Вторгнення до Радянського Союзу, червень 1941 року
22 червня 1941 року нацистська Німеччина раптово напала на Радянський Союз, свого союзника у війні проти Польщі. До кінця року німецькі війська пройшли сотні кілометрів і наблизилися до околиць Москви. Невдовзі після вторгнення оперативні каральні загони почали здійснювати масові вбивства радянських євреїв. Німецька військова та окупаційна політика призвела до смерті мільйонів радянських військовополонених і мирних жителів.
Ключові факти
-
1
Довгостроковими цілями Гітлера й нацистської партії були знищення комуністичного Радянського Союзу та завоювання «життєвого простору» в Східній Європі.
-
2
Вторгнення Німеччини до Радянського Союзу, відоме як операція «Барбаросса», вважається однією з найбільших військових операцій в сучасній історії. Для нападу Німеччина та її союзники зібрали війська чисельністю понад 3 500 000 солдатів.
-
3
Напад Німеччини на Радянський Союз став поворотною точкою в історії Другої світової війни та Голокосту.
22 червня 1941 року нацистська Німеччина вторглася до Радянського Союзу в рамках операції під кодовою назвою «Барбаросса». Це була найбільша німецька військова операція під час Другої світової війни.
Цілі вторгнення
Ще в 1920-х роках нацистській рух встановив основні цілі своєї політики:
- знищення Радянського Союзу військовим шляхом;
- остаточне усунення очікуваної комуністичної загрози для Німеччини;
- захоплення земель в межах кордону радянської держави, тобто Lebensraum («життєвого простору») з метою довготривалого заселення німцями.
Тому Адольф Гітлер завжди вважав німецько-радянський пакт про ненапад (відомий широкому загалу як пакт Молотова-Ріббентропа), підписаний 23 серпня 1939 року, лише тимчасовим тактичним кроком. В липні 1940 року, лише через кілька тижнів після завоювання Франції та країн Бенілюксу (Нідерланди, Бельгія, Люксембург), Гітлер вирішив протягом наступного року напасти на Радянський Союз. 18 грудня 1940 року він підписав Директиву 21 (операція під кодовою назвою «Барбаросса»). Це було перше оперативне розпорядження про вторгнення до Радянського Союзу.
Із самого початку оперативного планування німецька армія та поліцейські органи збиралися розв’язати війну на знищення проти «єврейсько-більшовицького» комуністичного уряду Радянського Союзу та його громадян, особливо євреїв. Протягом зими та весни 1941 року представники вищого командування армії (Oberkommando des Heeres, OKH) та головного управління безпеки райху (Reichssicherheitshauptamt, RSHA) обговорили принципи розгортання айнзатцгруп за лінією фронту. Айнзатцгрупи повинні були здійснювати масові розстріли євреїв, комуністів й інших осіб, які вважались небезпечними для встановлення довготривалого німецького панування на радянській території. Їх часто називали оперативними каральними загонами, а насправді це були спеціальні підрозділи поліції безпеки та служби безпеки (Sicherheitsdienst-SD). Крім того, німецькі військові планували заморити голодом десятки мільйонів радянських громадян внаслідок застосування окупаційної політики.
Вторгнення
22 червня 1941 року німецькі війська вторглися до Радянського Союзу, маючи 134 дивізії в повній бойовій готовності та ще 73 дивізії для розгортання за лінією фронту. Вторгнення відбулося лише через два роки після підписання німецько-радянського пакту про ненапад. Напад на Радянський Союз широким фронтом здійснювали три групи армій. Чисельність особового складу цих армій перевищувала три мільйони. Їх підтримували війська німецьких союзників (Фінляндія та Румунія) чисельністю 650 000 солдатів. Пізніше до цих військ приєдналися підрозділи з Італії, Хорватії, Словаччини та Угорщини. Фронт простягнувся від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні.
Місяцями радянське керівництво не зважало на попередження країн Заходу про нарощування чисельності німецьких військ біля західного кордону СРСР. Тож Німеччина та її партнери з країн Осі домоглися майже повної тактичної раптовості. Більшу частину наявних радянських військово-повітряних сил було знищено на землі. Радянські армії були розбиті на самому початку військових дій. В оточення німецьких підрозділів потрапили мільйони радянських солдатів. Відрізаним від постачання та підкріплення радянським солдатам практично не залишалось вибору, окрім як здаватися.
По мірі просування німецької армії вглиб радянської території за ними з’являлись підрозділи СС та поліції. Першими прибували айнзатцгрупи. Головне управління безпеки рейху ставило перед ними наступні завдання:
- виявлення та знищення осіб, які здатні організувати та здійснювати опір німецьким окупаційним військам;
- виявлення та збір груп людей, які несли потенційну загрозу німецькому пануванню на Сході;
- створення розвідувальних мереж;
- забезпечення охорони ключової документації та об’єктів.
Масові вбивства
Айнзатцгрупи розпочали операції з масових розстрілів. Першочерговими цілями цих масових розстрілів були чоловіки єврейської національності, члени керівництва комуністичної партії, радянські чиновники та роми. Створювались ґетто й інші об’єкти для утримання великої кількість радянських євреїв. Часто в цих заходах брали участь німецькі військові.
В кінці липня до Радянського Союзу прибули представники Генріха Гіммлера (вище керівництво СС та поліції). СС та поліція за підтримки місцевих допоміжних підрозділів почали розстрілювати цілі єврейські громади. 15 жовтня 1941 року Гітлер вирішив депортувати німецьких євреїв на окуповані території Радянського Союзу. Прийняттю цього рішення сприяли швидкий наступ на військовому фронті та вбивства радянських євреїв. Це рішення започаткувало політику, відому під назвою «Остаточне розв’язання». «Остаточне розв’язання» передбачало фізичне знищення євреїв не лише на окупованому Сході, але й в Європі.
Військові наступи
Радянський Союз поніс катастрофічні військові втрати протягом перших шести місяців німецького наступу. Але він вистояв всупереч прогнозам нацистської верхівки та командного складу німецької армії. В середині серпня 1941 року радянський опір посилився. Через це було зірвано плани Німеччини щодо перемоги у війні до осені 1941 року. Тим не менш, в кінці вересня 1941 року німецькі війська впритул підійшли до російського міста Ленінград (нині Санкт-Петербург) на півночі країни. Вони також захопили Смоленськ — російське місто, що знаходиться за 300 км від Москви у південно-західному напрямку, а також Дніпропетровськ (нині Дніпро) — українське місто, що знаходиться за 300 км від Києва в південно-східному напрямку. На півдні німецькі війська увірвались на Кримський півострів. На початку грудня вони наблизилися до околиць Москви.
Але після декількох місяців наступальної кампанії німецька армія була виснажена. В розрахунку на швидкий розгром радянських військ німецькі планувальники не підготувати армію до ведення бойових дій взимку. Вони не забезпечили належну кількість продуктів харчування та медикаментів, бо розраховували, що особовий склад житиме на окупованій території Радянського Союзу за рахунок місцевого населення. Як наслідок, німецькі війська, розтягнуті на 1600 км вздовж Східного фронту, були вразливими до радянських контратак.
6 грудня 1941 року Радянський Союз розпочав широкомасштабний наступ на центральному фронті. Це змусило німців у паніці відступити від Москви. Німцям знадобились тижні, щоб стабілізувати фронт на схід від Смоленська. Влітку 1942 р. Німеччина відновила масований наступ у південному та південно-східному напрямку на місто Сталінград (Волгоград) на Волзі та нафтові родовища Кавказу. У вересні 1942 року німці дійшли до околиць Сталінграда та наблизилися до Грозного на Кавказі, приблизно за 200 км від берегів Каспійського моря. Це найвіддаленіша географічна точка, що свідчила про панування німців у Європі під час Другої світової війни.
Питання критичного мислення
- In what ways was the German attack on the Soviet Union different from earlier invasions of other nations?
- Why was the initial invasion so successful?
- What was the relationship between the progress of the war and the mass murder of Europe’s Jews?