. 

З червня по вересень 1942 року румунська влада депортувала до Трансністрії близько 25 000 ромів. Спочатку румунська влада змушувала депортованих ромів жити в примітивних умовах у селах або поблизу них у східній частині Трансністрії. Роми могли пересуватися в межах визначених територій (в офіційних документах їх називали таборами [lagăre] або ґетто). Проте вони не мали права їх залишати.

У грудні 1942 року губернатор Алексяну видав указ, який мав регулювати затримання ромів у Трансністрії та вимоги щодо їхньої примусової праці. Але через те, що румунська адміністрація була погано організованою, призначення на виконання робіт відбувалися вкрай рідко. Це означало, що роми не могли заробляти навіть на задоволення базових потреб. Коли спалахували епідемії, роми не мали можливості отримати медичну допомогу. Тисячі депортованих померли від хвороб, голоду чи холоду взимку 1942–1943 р.р. Ситуація покращилася влітку 1943 року, хоча умови життя в різних місцях сильно відрізнялися.

У Трансністрії румуни не чинили масових розстрілів ромів. Проте кількість ромів, вбитих внаслідок окремих актів насильства, залишається невідомою.

Зрештою, режим Антонеску депортував з Румунії до Трансністрії близько 25 000 ромів. Щонайменше 11 000 із цих депортованих померли через жорстоке поводження або були вбиті. 

Згортання антиєврейської політики Румунії в Трансністрії

У ході війни політика Румунії щодо євреїв ставала менш радикальною. Багато в чому це було пов’язано з воєнною ситуацією. Оскільки перемога Німеччини здавалася все менш імовірною, румунські лідери намагалися дистанціюватися від свого нацистського союзника.

Наприкінці весни 1942 року румунська влада припинила масштабні масові розстріли в Трансністрії. Проте менш масштабні вбивства тривали. У жовтні 1942 року режим Антонеску припинив депортацію євреїв з Бессарабії та Буковини до Трансністрії. Десятки тисяч євреїв у Трансністрії на той час уже загинули, а тисячі інших продовжували вмирати від жорстокого поводження. 

Лідери єврейської громади Румунії чинили тиск на режим Антонеску, щоб той повернув румунських євреїв, яких депортували до Трансністрії. У грудні 1943 року, коли наблизився військовий фронт, уряд Антонеску пішов на поступки. Він дозволив поступове повернення деяких депортованих євреїв. Так тривало, доки Червона Армія не вигнала румунів навесні 1944 року. На той момент Антонеску дозволив повернення всіх уцілілих депортованих румунських євреїв.

Румунська влада не організувала повернення ромів, депортованих до Трансністрії. Проте багато з них повернулися до Румунії, коли відступали румунські війська.

Кінець румунської окупації

З наближенням Червоної Армії румуни почали планувати виведення військ із Трансністрії. 15 лютого 1944 року румуни скасували губернаторство, а натомість запровадили військову адміністрацію. Протягом короткого часу в березні 1944 року ця територія підпорядковувалась німецькій владі, яку, своєю чергою, витіснила радянська влада.