19 вересня 1941 р. німецькі війська увійшли до столиці України Києва. Разом зі значною частиною окупованої німцями України місто включили до складу Рейхскомісаріату України, створеного 1 вересня на чолі з Еріхом Кохом (рейхскомісар). 

До німецького вторгнення в Києві проживало близько 160 тис. євреїв. Це становило приблизно 20 відсотків усього населення столиці. Після початку операції «Барбаросса» в червні 1941 року близько 100 000 євреїв втекли з Києва або вже служили в радянській армії. На момент захоплення Києва німцями, у місті залишилося близько 60 тис. євреїв. Більшість із них не змогли або не захотіли тікати. Це були переважно жінки, діти, люди похилого віку та хворі.

Масове вбивство в Бабиному Яру (29–30 вересня 1941 р.)

Масові вбивства, вчинені Айнзатцгрупами у Східній Європі

Протягом першого тижня німецької окупації Києва відбулися два потужні вибухи. Вони знищили німецький штаб і райони навколо головної вулиці центру міста (вулиця Хрещатик). Внаслідок вибухів загинула велика кількість німецьких солдатів і чиновників. Відступаючі радянські війська замінували Хрещатик, спричинивши вибухи, проте німці використали диверсію як привід для вбивства тих євреїв, які ще залишилися в Києві. 

29–30 вересня 1941 р. СС, німецька поліція та їх допоміжні підрозділи під керівництвом членів айнзатцгрупи C знищили значну кількість єврейського населення, яке залишилося в Києві. Масове вбивство сталося в урочищі під назвою Бабин Яр (інколи англійською пишеться «Babi Yar»). У той час яр знаходився неподалік від міста. 

Потерпілих зібрали, змусили роздягнутися, а потім увійти в яр. Зондеркоманда 4а, спеціальний загін айнзатцгрупи C під керівництвом штандартенфюрера СС Пауля Блобеля, розстрілювала їх невеликими групами. Згідно зі звітами айнзатцгрупи до штаб-квартири в Берліні за ці два дні було вбито 33 771 єврея. 

Масове вбивство в Бабиному Яру було одним із багатьох масових розстрілів, здійснених німецькими нацистами починаючи з 1941 року. Це було одне з найбільших масових вбивств в одному місці під час Другої світової війни.

Інші масові розстріли в Бабиному Яру (1941–1943 рр.)

Бабин Яр був місцем вбивств ще протягом двох років після розправи у вересні 1941 року. Там німці, які перебували в Києві, вбили десятки тисяч осіб, як євреїв, так і неєвреїв. Серед інших груп людей, вбитих у Бабиному Яру, були хворі місцевої психіатричної лікарні, роми (цигани), радянські військовополонені, мирні жителі. 

Вбивства в Бабиному Яру тривали до осені 1943 року і припинилися лише за кілька днів до того, як 6 листопада радянські війська знову взяли під контроль Київ.
За підрахунками, у Бабиному Яру було вбито близько 100 000 людей, як євреїв, так і неєвреїв.

Спроби приховати злочин (серпень 1943 р.)

Із наближенням Червоної Армії до Києва в серпні 1943 року німці розпочали операцію прикриття, щоб приховати те, що відбувалося в Бабиному Яру. Для цього вони використовували ув’язнених, які перебували в Сирецькому концтаборі, що розташований неподалік Бабиного Яру. Сирецький табір був створений німцями в травні 1942 року. Він служив для утримування радянських військовополонених, партизанів та євреїв, які пережили масові вбивства наприкінці вересня 1941 року.

Щоб приховати масові розстріли в Бабиному Яру, німці направили 321 полоненого із Сирця, щоб ті розкопали братські могили та спалили останки загиблих. Вісімнадцять ув’язнених, яким вдалося втекти та сховатися, свідчили про ці злочини перед радянською владою в листопаді 1943 року.

Післявоєнне правосуддя

Карта під назвою «Страти євреїв, виконані ескадроном смерті А»

У січні 1946 року в Києві за злочини в Бабиному Яру судили 15 співробітників німецької поліції. Актриса Діна Пронічева, яка пережила вересневі вбивства, дала свідчення в радянському суді. В одному зі своїх письмових післявоєнних свідчень Пронічева описала те, що бачила в Бабиному Яру:

Щоразу я бачила нову групу чоловіків і жінок, літніх людей і дітей, яких змушували роздягатися. Усіх [їх] заводили до рову, де автоматники їх розстрілювали. Потім приводили наступну групу... Я бачила цей жах на власні очі. Хоча я стояла не близько біля ями, до мене долинали страшні крики переляканих людей і тихі дитячі голоси, що кликали: «Мамо, мамо…».1

У 1947 році Поля Блобеля судили американським військовим трибуналом у Нюрнберзі. Він був командиром зондеркоманди 4а, підрозділу айнзатцгрупи, відповідального за розправу над євреями в Бабиному Яру у вересні 1941 року. Блобель був одним із 24 обвинувачених у процесі над айнзатцгрупами й не визнав себе винним. Його захист стверджував, що він просто виконував накази. Тим не менше, Блобеля визнали винним і засудили до смертної кари. Його повісили у в’язниці Ландсберг 8 червня 1951 року.

У 1959 році Еріх Кох, який обіймав посаду рейхскомісара в Україні, був засуджений польським судом до смертної кари за злочини, скоєні в окупованій Польщі під час Другої світової війни. Його ніколи не судили і не визнали винним за воєнні злочини в окупованій Україні. Через стан здоров’я вирок Коху замінили на довічне ув’язнення. Він помер природнім шляхом у своїй тюремній камері у в’язниці Барчево в Польщі 12 листопада 1986 року.

Післявоєнне увічнення пам’яті

У повоєнні десятиліття Бабин Яр став символом боротьби за пам’ять про Другу світову війну та Голокост у Радянському Союзі. Незважаючи на численні зусилля, на цьому місці не було меморіалу, доки радянська влада не встановила пам’ятник у 1976 році. Применшуючи єврейську трагедію в Бабиному Яру, текст на монументі згадував тисячі жертв мирного населення, не вказуючи, що переважна більшість із них були євреями.

Після розпаду Радянського Союзу та проголошення незалежності України в серпні 1991 року, в Бабиному Яру було встановлено пам’ятник єврейським жертвам у формі семисвічника (менори). Це відбулося у 50-ту річницю масового розстрілу - 29 вересня 1991 року.