Адольф Гітлер і прихід нацистів до влади, 1918–1933 роки

Фото

Адольф Гітлер виступає на мітингу СА (Фото)

Адольф Гітлер виступає на мітингу СА. Дортмунд, Німеччина, 1933 р. 

Джерело:

• US Holocaust Memorial Museum, courtesy of William O. McWorkman

• Переглянути архівні документи

Адольф Гітлер і нацистська партія прийшли до влади в Німеччині 30 січня 1933 року. Того дня президент Німеччини Пауль фон Гінденбург призначив Гітлера канцлером. На той час Німеччина була демократичною республікою, відомою як Веймарська республіка.

Веймарська республіка була заснована майже на 15 років раніше, наприкінці Першої світової війни (1914–1918 роки). Вона замінила Німецьку імперію (1871–1918 роки), яка розпалася наприкінці війни в листопаді 1918 року. Веймарська республіка була парламентською демократією. Конституція країни гарантувала рівність усіх громадян перед законом. Вона також гарантувала громадянські свободи, такі як свобода слова, свобода зібрань і свобода віросповідання. Багато німців вітали кінець Німецької імперії та заснування нової республіки. Однак інші відкидали цю республіку як нелегітимну. 

Гітлер і нацисти ненавиділи Веймарську республіку. Вони вважали парламентську демократію слабкою формою правління. Вони зневажали лідерів Веймарської республіки за підписання Версальського договору в червні 1919 року. Нацисти також були антисемітами, тобто ненавиділи євреїв. Вони вірили в антисемітські теорії змови щодо кінця Першої світової війни, заснування Веймарської республіки та комунізму. Вони помилково звинувачували євреїв у багатьох післявоєнних проблемах Німеччини. Нацисти закликали до сильної, авторитарної Німеччини, вільної від євреїв.

На початку 1920-х років нацистська партія була невеликим, непопулярним і неефективним політичним рухом. Але до середини 1930 року ситуація змінилася. На той час Велика депресія спричинила економічну й політичну кризу в Німеччині. Нацисти ставали дедалі популярнішими, критикуючи Веймарський уряд як неефективний і обіцяючи створити сильну Німеччину. Протягом наступних двох із половиною років нацисти безжально використовували особливості демократичної системи правління Веймарської республіки, щоб здобути владу. Це стало можливим завдяки трьом ключовим факторам: 

• справжня народна підтримка Гітлера та нацистської партії серед великої кількості німців, починаючи з кінця 1929 року;  
• маніпулювання німецькою демократичною системою правління з боку різних політичних лідерів; і 
• закулісні домовленості президента Німеччини Пауля фон Гінденбурга та невеликої кількості правих антидемократичних політиків у 1932 та на початку 1933 року. 

1918–1924 роки: Нацистська партія на антидемократичному політичному маргінесі

Веймарська республіка була нестабільною демократією протягом перших п'яти років свого існування. Після Першої світової війни новий уряд зіткнувся як із внутрішньою, так і з міжнародною кризою. Як і багато інших європейських країн, Німеччина боролася з голодом, хворобами, злочинністю та політичним екстремізмом. Комуністичні рухи, натхненні більшовицькою революцією в Росії, приваблювали одних німців і лякали інших. Саме в цьому контексті після Першої світової війни в січні 1919 року була заснована Нацистська партія. У той час вона офіційно називалася Німецькою робітничою партією (Deutsche Arbeiterpartei, DAP). 

Цілі та ідеологія нацистської партії

На початку 1920-х років Нацистська партія була невеликим, радикальним, правим антисемітським рухом. Адольф Гітлер швидко став беззаперечним лідером партії. Як викладено в ранніх промовах Гітлера та партійній платформі (1920), нацисти мали антисемітські, ультранаціоналістичні та антидемократичні погляди. Вони також були антикомуністами. 

Гітлер і нацистська партія хотіли повалити Веймарську республіку та встановити авторитарний уряд. Вони прагнули захопити Німеччину силою. До кінця 1921 року партія мала воєнізований підрозділ СА (Sturmabteilung). Підрозділ СА підтримував партію та допомагав їй вести боротьбу. Риторика і цілі Нацистської партії були настільки екстремістськими, що в 1922 році низка німецьких земель заборонила її як таку, що становить загрозу для республіки. 

Пивний путч

8–9 листопада 1923 року Гітлер та інші нацистські лідери намагалися захопити владу в німецькій землі Баварія. Вони планували марш на Берлін, щоб повалити німецький уряд. На той час нацистська партія налічувала близько 55 000 членів.

Ця спроба державного перевороту, відома як «Пивний путч», швидко провалилася. Гітлера заарештували, віддали під суд і засудили за державну зраду. Судовий процес зробив Гітлера відомим, особливо в правих, націоналістичних колах. У відповідь на спробу державного перевороту баварська влада заборонила й розпустила Нацистську партію, СА і нацистські газети. 

1925–1929 роки: Нацисти пробують «легальний» шлях

Протягом місяців, коли Гітлер перебував у в'язниці, політична та економічна ситуація у Веймарській республіці стабілізувалася. Німецька економіка зміцнилася, політична система функціонувала, а мистецтво і культура процвітали. Цей період (1924–1929 роки) часто вважають золотою добою Веймара. 

Коли Гітлер вийшов із в'язниці в грудні 1924 року, він зіткнувся з новими політичними й економічними умовами. Він усвідомив, що нацистам не вдасться взяти Німеччину під свій контроль силою. Отже, Гітлер вирішив змінити політичну стратегію нацистської партії. Він прийняв рішення, що нацисти братимуть участь у парламентських виборах і намагатимуться здобути підтримку народних мас. Гітлер назвав це шляхом «законності».

Ми йдемо до парламенту, щоб узяти зброю з арсеналу демократії. Ми стаємо членами парламенту, щоб перешкодити веймарському способу мислення... Якщо демократія настільки нерозумна, що надає нам безкоштовні квитки й пільги за цю шкоду, то це її особиста справа. Ми про це не хвилюємося. Ми будемо використовувати будь-які законні засоби для того, щоб докорінно змінити нинішній стан речей.

— Йозеф Геббельс, нацистський лідер Берліна1Footnote 11

Це рішення викликало суперечки в антидемократичному нацистському русі. Однак нацистська партія змінила лише свою політичну стратегію, а не філософію. Гітлер і нацисти продовжували зневажати Веймарську республіку, засуджувати партійну політику і вимагати авторитарної держави.

Розбудова низової партійної інфраструктури

На початку 1925 року баварський уряд зняв заборону з нацистської партії. Гітлер працював над тим, щоб відродити рух та об'єднати його під своїм контролем. Нацистські лідери докладали зусиль для відновлення чисельності партії, яка скоротилася після Пивного путчу. Вони також заснували нові нацистські воєнізовані організації. У 1925 році вони створили СС (Schutzstaffel, охоронний загін), а в 1926 році — Гітлер'юґенд. 

У 1928 році нацистські лідери створили централізовану політичну організацію, яка поширила вплив нацистів на всю Німеччину. Нова партійна структура відповідала виборчим округам Німеччини, щоб полегшити проведення передвиборчої кампанії. Ефективна низова організація партії зрештою допомогла привести Гітлера до влади в 1933 році.

Фото

Члени Гітлер’юґенду крокують перед їхнім ватажком (Фото)

Члени Гітлер’юґенду крокують перед їхнім ватажком, Бальдуром фон Ширахом (віддає салют, праворуч) та іншими посадовцями-нацистами, зокрема Юліусом Штрайхером. Нюрнберг, Німеччина, 1933 р.

Джерело:

• US Holocaust Memorial Museum
• US Holocaust Memorial Museum, courtesy of William O. McWorkman

• Переглянути архівні документи

Погані результати виборів для нацистів, 1926–1928 роки

Незважаючи на їхні зусилля, нацистська партія залишалася малочисельною та маргінальною в середині й наприкінці 1920-х років. Їхній радикальний антисемітизм і антидемократичні меседжі не приваблювали багатьох виборців у цей період процвітання та стабільності. На державних виборах у 1926 і 1927 роках нацистська партія отримала від 1,6 до 2,5 відсотків голосів. 20 травня 1928 року нацисти брали участь у виборах до Рейхстагу (національного парламенту). Вони отримали лише 2,6 відсотка голосів. На той час нацистська партія налічувала близько 100 000 членів.

В результаті виборів у травні 1928 року канцлером Німеччини став соціал-демократичний політик Герман Мюллер. Він керував великим коаліційним урядом,2Footnote 22 до якого входила низка політичних партій, що підтримували Веймарську республіку.

Спроби нацистів завоювати середній клас, 1928–1929 роки

Погані результати на виборах спонукали нацистську партію змінити тактику. Раніше нацисти намагалися привернути на свій бік виборців робітничого класу. Однак після виборів у травні 1928 року вони докладали все більше зусиль, щоб завоювати прихильність виборців із сільської місцевості й середнього класу. Вони намагалися залучити власників малого бізнесу, ремісників, службовців, фермерів і працівників сільського господарства. Нацисти досить швидко досягли успіху, особливо після того, як на початку 1929 року німецька економіка почала зазнавати труднощів.

Нацистська пропаганда, цільові повідомлення та антисемітизм

Гітлер та інші нацистські оратори ретельно підбирали свої промови й програми відповідно до аудиторії. Це дозволяло нацистам вирішувати місцеві й регіональні питання, як економічні, так і ідеологічні. Нацисти пропонували утопічну націоналістичну візію. Вони сподівалися, що ця ідеологія сподобається широкому колу виборців й охопить усі соціальні класи. 

У 1928 році Гітлер і нацисти почали применшувати свої найрадикальніші антисемітські ідеї. Наприклад, вони перестали згадувати про свій намір позбавити євреїв німецького громадянства. 

Проте німці знали, що Гітлер і нацисти ненавиділи євреїв. Нацистські газети продовжували нападати на євреїв і поширювати антисемітські теорії змови. Німці часто чули, як групи нацистів співали антисемітські пісні та вигукували антисемітські гасла. Наприклад, нацисти скандували такі фрази, як «євреї геть із Німеччини» і «бити євреїв до смерті». Німці також бачили, як нацисти бойкотували і руйнували єврейські підприємства. Крім того, вони були свідками побиття та нападів на євреїв.

1930 рік: німецька демократія в умовах кризи та нацистський прорив

Золотий вік Веймарської республіки закінчився наприкінці 1929 року, коли Німеччину охопила Велика депресія. Безробіття швидко зростало. Багато німців вважали, що уряд не здатний впоратися з кризою. За таких обставин нацистська партія почала отримувати все більше голосів. 

Політичний глухий кут у Німеччині

Економічна криза невдовзі призвела до політичного глухого кута в Німеччині. Партії, що перебували при владі не могли дійти згоди щодо того, як реагувати на погіршення економічної ситуації. У березні 1930 року канцлер Мюллер і весь його уряд подали у відставку через суперечки щодо того, як впоратися з проблемною програмою страхування від безробіття у Німеччині. 

Замість Мюллера (соціал-демократа) президент Німеччини Пауль фон Гінденбург призначив канцлером Генріха Брюнінга. Брюнінг був політиком Центристської партії. Консерватор Гінденбург хотів мати правий уряд, який би поділяв його цінності. За наказом Гінденбурга уряд Брюнінга відсторонив лівоцентристських соціал-демократів. Ця зміна означала, що канцлер Брюнінг не мав підтримки парламентської більшості. 

Брюнінг керував першим у серії президентських кабінетів (Präsidialkabinette). Це були уряди, які не мали парламентської більшості. Вони спиралися насамперед на підтримку президента Гінденбурга.

Використання надзвичайних указів для управління

У липні 1930 року Гінденбург і Брюнінг видали надзвичайний указ про прийняття дефляційного бюджету, незважаючи на опозицію парламенту. Вони скористалися статтею 48 Конституції Німеччини. Стаття 48 дозволяла німецькому президенту вживати заходів в обхід згоди парламенту у випадках надзвичайного стану. Парламент, відповідно до свого конституційного права, проголосував за те, щоб змусити Гінденбурга скасувати надзвичайний указ. У відповідь Гінденбург і Брюнінг розпустили парламент і призначили нові позачергові парламентські вибори.

Успіх нацистів на виборах у вересні 1930 року

Позачергові національні парламентські вибори були призначені на 14 вересня 1930 року. Гітлер і нацисти вели агресивну передвиборчу кампанію. Їхній меседж був зосереджений на засудженні Веймарської республіки як слабкої та неефективної. 

Лідер нацистської партії в Берліні Йозеф Геббельс координував загальнонаціональну пропагандистську кампанію, яка включала плакати, марші й мітинги. За місяць до виборів нацисти провели десятки тисяч заходів по всій Німеччині. У великих містах Гітлер виступав на масових заходах перед тисячами людей. Деякі з цих політичних подій переростали в насильство, коли нацисти вступали в бійки зі своїми політичними опонентами, особливо з комуністами.

У вересні 1930 року нацистська партія отримала 18 відсотків голосів. Вона стала другою за величиною політичною партією в парламенті. Незважаючи на те, що нацисти набирали голоси більше року, результати виборів здивували багатьох німців і викликали шок по всій Німеччині. Гітлер несподівано став важливим гравцем у німецькій політиці. Канцлер Брюнінг, однак, відмовився вступати в коаліційний уряд із Нацистською партією. 

1931 рік: криза демократії поглиблюється

У 1931 році економічна, соціальна та політична ситуація в Німеччині продовжувала погіршуватися. Зростала кількість безробітних. Банки розорялися. Політична система Німеччини ще більше розхиталася під цим тиском. Крім того, посилення Комуністичної партії непокоїло багатьох німців.

Хоча Гітлер публічно обіцяв іти шляхом законності, його кінцевою метою було знищення німецької демократії. Нацисти знайшли способи дезорганізувати й дестабілізувати країну, водночас обіцяючи, що лише вони можуть забезпечити стабільність і відновити порядок. 

Фото

Адольф Гітлер стоїть із підрозділом СА під час нацистського параду (Фото)

Адольф Гітлер стоїть із підрозділом СА під час нацистського параду у Веймарі, де в 1919 році була складена конституція Веймарської республіки. Веймар, Німеччина, 1931 рік.

Джерело:

• US Holocaust Memorial Museum, courtesy of James Sanders

• Переглянути архівні документи

Перешкоджання та зрив діяльності парламенту нацистською партією

У парламенті депутати-нацисти навмисно дестабілізували роботу і порушували порядок. Вони відмовлялися підтримувати будь-які заходи уряду Брюнінга і регулярно оголошували йому вотум недовіри. Вони зривали засідання парламенту, вносячи недоречні пропозиції щодо порядку денного. 

Брюнінг спробував обійти цю ситуацію. За підтримки Гінденбурга він неодноразово вдавався до статті 48 для видання надзвичайних указів. Він запровадив економічні заходи, які мало сприяли зменшенню безробіття чи допомозі бідним. У результаті комуністи почали називати його «канцлером голоду» (Hungerkanzler). Брюнінг також відправляв парламент на тривалі канікули. 

Підрив громадського порядку за допомогою політичного насильства 

З 1931 року політичне насильство на вулицях Німеччини стало некерованим. Значною мірою це сталося через збільшення кількості воєнізованих груп, пов'язаних із партіями з усього політичного спектру. Воєнізоване формування нацистської партії, СА, було особливо радикальним і жорстоким. Бійці СА часто знущалися над євреями й били вікна єврейських магазинів. Вони регулярно вступали в бійки та навіть вбивали своїх політичних опонентів, особливо комуністів. У свою чергу, десятки нацистів були вбиті протиборчими групами. Німецький уряд і поліція не змогли стримати політичне насильство. Це ще більше підірвало віру багатьох німців у Веймарську республіку.

Зусилля уряду щодо припинення дестабілізації

Національний уряд і уряди земель намагалися зупинити хаос, створений нацистами та комуністами. У 1931 році уряд Брюнінга ухвалив чотири надзвичайні декрети, пов'язані з політичними заворушеннями. Ці укази дозволяли державним органам влади обмежувати свободу слова і зібрань в ім'я громадської безпеки та порядку. Наприклад, вони могли заборонити носіння політичної уніформи або значків, конфіскувати газети та заборонити певні зібрання. 

Жоден із цих заходів не зміг зупинити зростання нацистського руху. До кінця 1931 року нацистська партія налічувала 806 294 члена. У цьому ж році партія досягла значного успіху на місцевих і державних виборах. 

1932 рік: рік виборів і політичних інтриг

У 1932 році в Німеччині відбулося п'ять великих виборів. З кінця лютого до листопада політичні мітинги, демонстрації та марші домінували в житті Німеччини. У своїх кампаніях нацисти намагалися створити враження, що вони є майбутнім і що їхня перемога неминуча. Для цього вони використовували нові технології, такі як звук і літаки, щоб проводити агітацію в незвичні способи. Вони робили й розповсюджували звукозаписи агітаційних виступів і показували звукові фільми. Гітлер привернув увагу ЗМІ, подорожуючи Німеччиною на літаку. Він відвідував по кілька міст на день, виступаючи з короткими промовами перед десятками тисяч людей. 

Окрім передвиборчої кампанії, Гітлер часто проводив кулуарні переговори з невеликою групою правих політиків, сподіваючись увійти до уряду. Серед цих політиків були:

• президент Гінденбург і його син Оскар;
• начальник штабу Гінденбурга Отто Майснер; 
• генерал Курт фон Шляйхер;
• Альфред Гугенберг (лідер правої Німецької національної народної партії, або DNVP); та
• Франц фон Папен. 

Як і Гітлер, ці люди виступали проти Веймарської республіки, ненавиділи соціал-демократів і боялися комунізму. Вони хотіли використати популярність нацистської партії у своїх цілях. Вони були готові ігнорувати будь-які аспекти нацизму й особистості Гітлера, які здавалися їм неприємними. Ці люди співпрацювали з Гітлером і нацистами, щоб скористатися кризою в Німеччині. Разом вони підірвали і, зрештою, знищили німецьку демократію.

Вибір цієї невеликої групи пояснює, як і чому Гітлер прийшов до влади саме в той час. 

Гітлер балотується на пост президента, березень–квітень 1932 року

У 1932 році закінчився перший семирічний термін повноважень президента Гінденбурга. Нові президентські вибори були призначені на 13 березня. Гітлер вирішив кинути виклик Гінденбургу, який неохоче прийняв рішення балотуватися на другий термін. Гінденбург мав підтримку багатьох політичних партій з усього політичного спектру. 

Гітлер, якому було 42 роки, представляв себе як єдину надію на майбутнє Німеччини. Він наголошував, що нацистський рух був партією молоді. У промовах Гітлер часто називав 84-річного Гінденбурга «старим». Він також послідовно нападав на соціал-демократів (які вирішили підтримати Гінденбурга) і Веймарську республіку. 13 березня Гінденбург отримав трохи менше 50 відсотків голосів, трішки не дотягнувши до абсолютної більшості. Гітлер набрав 30 відсотків голосів. У другому турі 10 квітня Гінденбург виграв президентські вибори, отримавши 53 % голосів. Гітлер збільшив свою частку голосів до трохи менше ніж 37 %. 

Успіх нацистів на державних виборах у Пруссії, квітень 1932 року

24 квітня в Пруссії та кількох інших німецьких землях відбулися вибори до земельних парламентів. Особливо важливими були вибори в Пруссії, що була найбільшою німецькою землею. У ній проживало приблизно 38 мільйонів людей, що становило близько 60 % усього німецького населення. 

Нацисти продовжували агітацію в шаленому темпі, спираючись на імпульс, отриманий під час президентської кампанії. Нацистська партія отримала 36 відсотків голосів у Пруссії. Незважаючи на цей значний результат, нацистам не вдалося захопити владу в Пруссії або увійти до прусського уряду. Натомість при владі тимчасово залишилася лівоцентристська урядова коаліція. Це був тимчасовий уряд, який не мав більшості в прусському парламенті.

Відставка канцлера Брюнінга 

Наприкінці травня 1932 року Гінденбург звільнив канцлера Брюнінга. Ця відставка стала результатом розчарування Гінденбурга в канцлері та політичних інтриг у найближчому оточенні Гінденбурга. На місце Брюнінга президент призначив Франца фон Папена. Папен був більш правим і консервативним, ніж Брюнінг. Він краще відповідав цілям Гінденбурга та його радників. 

Нацисти підтримали призначення Папена в обмін на дві поступки. По-перше, вони хотіли, щоб уряд скасував національну заборону на діяльність СА. Уряд Брюнінга запровадив цю заборону у квітні. По-друге, нацисти вимагали нових позачергових парламентських виборів. Папен і Гінденбург погодилися. Заборона на діяльність СА була знята, парламент розпущений, а нові вибори призначені на 31 липня. З огляду на результати нацистів на виборах у Пруссії, можна було майже напевно стверджувати, що вони досягнуть успіху. 

Озираючись назад, рішення Гінденбурга відправити Брюнінга у відставку і призначити нові вибори було одним із рокових рішень цього періоду. Воно сприяло приходу нацистів до влади. Позачергові вибори поглибили політичну конфронтацію і створили передумови для того, щоб нацисти стали найпопулярнішою політичною партією в Німеччині.

Удар по демократії: канцлер Франц фон Папен і переворот у Пруссії

Після зняття заборони на діяльність СА на вулицях Німеччини продовжилася ескалація політичного насильства. Папен використав один кривавий інцидент, вчинений СА в прусському місті Альтона, як привід для встановлення контролю над урядом Пруссії. Гінденбург і Папен стверджували, що політичне насильство створило надзвичайну ситуацію. Вони використали статтю 48, щоб захопити владу в Пруссії. Папен став рейхскомісаром (Reichskommissar) Пруссії. Він усунув із посад лівих і центристських політиків.

Авторитарне захоплення влади Папеном у Пруссії послабило плюралізм федеративної системи Веймарської республіки.3Footnote 33 Це відкрило шлях до скасування демократії та створення більш авторитарного порядку в Німеччині. Це матиме важливі наслідки через півроку, після призначення Гітлера канцлером. 

Національні парламентські вибори в липні 1932 року

Напередодні липневих виборів 1932 року нацисти знову вели передвиборчу кампанію із великим запалом, спираючись на теми попередніх кампаній. Одним із їхніх гасел було «Німеччина, прокинься! Дайте владу Адольфу Гітлеру!». Нацисти засуджували Комуністичну партію та уряд Веймарської республіки. Вони поширювали свої меседжі на масових мітингах, на плакатах, в газетах і листівках. Незважаючи на попередні домовленості, нацисти також жорстоко атакували кабінет Папена. 

Нацистська партія отримала 37 відсотків голосів на виборах 31 липня 1932 року. Вона стала найбільшою політичною партією в парламенті. На підставі цих результатів Гітлер зажадав призначити його канцлером. Президент Гінденбург відмовився. Після виборів СА стала ще жорстокішою. Їхні акції турбували Гінденбурга та його радників. Гітлер був принижений і розлючений. Він відмовився увійти до уряду в будь-якій іншій ролі. 

Парламент, у якому домінували нацисти

Після липневих виборів канцлер Папен зіткнувся з вороже налаштованим парламентом. Нацисти й комуністи контролювали більше половини місць. У вересні 1932 року Папен, із благословення Гінденбурга, розпустив парламент. Він зробив це, щоб уникнути парламентського вотуму недовіри своєму уряду. У листопаді знову мали відбутися позачергові парламентські вибори. 

Нацистська партія втрачає голоси на виборах у листопаді 1932 року

До виборів у листопаді 1932 року німці були виснажені постійними передвиборчими кампаніями. Навіть нацисти були втомлені й песимістично налаштовані. Але Гітлер продовжував наполегливо проводити свою кампанію. Він таврував Папена як реакціонера й засуджував його пробізнесові економічні заходи. На одному з агітаційних плакатів Гітлер був названий «нашою останньою надією». 

Вибори 6 листопада 1932 року стали серйозною невдачею для нацистської партії. Явка виборців була низькою. Нацисти здобули 33 відсотка голосів. Це на 4 відсотка менше, ніж у липні. Нацистська аура динамічності й непереможності була розбита. 

Ці вибори, здавалося, сигналізували німцям і міжнародним спостерігачам про крах нацистської партії. Однак результати фактично не змінили розстановку сил. Нацистська партія все ще була найбільшою партією в парламенті, а Гітлер як і раніше відмовлявся йти на компроміс. Він наполягав призначення себе канцлером на його умовах. Патова ситуація тривала. Жодна з політичних партій не змогла домовитися про створення правлячої коаліції.

Кулуарні переговори

На початку грудня президент Гінденбург призначив генерала Курта фон Шляйхера канцлером. Шляйхер був його давнім союзником. Однак він швидко втратив довіру Гінденбурга. Він також не зміг знайти дієвого рішення проблеми державного управління. 

Наприкінці грудня 1932 року і протягом січня 1933 року Папен планував повалити уряд канцлера Шляйхера. Він тиснув на Гінденбурга, щоб той призначив канцлером Гітлера. Спочатку президент продовжував чинити опір. Тож Папен залучив найближчих довірених осіб Гінденбурга та інших консервативних, антидемократичних політиків, щоб допомогти переконати його. Наприкінці січня ця група нарешті переконала президента. Гінденбург призначив Гітлера канцлером 30 січня. Гінденбург і його радники, головним чином Папен, були впевнені, що зможуть контролювати Гітлера й обмежити його владу. 

1933 рік: прихід Гітлера до влади

У 1933 році події розвивалися стрімко. Протягом січня Гітлер перетворився з аутсайдера на канцлера Німеччини. Ставши канцлером, він швидко взявся за виконання своїх передвиборчих обіцянок і перетворив Німеччину з демократії на диктатуру. 

Перший кабінет Гітлера

Гітлер очолив правий коаліційний уряд, до якого входили Нацистська партія та Німецька національна народна партія (НННП). Франц фон Папен став віце-канцлером. Окрім посади канцлера, Гітлер спочатку вимагав, щоб лише дві посади в уряді були зайняті нацистськими політиками. Вільгельм Фрік став міністром внутрішніх справ. Він відповідав за безпеку й охорону правопорядку. Герман Герінг став міністром без портфеля. Всі інші посади в уряді обіймали не нацисти. 

Виконуючи вимоги Гітлера, Гінденбург розпустив парламент і призначив нові вибори. Це були треті парламентські вибори менш ніж за рік.

Перші кроки від демократії до диктатури

30 січня 1933 року Адольф Гітлер був канцлером Німеччини, але він ще не був диктатором. Конституція демократичної Веймарської республіки все ще була чинною. Однак Гітлер та інші нацистські лідери були готові скористатися будь-якою можливістю та правовою лазівкою, щоб перетворити Німеччину з демократії на диктатуру.

Наприкінці лютого будівля німецького парламенту згоріла в результаті підпалу. Нацисти використали цю пожежу як можливість захопити ще більше влади. Гітлер переконав Гінденбурга використати статтю 48 для прийняття Постанови про пожежу в Рейхстазі. Перша стаття цього надзвичайного декрету призупиняла громадянські свободи й належну правову процедуру на невизначений термін. Друга стаття дозволяла національному уряду перебирати на себе владу урядів земель, як це свого часу зробив Папен у Пруссії. На підставі цього декрету нацисти почали тероризувати політичних опонентів (у тому числі членів парламенту), розширювати повноваження поліції та створювати концентраційні табори. 

Останні багатопартійні вибори, 5 березня 1933 року

Парламентські вибори в березні 1933 року проходили в атмосфері нацистського залякування і терору проти лівих політичних опонентів. Перед виборами нацисти заарештували більшість лідерів Комуністичної партії, включаючи голову партії Ернста Тельмана. Уряд використав указ про пожежу в Рейхстазі, щоб різко обмежити можливості соціал-демократів і комуністів проводити передвиборчі кампанії. 

На виборах Нацистська партія отримала майже 44 відсотки голосів. Їхні партнери по консервативній коаліції отримали 8 відсотків. Разом це дало уряду Гітлера понад 50 відсотків підтримки в парламенті. Але навіть в умовах утисків і терору соціал-демократи отримали 18 відсотків, а комуністи — 12 відсотків. Вибори в березні 1933 року були останніми багатопартійними виборами в Німеччині аж до закінчення Другої світової війни. 

 Закон про надзвичайні повноваження, 23 березня 1933 року 

23 березня новообраний парламент ухвалив Закон про надзвичайні повноваження. Цей закон надав канцлеру Гітлеру повноваження приймати закони без парламенту. Згідно з цим актом, Гітлер міг навіть ухвалювати закони, які порушували конституцію. 

Щоб гарантувати прийняття цього закону, Гітлер і нацистська партія залякували, переслідували та/або заарештували багатьох обраних політиків. Закон про надзвичайні повноваження був прийнятий лише тому, що гітлерівський уряд утискав і залякував інші політичні партії та маніпулював парламентськими правилами. 

Гітлер використав повноваження, надані йому Законом про надзвичайні повноваження, для подальшої трансформації Німеччини. 7 квітня нацистський режим прийняв Закон про відновлення професійної державної служби. Цей закон дозволяв уряду звільняти державних службовців із політичних мотивів або через те, що вони були євреями. Незабаром були введені інші численні дискримінаційні та диктаторські заходи. 

У липні 1933 року Нацистська партія стала єдиною легальною політичною партією в Німеччині.

1934 рік: Гітлер стає диктатором

Нацисти остаточно захопили владу в серпні 1934 року, коли помер президент Пауль фон Гінденбург. Новий закон об'єднав посади президента й канцлера та наділив Гітлера повноваженнями обох посад. Гітлер став абсолютним диктатором Німеччини. Більше не існувало жодних юридичних чи конституційних обмежень для його влади.