The "St. Louis," carrying German Jewish refugees denied entry into Cuba and the United States, arrives in Antwerp.

Доля пасажирів «Сент-Луїса» у часи війни

Після відмови в наданні притулку на Кубі та ігнорування прохань про в’їзд до Сполучених Штатів, пасажири «Сент-Луїса» зійшли на берег у Великій Британії, Франції, Бельгії або Нідерландах. Доля пасажирів у кожній із цих країн згодом залежала від багатьох факторів, включаючи географію та хід війни з Німеччиною.

Ключові факти

  • 1

    У кожній країні біженці стикалися з невизначеністю та фінансовими труднощами. Спочатку їм надавали тимчасовий статус і часто розміщували в таборах для біженців.

  • 2

    Пасажири пережили досвід, схожий на поневіряння інших євреїв в окупованій нацистами Західній Європі. Багатьох із них німці вбили в центрах убивств і концентраційних таборах. Інші переховувалися або пережили роки примусової праці. Декому вдалося втекти.

  • 3

    Із 620 пасажирів, які повернулися на континент, 532 опинилися в пастці, коли Німеччина завоювала Західну Європу. Трохи більше половини, 278, пережили Голокост. Загинули 254 пасажири: 84, які перебували в Бельгії; 84, які знайшли притулок у Голландії, і 86, яких прийняли у Франції.

     

Повернення до Європи

У травні 1940 року німецька армія вторглася в Західну Європу. Єврейські біженці, які втекли з Рейху на «Сент-Луїсі» і знайшли притулок у Франції та Нідерландах, знову опинилися в небезпеці.

Passengers aboard the "St. Louis." These refugees from Nazi Germany were forced to return to Europe after both Cuba and the US denied ...

Пасажири на борту «Сент-Луїса». Ці біженці з нацистської Німеччини були змушені повернутися до Європи після того, як і Куба, і Сполучені Штати відмовили їм у притулку. Травень або червень 1939 року.

Джерело:
  • US Holocaust Memorial Museum

Французька, бельгійська та голландська влада інтернувала багато тисяч німецьких біженців, у тому числі десятки колишніх пасажирів «Сент-Луїса». Британська влада інтернувала деяких колишніх пасажирів «Сент-Луїса» на острові Мен, а інших ув’язнила в таборах у Канаді та Австралії. Багатьох із тих, хто перебував у Бельгії та Франції, вивезли до французьких таборів для інтернованих.

Після того, як французька влада Віші підписала перемир’я з Німеччиною, розділивши Францію на окуповану й неокуповану зони, біженці в неокупованій Франції режиму Віші все ще могли легально емігрувати до Сполучених Штатів або в інші країни через Іспанію та Португалію. Ця можливість існувала навіть після жовтня 1941 року, коли нацисти заборонили єврейську еміграцію з територій, які вони безпосередньо окупували. Деякі колишні пасажири «Сент-Луїса» змогли емігрувати, коли були названі їхні попередньо зареєстровані номери в списку очікування імміграційної квоти США. Однак організація такої поїздки була бюрократично складною та вимагала багато часу й грошей. Кожен, хто хотів поїхати до Сполучених Штатів, потребував імміграційної візи від американського консульства в Марселі, французької виїзної візи, а також транзитних віз від Іспанії та Португалії. Транзитні візи можна було отримати лише після бронювання місця на кораблі з Лісабона. Деяким біженцям, навіть деяким із тисяч, яких усе ще утримували у французьких таборах для інтернованих, вдалося емігрувати. Але в 1942 році ці останні шляхи втечі зникли саме тоді, коли німці почали депортацію євреїв із Західної Європи до нацистських центрів убивств на сході.

Таким чином, зрештою, колишні пасажири «Сент-Луїса» пережили досвід, подібний до поневірянь інших євреїв у окупованій нацистами Західній Європі. Багатьох із них німці вбили в центрах убивств і концентраційних таборах. Інші переховувалися або пережили роки примусової праці. Декому вдалося втекти. Різні долі родин Селіґманів та Германсів ілюструють різноманітний досвід пасажирів.

Доля пасажирів

Коли «Сент-Луїс» повернувся до Європи, родина Селіґманів (Зіґфрід, Альма та донька Урсула), родом з Ронненберґа, що поблизу Ганновера в Німеччині, оселилася в Брюсселі та чекала на візи до США. Оскільки їм не дозволяли працювати, їм доводилося залежати від підтримки родичів і єврейських організацій у справах біженців. Коли нацисти вторглися до Бельгії, бельгійська поліція заарештувала Зіґфріда як «ворожого іноземця» та перевезла його на південь Франції, де утримувала в таборі для інтернованих Ле-Мілль. Його дружина і дочка поїхали до Франції, щоб знайти його. Вони були заарештовані французькою поліцією в Парижі та відправлені до табору для інтернованих Ґурс, де жили в умовах поневірянь і хвороб. Через Червоний Хрест Альма і Урсула дізналися, що Зіґфріда інтернували до Ле-Мілль. У липні 1941 року Альму та Урсулу перевели до табору в Марселі, і чиновники Віші дозволили їм подати документи на отримання в’їзних і транзитних віз до Сполучених Штатів. У листопаді родина Селіґманів, яка на той час возз’єдналася, покинула Францію, проїхала через Іспанію та Португалію і виїхала з Лісабона, прибувши до Нью-Йорка 3 грудня 1941 року. Інша дочка, Ельза, якій вдалося дістатися до США через Нідерланди, чекала на них у Вашингтоні, де й оселилася родина.

Родині Германсів пощастило менше. Юліус Германс, торговець текстилем із Менхенгладбаха, був ув’язнений у Дахау та Бухенвальді. Після звільнення він забронював собі проїзд на «Сент-Луїсі», але не зміг дозволити собі квитки та дозволи для дружини Ґрете та доньки Гільди. Вони залишилися в Німеччині. Коли «Сент-Луїс» після повернення з Куби пришвартувався в Антверпені, Юліус вирушив до Франції, сподіваючись, що там до нього приєднається його родина. Інтернований французами як «ворожий іноземець», Юліус був звільнений у квітні 1940 року, але незабаром після німецького вторгнення був знову заарештований. Зрештою, його відвезли до табору для інтернованих у Сен-Сіпрієн, що поблизу іспанського кордону. Згодом його перевели до таборів Ґурс і Ле-Мілль, але хворий Юліус не зміг отримати необхідні імміграційні документи та візи в американському консульстві в Марселі.

11 серпня 1942 року французька влада відправила Юліуса першим транспортом для в’язнів з Ле-Мілль до Дрансі, транзитного табору поблизу Парижа. Через три дні німці депортували його до табору Аушвіц-Біркенау в окупованій Німеччиною Польщі, де він і помер. 11 грудня 1941 року німці депортували Ґрете та Гільду Германнс із Німеччини до ризького ґетто в Латвії. Невідомо, чи пережили вони війну.

Thank you for supporting our work

We would like to thank Crown Family Philanthropies, Abe and Ida Cooper Foundation, the Claims Conference, EVZ, and BMF for supporting the ongoing work to create content and resources for the Holocaust Encyclopedia. View the list of all donors.

Глосарій