Ранні роки та Перша світова війна

Адольф Гітлер (1889–1945) народився 20 квітня 1889 року у верхньоавстрійському прикордонному містечку Браунау-на-Інні. У 1898 році родина Гітлерів переїхала до Лінца, столиці Верхньої Австрії. Прагнучи здобути кар’єру в образотворчому мистецтві, Гітлер запекло боровся зі своїм батьком, який хотів, щоб він вступив на державну службу до Габсбургів.

Гітлер прожив у Відні з лютого 1908 року по травень 1913 року, перш ніж поїхати до Мюнхена. Там він плив за течією і заробляв на життя малюванням акварелей і замальовок, доки Перша світова війна не задала новий напрямок його життю. Він вступив до армії. Під час війни був двічі поранений (у 1916 та 1918 роках) і нагороджений кількома медалями.

У жовтні 1918 року Гітлера було відправлено до військового госпіталю в Пазевальку, після часткової втрати зору внаслідок атаки з використанням гірчичного газу неподалік Іпра в Бельгії. Новини про перемир’я 11 листопада 1918 року дійшли до нього, коли він одужував. Після виписки з госпіталю в листопаді 1918 року Гітлер повернувся до Мюнхена.

У 1919 році він приєднався до Інформаційного бюро Баварської військової адміністрації. Ця організація збирала розвідувальні дані про цивільні політичні партії та проводила антикомуністичну «політичну освіту» для військових. У серпні 1919 року, як інструктор курсу, Гітлер виступив зі своїми першими жорстокими антисемітськими промовами. Через місяць він вперше виклав антисемітську, расистську ідеологію на папері, виступаючи за вивезення євреїв із Німеччини.

Лідер нацистської партії

Гітлер репетирує виголошення промови

У жовтні 1919 року Гітлер приєднався до організації, що невдовзі стане нацистською партією. У 1920 році він допоміг розробити політичну програму партії. Програма базувалася на расистському антисемітизмі, експансіоністському націоналізмі та антиіммігрантській ворожнечі. До 1921 року він став абсолютним фюрером (лідером) нацистської партії. За два роки кількість членів нацистської партії збільшилася до 55 тисяч, включно з понад 4 тисячами осіб із воєнізованих СА (Sturmabteilung; штурмові загони).

Позбавлення волі

Відмовляючись від політичної участі у Веймарських виборах, Гітлер і керівництво нацистської партії прагнули повалити уряд Баварії, адміністративної одиниці у складі Веймарської республіки. 9 листопада 1923 року відбувся так званий Пивний путч. Після провалу путчу мюнхенський суд засудив Гітлера й інших ватажків за звинуваченням у державній зраді. Гітлер використовував судовий процес як майданчик для атак на систему парламентської демократії та пропаганди ксенофобського націоналізму. Гітлера визнали винним, але він отримав легкий вирок і був звільнений після відбування всього одного року ув’язнення. Він використав час перебування у в’язниці, щоб почати писати Майн Кампф (Моя боротьба), свою автобіографію, опубліковану в 1926 році. У книзі він розкрив своє відверто расистське, націоналістичне, соціал-дарвіністське та антисемітське бачення історії людства. Гітлер виступав за диктатуру в Німеччині та військову експансію і захоплення «життєвого простору» (Lebensraum) на Сході. Це той життєвий простір, який німці мали намір очистити від корінного та «нижчого» населення.

Політична стратегія

Після звільнення із в’язниці Гітлер реорганізував та об’єднав нацистську партію. Він змінив її політичну стратегію, щоб сприяти залученню до виборчої політики, створенню програм, націлених на нових та невдоволених поточним станом справ виборців, а також побудову мостів для подолання традиційних конфліктів у німецькому суспільстві.

Використовуючи риторику, створену для відображення побоювань і сподівань потенційних виборців, нацисти агітували за такі ідеї:

  • оновлення національного оборонного потенціалу;
  • відновлення національного суверенітету;
  • знищення комунізму;
  • скасування Версальського договору;
  • усунення іноземного та єврейського політичного й культурного впливу в Німеччині та подолання моральної зіпсованості, яку він нібито спричинив;
  • забезпечення економічного процвітання та створення робочих місць.

Випробовуючи цю стратегію на загальнонаціональних парламентських виборах 1928 року, нацисти отримали невтішні 2,6 % голосів.

Із настанням Великої депресії в 1930 році нацистська агітація почала мати все більший вплив на німецьке населення. Коли в березні коаліційний уряд більшості розпався, три партії середнього класу застосували надзвичайні конституційні положення для проведення позачергових парламентських виборів, сподіваючись створити правлячу більшість, яка назавжди виключить соціал-демократів та політичних лівих із влади. Після невдачі цього маневру, уряди Німеччини в 1930–1932 роках вдалися до правління на підставі президентського указу, а не парламентської коаліції. 

Виборчі прориви

Адольф Гітлер в день, коли його призначили на посаду канцлера Німеччини.

У 1930 році нацисти здійснили прорив на виборах, поєднавши новітні технології, модерні дослідження політичного ринку та залякування через насильство, за яке керівництво могло не брати на себе відповідальність. Молодіжний запал партії, що не була обмежена асоціаціями з колишніми демократичними урядами, також допоміг їм пробитися крізь виборчі бар’єри. Вони отримали майже п’яту частину голосів виборців, залучаючи нових, безробітних і невдоволених поточною ситуацією виборців.

Гітлер був сильним оратором, що вміє заворожити аудиторію, тому привернув до себе широке коло німців, які відчайдушно прагнули змін. Привабливість нацистів неухильно зростала в 1931 й 1932 роках, створюючи відчуття неминучості того, що Гітлер прийде до влади і врятує країну від політичного паралічу, економічного зубожіння, культурної атрофії та комунізму. Після балотування на пост президента республіки навесні 1932 року, Гітлер і нацисти завоювали 37,3 % голосів на виборах у липні 1932 року. Вони стали найбільшою політичною партією Німеччини. Постійна передвиборна агітація після 1930 року, що супроводжувалася політично мотивованим вуличним насильством, у 1932 році збільшила кількість членів нацистської партії до 450 тисяч, СА до більш ніж 400 тисяч і СС до понад 50 тисяч осіб.

Канцлер Німеччини

На парламентських виборах у листопаді 1932 року нацистська частка голосів знизилася до 33,1 %. Це зниження притупило привабливість Гітлера та спричинило політичну й фінансову кризу в нацистській партії. Врятував Гітлера колишній канцлер (червень–листопад 1932 року) Франц фон Папен. Фон Папен вважав, що поразка нацистів на виборах зробила їх більш уразливими для контролю з боку досвідченіших, але непопулярних консервативних еліт. Готовий ризикнути та створити нацистсько-німецьку націоналістичну коаліцію з Гітлером на посаді канцлера, на початку січня 1933 року фон Папен досяг згоди з Гітлером і німецькими націоналістами. Він переконав президента Пауля фон Гінденбурга, що Німеччина не має інших варіантів. 30 січня 1933 року фон Гінденбург неохоче призначив Гітлера канцлером.

Після призначення канцлером Адольф Гітлер почав закладати підвалини нацистської держави. Він скористався всіма можливостями, щоб перетворити Німеччину на однопартійну диктатуру.

Президент Німеччини Пауль фон Гінденбург помер у серпні 1934 року. Після чистки Рема 30 червня 1934 року Гітлер заручився підтримкою армії. Він скасував президентство і проголосив себе фюрером німецького народу (Volk). Всі військові та державні службовці присягнули на особисту вірність Гітлеру як фюреру. Гітлер також продовжував обіймати посаду рейхсканцлера (голови уряду).