Табори смерті: огляд

Нацисти створювали табори смерті для ефективного здійснення масового вбивства. Це були майже без винятку «фабрики смерті». Нацистські концентраційні табори, натомість, були, передусім, центрами ув’язнення та примусової праці. У таборах смерті нацисти використовували конвеєрні методи вбивства євреїв та інших жертв. У цих таборах німецькі загони SS (Schutzstaffel; загони захисту) та поліція вбили в газових камерах чи розстріляли майже 2 700 000 євреїв.

Операція Т4: програма «евтаназії» 

Табори смерті вперше з‘явилися в нацистській Німеччині під час «Операції Т4» (програма «евтаназії»). За програмою «евтаназії» в Німеччині відбувалися систематичні вбивства людей з інвалідністю, яких утримували в спеціальних інституціях. Із січня 1940 року до кінця серпня 1941 року в газових камерах було вбито близько 70 273 дорослих пацієнти. У цих газових камерах використовували хімічно чистий чадний газ.

Хелмно, Белжець, Собібор і Треблінка

Для здійснення «Остаточного розв'язання єврейського питання» нацисти створили табори смерті в анексованій та окупованій Німеччиною Польщі. 

Табір Хелмно, створений у грудні 1941 року, був першим табором смерті для масового вбивства євреїв. Він містився в районі Вартеґау. Це була західна частина довоєнної Польщі, що її анексувала Німеччина під час Другої світової війни. У Хелмно в мобільних газових камерах вбивали переважно євреїв, але також і ромів (циган). 

У 1942 році нацисти створили в так званому Генерал-губернаторстві табори смерті Белжець, Собібор і Треблінка. З березня 1942 року по листопад 1943 року SS і допоміжні підрозділи вбили в цих трьох таборах приблизно 1 526 500 євреїв. Переважну більшість євреїв, депортованих до Белжця, Собібора та Треблінки, було вбито в газових камерах одразу після прибуття. Ці три табори були частиною операції «Райнгард», німецького плану систематичного вбивства всіх євреїв в окупованій Польщі. Усього в операції «Райнгард» і пов‘язаних із нею діях загинуло 1,7 мільйона жертв.

У таборі Хелмно та таборах операції «Райнгард» жертв убивали за допомогою чадного газу, виробленого дизельними двигунами.

Аушвіц-Біркенау

Найбільшим табором смерті був Аущвіц-Біркенау. До весни 1943 року там діяло чотири газові камери. Оскільки головним табором Аущвіца (Аушвіц I) був табір примусової праці, прибулі єврейські в‘язні проходили відбір. Найбільш фізично придатних обирали для праці. Однак більшість євреїв, що прибували, негайно відправляли до газових камер. У розпал депортацій в таборі смерті Аушвіц II (Біркенау) вбивали в середньому 6000 євреїв щодня. У газових камерах цього табору використовували отруйний газ Циклон Б. До листопада 1944 року там було вбито більше одного мільйона євреїв і десятки тисяч ромів, поляків і радянських військовополонених.

Майданек

Багато вчених традиційно вважали табір Майданек, який містився безпосередньо за межами міста Люблін, шостим табором смерті. Однак останні дослідження пролили більше світла на події, що відбувалися в таборі Люблін-Майданек. 

У рамках операції «Райнгард» Майданек слугував, передусім, місцем концентрації євреїв, яких тимчасово утримували для примусової праці. Іноді його використовували для вбивства жертв, яких не було можливості вбити в таборах операції «Райнгард». До території табору Майданек також входив склад. Там нацисти зберігали майно й цінності, відібрані у єврейських жертв у таборах смерті.

Маскування масових убивств

В SS табори смерті вважали надсекретними. Аби знищити всі сліди газових камер, було створено спеціальні підрозділи в‘язнів (Sonderkommandos). Ці в‘язні виносили з газових камер трупи та кремували їх. З метою приховати вбивство мільйонів людей територію деяких таборів було озеленено чи замасковано. Ба більше, у травні 1942 року почалася Спеціальна операція 1005 (Sonderaktion 1005). У рамках цієї операції в таборах, де кремацію не застосовували, в‘язні розкопували масові могили та спалювали тіла.