Які умови, ідеології та погляди зробили Голокост можливим?

Голокост не був однією подією. Він стався не водночас. Це був результат обставин і подій, а також індивідуальних рішень, які розгорталися протягом багатьох років. Відбувалося паплюження ключових політичних, моральних і психологічних засад, аж доки нацистське керівництво врешті-решт не реалізувало немислиме — практичний, систематичний план знищення всіх євреїв Європи.

Які умови зробили Голокост можливим?

Вплив Першої світової війни

Масові руйнування і загибель людей у Першій світовій війні (1914–1918) відкрили нову епоху нестабільності. Слідом за цією нестабільністю виникли екстремістські рухи, як от комунізм, фашизм і націонал-соціалізм.

Багатовікові монархії розпалися перед лицем масштабних соціальних заворушень. Російська революція 1917 року, яка призвела до повалення царського режиму, спричинила побоювання в колах середнього й вищого класу західних суспільств, що в них також може статися комуністична революція. Російські правителі-комуністи скасували приватну власність і заборонили релігійні культи. Вони також мали на меті почати революції по всьому світу, особливо в Німеччині.

У Німеччині люди всіх політичних поглядів були травмовані війною, принизливою поразкою нації та жорсткими умовами мирного врегулювання — Версальського договору. Ваймарська республіка, яка замінила німецьку монархію та підписала Версальський договір, не мала стабільної підтримки суспільства. Багато німців звинувачували Ваймарську республіку в занепаді величі нації. Її лідери були не в змозі контролювати вуличне насильство з боку озброєних груп німців – як лівих, так і правих радикалів. Лідери республіки були змушені протистояти спробам перевороту, а жодна політична партія після 1919 року не змогла отримати більшість. Країна також постала перед тяжкою економічною кризою.

Всесвітня економічна депресія, яка почалася 1929 року, особливо сильно вразила Німеччину. Нездатність старих політичних партій дати надію безробітним, голодним і зневіреним німцям надала шанс нацистській партії. Лідер цієї молодої, екстремістської та відверто антидемократичної партії Адольф Гітлер вміло грав на страхах і невдоволеннях німців, щоб завоювати народну підтримку. У 1933 році провідні консерватори, які підтримували авторитарне або недемократичне правління, лобіювали призначення Гітлера главою уряду (канцлером). Вони помилково вважали, що можуть його контролювати.

Втративши віру в здатність демократичних інститутів поліпшити їхнє життя, багато німців погодилися, коли нацисти призупинили дію конституції, замінили німецьку республіку на диктатуру і дозволили слову Гітлера стати найвищим законом країни. В обмін на втрату особистих прав і свобод вони сподівалися, що Гітлер поліпшить економічну ситуацію, покладе край комуністичній загрозі й зробить Німеччину знову могутньою та гордою нацією.

Нацисти

Голокост не міг статися без приходу нацистів до влади й знищення ними демократії в Німеччині. 

Коли Адольф Гітлер прийшов до влади в січні 1933 року, Німеччина була республікою з демократичними інститутами. Її конституція визнавала й захищала рівні права кожної особи, зокрема євреїв. Нацисти встановили диктатуру, яка обмежувала основні права і свободи. Вони пропагували ідеал «національної спільноти», що складається з людей, у яких «тече німецька кров». Ця спільнота не приймала та вважала загрозою для себе євреїв, ромів, осіб із фізичною та психічною інвалідністю, а також інших, які належали до нібито нижчої раси або чиї переконання та поведінка були неприйнятні для нацистів.

Нацистський режим прагнув усунути євреїв із політичного, соціального, економічного й культурного життя Німеччини. Багато німців сприяли заходам режиму або просто приймали їх як належне. Нацистські активісти, зокрема Гітлер’юґенд, залякували євреїв та неєвреїв, у такий спосіб стверджуючи нові соціальні й культурні норми. Члени нацистських професійних організацій сприяли вилученню євреїв із більшості галузей. Державні службовці, юристи та судді розробляли й виконували закони та укази, які позбавляли німецьких євреїв громадянства, прав, бізнесу, засобів до існування та майна, а також виключали їх із суспільного життя.

Перед Другою світовою війною нацистський режим, переслідуючи євреїв, мав на меті змусити їх емігрувати. Багато євреїв шукали притулку за кордоном, зокрема в США. Але еміграція була важкою, дорогою та складною, і мало країн надавало бодай якийся шанс на переїзд. Однак Друга світова війна взагалі позбавила їх можливості на втечу. І під прикриттям війни ідеологічна ненависть нацистів до євреїв сягла масштабів геноциду. 

Антисемітизм

Євреї – невелика релігійна й етнічна меншина в християнській Європі та дуже крихітна меншина в Німеччині (менше одного відсотка населення) – віддавна зазнавали дискримінації та переслідувань. У Росії та інших частинах східної Європи, де на початку ХХ століття мешкала більшість євреїв, вони періодично страждали від насильства. Наприкінці ХІХ і початку ХХ століття мільйони євреїв покинули Росію. Багато з них шукало кращого життя в США.

Нацисти були знані своєю нетерпимістю до євреїв та інших меншин ще до приходу до влади. Проте більшість німців, які голосували за нацистську партію на початку 1930-х років, робили це не через антисемітизм (принаймні не в першу чергу).

Однак щойно нацисти прийшли до влади, антисемітизм став відкритою, офіційною політикою уряду. Переконання, що євреї становлять небезпечну загрозу, поширювалися через пропаганду, яка пронизувала повсякденне життя: радіо, школи, поліцію, військових, тренування Гітлер’юґенд, а також усі форми популярної культури. Скасування нацистами свободи слова та вільної преси не дозволяло німцям чути тих, хто виступав за толерантність.

Постійний шквал антисемітської пропаганди досяг свого бажаного результату. Це сприяло загальнонаціональній байдужості до переслідувань євреїв у Німеччині. Німецьких євреїв, яким було надано рівні права в Німеччині 1871 року та чиї права до 1933 року захищала держава, швидко перетворили з громадян на ізгоїв. Під час війни нацисти використовували пропаганду та інші засоби для розпалювання вже наявних антиєврейських упереджень у країнах, які потрапили під їхню владу. Ці дії допомагали їм, коли була потрібна місцева підтримка в переслідуванні євреїв.

Ідеологія

Нацистські переконання чи ідеологія ґрунтувалися на екстремальних формах расизму й антисемітизму. Нацисти стверджували, що людство поділяється на групи, а члени кожної групи мають однакові «кровні» або расові характеристики. Люди, у яких «тече німецька кров» були нібито «вищими» за інші групи, водночас деякі групи були настільки «меншовартими», що їх вважали «недолюдьми». На думку нацистів, «євреї» (люди єврейського походження, незалежно від того, сповідали вони юдаїзм чи ні) були не лише групою «недолюдей», але й «найнебезпечнішим ворогом німецького народу». Без цих переконань нацисти не змогли б реалізувати свою програму геноциду.

Нацистське прагнення перетворити німців на «панівну расу», яка б домінувала в Європі протягом наступних поколінь, передбачало декілька вимог. Одна з них полягала в забезпеченні расової «чистоти» й здоров’я німців. Через це німцям забороняли брати шлюб з особами, яких вважали меншовартими, особливо з євреями, або дефективними, як-от люди з фізичною чи психічною інвалідністю. Іншою вимогою було завоювання території, яка служила б «життєвим простором» для німецької панівної раси. Як наслідок почалися переслідування, а у воєнний час вбивства цивільних громадян, яких вважали загрозою для цієї програми довгострокового виживання та панування.

Друга Світова війна

Геноцид євреїв Європи та вбивство інших переслідуваних груп не могли відбутися без Другої світової війни та військових успіхів Німеччини. Війна, яку Гітлер оголосив необхідною для виживання німців, надала нацистському режиму мотив, а також можливість здійснювати систематичні масові вбивства. Усе почалося з пацієнтів з обмеженими можливостями, які перебували в психіатричних лікарнях та інших медичних закладах Німеччини. На думку нацистів, вони були марнуванням ресурсів і «життям, не вартим життя».

Оскільки нацисти вважали євреїв найнебезпечнішим ворогом німців, вони робили все можливе для їх повного знищення. Завдяки своїм військовим перемогам Німеччина могла дістатися майже до всіх євреїв Європи. На момент початку війни в Німеччині було менше 300 000 євреїв. Переважна більшість з майже шести мільйонів євреїв, яких було вбито, жили на захоплених Німеччиною територіях.

Яку роль відігравали лідери та звичайні люди?

Нацистські лідери отримали активну допомогу від незліченної кількості чиновників і звичайних людей у Німеччині та 17 інших країнах, де жили жертви Голокосту. 

Причини, з яких люди, що не були німцями, надавали їм допомогу, включали особистий зиск, а також політичні й особисті розрахунки. Лідери, чиновники та звичайні люди інших країн радше співпрацювали, коли здавалося, що Німеччина виграє війну та стане господарем Європи в майбутньому. Більшість людей просто стояли осторонь, коли євреїв хапали для розстрілу або перевезення «на схід». Вони на власні очі бачили страждання своїх сусідів. Іноді вони отримували зиск, грабуючи майно та привласнюючи будинки після зникнення їх власників. Лише невелика кількість людей намагалася допомогти жертвам.