Перша світова війна

Початок Першої світової війни

Перша світова війна стала першим великим міжнародним конфліктом ХХ століття. Вбивство ерцгерцога Франца Фердинанда, спадкоємця австро-угорської корони, та його дружини, герцогині Софії, в Сараєво 28 червня 1914 року стало поштовхом до початку воєнних дій. Бойові дії розпочалися в серпні 1914 року і тривали на кількох континентах протягом наступних чотирьох років.

Союзники та центральні держави 

Протиборчі сторони у Першій світовій війні відомі як Союзники та Центральні держави.

Союзники:

• Велика Британія
• Франція
• Сербія
• Імперська Росія (також відома як Царська Росія)
• Японія
• Пізніше до них приєдналися багато країн, включаючи Бразилію, Грецію, Італію, Португалію, Румунію, Сіам (Таїланд) та Сполучені Штати

Центральні держави:

• Німеччина
• Австро-Угорщина
• Пізніше до них приєдналися Османська імперія (Туреччина) та Болгарія

Масштаби бойових дій

Спочатку з усіх боків панував ентузіазм і впевненість у швидкій і рішучій перемозі. Цей ентузіазм згас, коли війна затягнулася. Ситуація зайшла в глухий кут через витратні битви та окопну війну, особливо на західному європейському фронті.

Система окопів та укріплень у Західній Європі простягалася в найдовшому місці приблизно на 475 миль. Вона поширювалася приблизно від Північного моря до швейцарського кордону. Для більшості північноамериканських і західноєвропейських учасників бойових дій воєнний досвід був пов’язаний з окопною війною.

З іншого боку, величезні простори східного фронту не дозволяли вести широкомасштабну окопну війну. Масштаб конфлікту все одно не поступався західному фронту. Запеклі бої точилися і в інших частинах Європи: в Північній Італії, на Балканах, у Греції та Османській Туреччині. Бої також велися в Африці, Азії, на Близькому Сході, на островах Тихого океану, на морі і, вперше, в повітрі.

Вплив вступу США у війну та російської революції

Вирішальний перелом у бойових діях настав у квітні 1917 року. Посилаючись на політику Німеччини щодо необмеженої підводної війни та її спробу укласти союз із Мексикою, 6 квітня 1917 року Сполучені Штати оголосили війну Німеччині. Свіжі війська й техніка Американських експедиційних сил (AEF) під керівництвом генерала Джона Дж. Першинга в поєднанні з дедалі жорсткішою блокадою німецьких портів допомогли зрештою змінити баланс військових зусиль на користь союзників.

Ця нещодавно отримана перевага союзників спочатку була нівельована подіями, що відбувалися на східному фронті війни. У 1917 році Росію, одну з головних держав союзників, сколихнули дві революції. Перша повалила імперський уряд. Друга привела до влади більшовиків. Ці події разом називають Російською революцією. 

Безпосереднім наслідком Російської революції на європейській арені стала жорстока і тривала громадянська війна на територіях, які раніше були під владою Росії (1917–1922 роки), а також рішення нового більшовицького керівництва укласти сепаратний мир із Центральними державами. Врешті-решт це призвело до підписання мирного договору 3 березня 1918 року в Брест-Литовську (сьогодні Брест, Білорусь). Згідно з ним, Росія (тоді під контролем більшовиків) відмовилася від претензій на Фінляндію, Україну, Естонію та Латвію. Вона також відмовилася від зазіхань на польські та литовські території, які раніше перебували під владою Російської імперії.

Зрештою, це призвело до підписання мирного договору 3 березня 1918 року в Брест-Литовську (сьогодні Брест, Білорусь). Згідно з цим договором, Росія (тоді під контролем більшовиків) відмовилася від претензій на Фінляндію, Україну, Естонію та Латвію. Вона також поступилася претензіями на польські та литовські території, які раніше перебували під владою Російської імперії.

Капітуляція Центральних держав 

Брест-Литовський мирний договір надав можливість Німеччині зосередити свої сили на західному фронті. До кінця липня 1918 року вони просунулися на відстань 50 миль від Парижа. Це дозволило кайзерові (імператору) Вільгельму II запевнити німецький народ, що перемога вже в їхніх руках. Однак у серпні війська союзників, підсилені двома мільйонами американських солдатів, зупинили німецький наступ і почали неухильно відтісняти німецькі лінії в ході того, що згодом стане відомим як «Стоденний наступ».

Центральні держави почали здаватися, починаючи з Болгарії та Османської імперії, у вересні та жовтні 1918 року відповідно. Третього листопада австро-угорські війська підписали перемир’я поблизу Падуї, Італія. Наприкінці вересня німецьке військове керівництво повідомило кайзеру, що війну програно і Німеччині слід шукати перемир’я. 4 жовтня канцлер Німеччини телеграфував президенту США Вудро Вільсону з проханням провести мирні переговори із союзниками. 8 листопада уряд Німеччини відправив до Франції делегацію на чолі з представником Партії католицького Центру (Zentrum) Маттіасом Ерцберґером, щоб отримати та прийняти умови припинення війни, запропоновані союзниками.

Перемир’я 

Звістка про те, що Німеччина просить миру, стала шоком для німецького народу, викликавши невдоволення урядом. Наприкінці жовтня бунт німецьких моряків у Кілі спричинив масове повстання у прибережних містах Німеччини та у великих муніципальних районах Ганновера, Франкфурта-на-Майні та Мюнхена. 

9 листопада 1918 року, в розпал масових заворушень і дезертирства командирів німецької армії, кайзер зрікся німецького престолу. Того ж дня делегат Соціал-демократичної партії (СДПН) Філіпп Шайдеманн проголосив Німеччину республікою з тимчасовим урядом на чолі з лідером СДПН Фрідріхом Ебертом. Через два дні Ерцберґер зустрівся з делегацією переможців-союзників на чолі з французьким фельдмаршалом Фердинандом Фошем, головнокомандувачем союзних військ, у вагоні в Комп’єнському лісі та прийняв умови перемир'я. Версальський договір передбачав суворі умови, що включали окупацію союзниками Рейнської області Німеччини, здачу союзникам усього німецького флоту та продовження морської блокади Німеччини.

Об 11-тій годині ранку 11 листопада (11/11) 1918 року бої на західному фронті припинилися. «Велика війна», як її називали сучасники, закінчилася. Але далекосяжний вплив Першої світової війни на міжнародну, політичну, економічну та соціальну сфери даватиметься взнаки ще не одне десятиліття.

Військові втрати

Перша світова війна була однією з найбільш руйнівних воєн в історії.

Внаслідок бойових дій загинуло понад 8,5 мільйонів солдатів, що перевищує кількість військових втрат у всіх війнах між європейськими державами в ХІХ столітті. Хоча точну статистику втрат важко встановити, за оцінками, 21 мільйон чоловіків були поранені в боях.

Величезні втрати з усіх сторін конфлікту частково стали наслідком застосування нових видів зброї та військової тактики, як-от далекобійної артилерії, танків, отруйних газів і повітряної війни. Військові лідери також не змогли пристосувати свою тактику до все більш механізованого характеру війни. Політика виснаження, особливо на західному фронті, коштувала життя сотням тисяч солдатів.

1 липня 1916 року було зафіксовано найбільше людських жертв за один день. Цього дня британська армія лише на Соммі зазнала понад 57 тисяч втрат.

Німеччина та Росія понесли найбільшу кількість військових втрат: за оцінками, 1 773 700 і 1 700 000, відповідно. Франція втратила шістнадцять відсотків своїх мобілізованих сил, що є найвищим показником смертності по відношенню до розгорнутого війська.

Втрати серед цивільного населення

Жодна офіційна установа не вела ретельного обліку втрат серед цивільного населення в роки війни, але науковці стверджують, що в результаті бойових дій загинуло до 13 мільйонів мирних жителів, переважно від голоду, хвороб, воєнних дій і масових убивств. Смертність як серед військовослужбовців, так і серед цивільного населення різко зросла наприкінці війни зі спалахом «іспанки», найсмертоноснішої епідемії грипу в історії.

У результаті конфлікту мільйони людей були змушені покинути свої домівки в Європі та Малій Азії. Втрати майна та промисловості були катастрофічними, особливо у Франції та Бельгії, де бойові дії були найзапеклішими.