<p>Адольф Гітлер уважно культивував імідж лідера нацистської партії, оскільки він усвідомив пропагандистське значення поширення інформації фотографіями. Генріх Гоффманн, офіційний фотограф Гітлера, створив образи, що мали центральне значення для зростання «культу фюрера». У 1927 році Гоффманн зафіксував низку динамічних кадрів, одним з яких є кадр, на якому Гітлер репетирує виголошення промови.</p>

Прихід нацистів до влади

Нацистська партія була однією з правих екстремістських політичних груп, що постали в Німеччині після Першої світової війни. Маловідома до того, із початком Великої депресії вона швидко здобула провідну роль у політиці, ставши 1932 року найбільшою партією в німецькому парламенті.

Ключові факти

  • 1

    Стрімкий шлях нацистської партії до влади почався 1930 року, коли вона здобула 107 місць у німецькому парламенті, Райхстазі. У липні 1932 року нацистська партія стала найбільшою політичною партією в Райхстазі з 230 представниками.

  • 2

    В останні роки Ваймарської республіки (1930-1933) уряд діяв на основі указу про надзвичайний стан, оскільки не міг отримати більшості в парламенті. Політична та економічна нестабільність, разом із незадоволенням виборців від поточної ситуації,  сприяли зростанню нацистської партії.

  • 3

    Внаслідок масової підтримки нацистів, 30 січня 1933 року президент Німеччини Пауль фон Гінденбурґ призначив Гітлера канцлером. Це призначення відкрило шлях до нацистської диктатури після смерті Гінденбурґа в серпні 1934 року.

  • Twitter
  • Facebook
  • Цитувати
  • Роздрукувати
  • Українська

    Цю сторінку також перекладено наступними мовами

До початку Великої депресії в Німеччині в 1929-1930 роках, Націонал-Соціалістична Робітнича Партія Німеччини (скорочено - нацистська партія) була невеликою партією на праворадикальному фланзі німецького політичного спектру. На виборах до Райхстаґу 2 травня 1928 року нацисти здобули лише 2,6 відсотка голосів, втративши підтримку порівняно з 1924 роком, коли отримали 3 відсотки. За результатами виборів, «Велика коаліція» у складі Соціал-Демократичної, Німецької Демократичної,  Німецької Народної партій та Партії Католицького Центру керувала Ваймарською Німеччиною протягом перших шести місяців економічної кризи.

У 1930-1933 роках у Німеччині панував похмурий настрій. Всесвітня економічна депресія тяжко вразила країну і мільйони людей залишилися без роботи. До безробітних приєдналися мільйони осіб, які пов’язували депресію з національним приниженням Німеччини після поразки в Першій світовій війні. Багато німців вважали парламентську урядову коаліцію слабкою і нездатною подолати економічну кризу. Масові злидні, страх і переконання, що гірші часи ще попереду, а також гнів і фрустрація від  неспроможності уряду швидко врегулювати кризу створили родючий ґрунт для приходу до влади Адольфа Гітлера і нацистської партії.

Гітлер був переконливим і запальним оратором, котрий, звертаючись до гніву та відчуття безпорадності величезної кількості виборців, приваблював широкі маси німців, що відчайдушно потребували змін. Нацистська виборча пропаганда обіцяла вивести Німеччину з депресії. Нацисти запевняли, що відродять німецькі культурні цінності, змінять умови Версальського мирного договору, відвернуть гадану загрозу зростання комунізму, повернуть роботу німецькому народові й відновлять статус Німеччини як великої держави, що нібито належав їй по праву. Гітлер та інші пропагандисти нацизму надзвичайно успішно скерували гнів і страх населення проти євреїв, проти марксистів (комуністів і соціал-демократів) та проти всіх, кого нацисти вважали відповідальними за перемир’я в листопаді 1918 року і Версальський договір, а також за встановлення парламентської республіки. Гітлер та інші нацисти часто називали цю категорію ворогів «листопадовими злочинцями».

Гітлер та інші нацистські речники ретельно лаштували свої промови до кожної аудиторії. Наприклад, виступаючи перед бізнесменами, нацисти менше зосереджувались на антисемітизмі, наголошуючи натомість на боротьбі з комунізмом і поверненні німецьких колоній, втрачених за Версальським договором. Звертаючись до солдатів, ветеранів або інших націоналістичних груп, нацистська пропаганда зосереджувалася на посиленні війська та поверненні інших територій, втрачених після Версалю. Нацистські оратори переконували фермерів у північній землі Шлезвіґ-Голштайн, що нацистський уряд підніме чимдалі нижчі ціни на сільськогосподарську продукцію. Пенсіонерам по всій Німеччині говорили, що розмір і купівельна спроможність їхніх місячних виплат залишаться стабільними.

Використавши як привід патову ситуацію між партнерами у «Великій коаліції», політик від Центристської партії і канцлер Німеччини Генріх Брюнінґ переконав літнього президента Німеччини, фельдмаршала Першої світової війни Пауля фон Гінденбурґа розпустити парламент у липні 1930 року і призначити нові вибори на вересень. Для розпуску президент скористався статтею 48 конституції Німеччини. Ця стаття дозволяла урядові працювати без підтримки парламенту і стосувалася лише випадків безпосередньої загрози для країни.

Брюнінґ хибно прорахував настрої населення після шести місяців економічної депресії. Нацисти вибороли 18,3 відсотка голосів і стали другою найбільшою політичною партією країни.

Протягом двох років, неодноразово посилаючись на статтю 48 для видання президентських указів, уряд Брюнінґа без успіху намагався створити парламентську більшість, яка б не включала соціал-демократів, комуністів і нацистів. 1932 року Гінденбурґ відправив Брюнінґа у відставку та призначив на посаду канцлера Франца фон Папена, колишнього дипломата й політика від Центристської партії. Папен знову розпустив парламент, але вибори в липні 1932 року дали нацистській партії 37,3 відсотка голосів, зробивши її найбільшою політичною партією країни. Комуністи (котрі, за умов дедалі глибшої економічної кризи, забрали голоси в соціал-демократів) отримали 14,3 відсотка голосів. Як наслідок, більше ніж половина депутатів Райхстаґу, обраних 1932 року, відкрито виступали за згортання парламентської демократії.

Оскільки Папен не міг отримати парламентську більшість для підтримки уряду, опоненти з-посеред радників президента Гінденбурґа змусили його піти у відставку. Наступний канцлер, генерал Курт фон Шляйхер, знову розпустив Райхстаґ. На нових виборах у листопаді 1932 року нацисти дещо втратили популярність, виборовши 33,1 відсотка голосів. Водночас, комуністи збільшили свій результат, отримавши 16,9 відсотка. Внаслідок цього вузьке коло осіб, наближених до президента Гінденбурґа, на кінець 1932 року повірило, що нацистська партія була єдиною надією Німеччини відвернути політичний хаос, що привів би до влади комуністів. Для посилення цього переконання багато спричинилися нацистські переговірники та пропагандисти.

Адольф Гітлер в день, коли його призначили на посаду канцлера Німеччини.30 січня 1933 року президент Гінденбурґ призначив Адольфа Гітлера канцлером Німеччини. Гітлер став канцлером не в результаті електоральної перемоги, отримавши народний мандат, а внаслідок конституційно сумнівної угоди серед вузького кола консервативних німецьких політиків, які зневірилися в парламентському ладі. Вони сподівалися використати популярність Гітлера для відновлення консервативного авторитарного ладу, можливо навіть монархії. Проте за наступні два роки нацисти переграли цих консервативних політиків і ствердили радикальну диктатуру, цілковито підпорядковану особистій волі Гітлера.

Thank you for supporting our work

We would like to thank The Crown and Goodman Family and the Abe and Ida Cooper Foundation for supporting the ongoing work to create content and resources for the Holocaust Encyclopedia. View the list of all donors.