Анна Франк. Щоденник

Початок щоденника

Анна Франк та її сім’я втекли з Німеччини після того, як нацисти захопили владу в 1933 році, та переселилися до Нідерландів, де її батько, Отто, мав ділові зв’язки. Німці окупували Амстердам у травні 1940 року, а через два роки німецька влада за допомогою нідерландських колаборантів розпочала облаву на євреїв і зрештою депортувала їх у центри для знищення.

У липні 1942 року Анна, її сестра Марґо, її мати Едит та батько переселилися в схованку. Вони тіснилися в таємній квартирі на горищі за офісом сімейного підприємства на вулиці Принсенґрахт, 263, де згодом ховалися ще чотири нідерландські євреї.

Перебуваючи в схованці, Анна вела щоденник, в якому записувала свої страхи, надії та переживання. Свій перший щоденник вона почала вести в день свого 13-річчя, 12 червня 1942 року. Того дня вона написала:

Сподіваюся, я зможу тобі все довірити, як ще не довіряла нікому, і сподіваюся, що ти будеш для мене великою підтримкою та втіхою.

Я думаю, що тобі буде цікаво дізнатися, як це — ховатися. Проте, все, що я можу сказати, це те, що я ще сама не знаю. Думаю, що я себе тут ніколи не відчую по-справжньому вдома, але це не означає, що мені сумно чи гидко. Мені здається, що я на канікулах, у якомусь своєрідному готелі. Можливо, це досить божевільний погляд на перебування в схованці, але саме таке маю почуття.
[11 липня 1942 року]

Все важче усвідомлювати, що ми ніколи не зможемо вийти надвір. І відчувати постійний страх, що нас виявлять та розстріляють. Не дуже весела перспектива, годі й казати.
[11 липня 1942 р.]

 Анна також писала короткі оповідання, казки та есе. У своєму щоденнику вона розмірковувала про своїх «дітей пера», як вона називала свої твори. 2 вересня 1943 року вона почала ретельно переписувати їх у блокнот і додала зміст, щоб це було схоже на видану книгу. Вона дала їй назву «Історії та події з прибудови». Іноді вона читала розповіді мешканцям прибудови, а також писала про свій намір надіслати одну зі своїх казок до нідерландського журналу. Вона все частіше висловлювала бажання стати письменницею чи журналісткою.

28 березня 1944 року в радіопередачі нідерландського уряду у вигнанні в Лондоні пролунав заклик до нідерландського народу вести щоденники, зберігати листи та інші матеріали, які б документували життя під німецькою окупацією. Під впливом цього оголошення Анна почала редагувати свій щоденник, сподіваючись опублікувати його після війни під назвою «Таємна прибудова». З 20 травня до дня свого арешту 4 серпня 1944 року вона перенесла майже дві третини свого щоденника з оригінальних зошитів на окремі сторінки, вносячи при цьому різні правки.

Тільки уявіть, як було б цікаво, якби я опублікувала роман «Таємна прибудова». Однієї назви було б досить, щоб люди подумали, що це детективна історія. Але, якщо серйозно, буде дуже кумедно через 10 років після війни, якщо ми, євреї, розповідатимемо, як ми тут жили, що їли та про що говорили. Хоча я тобі багато розповідаю, але попри це ти знаєш про наше життя дуже мало.
[29 березня 1944 року]

17 квітня 1944 року Анна почала писати, як виявилося потім, свій останній щоденник. На першій сторінці вона написала про себе: «Принцип власника. Родзинка — ось що потрібно людині!» Через кілька місяців вона та інші жителі прибудови святкували вторгнення союзників до Франції, яке відбулося 6 червня 1944 року. Вони були впевнені, що війна скоро закінчиться.

В одному зі своїх останніх записів у щоденнику, датованому 15 липня 1944 року, Анна написала:

Я просто не можу будувати свої надії на підвалинах, що складаються із сум’яття, горя та смерті. Я бачу, як світ поступово перетворюється на пустелю, я чую грім, який постійно наближається, який знищить і нас, я відчуваю страждання мільйонів людей, і все ж, коли я дивлюся на небо, я думаю, що все налагодиться, що ця жорстокість також закінчиться, і знову повернуться мир і спокій. А поки що я не відмовлюся від своїх ідеалів, адже можуть прийти часи, коли їх можна буде здійснити.

твоя, Анна М. Франк.

4 серпня 1944 року Анна, її сім’я та інші, що переховувалися, були заарештовані німецькими та нідерландськими поліціянтами. Її останній запис було зроблено 1 серпня 1944 року.

Щоденник зберігся

Франки та четверо інших осіб, що переховувалися разом із ними, були виявлені німецькими есесівцями та поліцією 4 серпня 1944 року. Того ж дня німецький офіцер і двоє нідерландських поліціянтів-колаборантів заарештували Франків. Невдовзі їх відправили до транзитного табору Вестерборк, а потім у концентраційні табори.

Мати Анни, Едит Франк, померла в Аушвіці в січні 1945 року. Анна та її сестра Марґо померли від тифу в концентраційному таборі Берґен-Бельзен в лютому або березні 1945 року. Їхній батько, Отто, пережив війну після визволення Аушвіцу радянськими військами 27 січня 1945 року.

Отто Франк пізніше описав, що відбувалося, коли нацисти увійшли до прибудови, де він переховувався. За його словами, есесівець взяв портфель і запитав, чи є в ньому коштовності. Коли Отто Франк сказав, що в ньому лише папери, есесівець кинув папери (і щоденник Анни Франк) на підлогу та пішов зі срібними виробами та свічником у портфелі. «Якби він узяв щоденник із собою», — згадував Отто Франк, — «ніхто б ніколи не дізнався про мою доньку».

М’єп Ґіс, одна з нідерландських громадян, які переховували Франків під час Голокосту, зберегла записи Анни Франк, зокрема її щоденник. Вона передала папери Отто Франку в той день, коли він дізнався про смерть своїх дочок. Він упорядкував записи і вперто працював над тим, щоби щоденник був опублікований, спочатку нідерландською мовою в 1947 році. Перше американське видання вийшло в 1952 році.

Щоденник Анни Франк став бестселером тільки після його адаптації для театральної постановки, прем’єра якої відбулася в 1955 році, а наступного року він був удостоєний Пулітцерівської премії. Книга залишається надзвичайно популярною. Її перекладено більш ніж 70 мовами та продано накладом понад 30 мільйонів примірників.

Існує три версії щоденника. Перша — щоденник, який Анна спочатку вела з червня 1942 року по серпень 1944 року. Анна сподівалася видати книгу, засновану на її записах, особливо після того, як нідерландський чиновник у 1944 році оголосив, що він планує збирати свідчення очевидців німецької окупації. Потім вона почала редагувати свою роботу, опускаючи деякі уривки. Це стало другою версією. Її батько, з метою добитися публікації щоденника після війни, створив третю версію зі своїми правками.

Найвідомішою є саме третя версія. Не всі версії включають критику Анни на адресу матері або згадки про початок її цікавості до сексу — останнє було б особливо контроверсійним у 1947 році.

Будинок, у якому переховувалися Франки в Амстердамі, також надалі привертає велику аудиторію. Сьогодні він відомий як Будинок Анни Франк. У 2017 році його відвідало понад 1,2 мільйона людей.

Новий освітній ресурс

Учні вивчають приклади щоденників, написаних молодими людьми під час Голокосту, зокрема досліджують, що Анна Франк, найвідоміша авторка такого щоденника часів Голокосту, думала про свою аудиторію, коли над ним працювала. Аналізуючи ці щоденники як джерела, учні вчаться думати про себе як про учасників історичних подій і міркувати про те, як вони документують свій власний досвід для майбутніх істориків.