Німецько-радянський пакт

Німецько-радянський пакт — це угода, підписана нацистською Німеччиною та Радянським Союзом 23 серпня 1939 року. Перемовини щодо цього пакту вели міністр закордонних справ Німеччини Йоахім фон Ріббентроп і радянський міністр закордонних справ В‘ячеслав Молотов. Зазвичай цей пакт називають німецько-радянським пактом або пактом Молотова-Ріббентропа. Він також відомий як нацистсько-радянський пакт або пакт Гітлера-Сталіна. 

Німецько-радянський пакт складався з двох частин: загальнодоступної та таємної. Загальнодоступна частина — це пакт про ненапад, в якому підписанти зобов‘язувалися не нападати один на одного. Пакт також включав положення про те, що якщо на одного з підписантів нападе третя країна, то інший підписант не надаватиме жодної допомоги третій країні-нападнику. Крім того, підписанти погоджувалися не брати участі в жодних домовленостях з іншими силами, які прямо чи опосередковано спрямовувалися проти іншу сторони угоди. Угода про ненапад мала тривати протягом десяти років й автоматично поновлюватися на додаткові п‘ять років, якщо жодна зі сторін не припинить її дію.

Таємну частину пакту складав протокол, який визначав радянську та німецьку сфери впливу в Східній Європі. Естонія, Латвія та Бессарабія входили до сфери впливу Радянського Союзу. Розділ Польщі було погоджено по лінії річок Нарва, Вісла та Сян. 

Німецько-радянський пакт у дії

Внаслідок пакту Молотова-Ріббентропа Німеччина атакувала Польщу без остраху на можливе радянське втручання. 3 вересня 1939 року Велика Британія та Франція, які п‘ятьма місяцями раніше гарантували захист польських кордонів, оголосили війну Німеччині. Трохи більше ніж за два тижні, 17 вересня, Радянський Союз вторгся у Польщу зі сходу. Ці події ознаменували початок Другої світової війни. 

Після того Німеччина та Радянський Союз встановили контроль над сферами впливу, окресленими в таємному протоколі пакту про ненапад. Вони внесли зміни до протоколу й віднесли Литву та місто Вільнюс (тоді Вільно, Польща) до радянської сфери, а також скоригували погоджену межу поділу Польщі. 29 вересня 1939 року Польщу було розділено. Німеччина окупувала західну та більшу частину центральної Польщі, після чого анексувала західні провінції до Райху. Радянський Союз окупував й анексував решту Польщі. 

Також згідно з угодою, Радянський Союз анексував інші території у своїй сфері впливу. 30 листопада 1939 року Радянський союз напав на Фінляндію. Після чотиримісячної війни було анексовано фінську територію вздовж радянського кордону, зокрема район під Ленінградом (нині Санкт-Петербург). Улітку 1940 року Радянський Союз окупував і приєднав балтійські країни Естонію, Латвію та Литву. СРСР також захопив румунські провінції Північну Буковину та Бессарабію.

Кінець німецько-радянського пакту

Гітлер розцінював німецько-радянський пакт про ненапад як тактичний і тимчасовий маневр. Він ніколи не мав наміру дотримуватися умов угоди протягом десяти років. Його довготривалий план завжди полягав у тому, щоб німецькі сили напали на Радянський Союз і створили на захоплених територіях Lebensraum (життєвий простір) для німців. Однак, перш ніж зробити цей крок, Гітлер мав намір підкорити Польщу та розгромити Францію з Великою Британією. Пакт про ненапад дозволив Німеччині вести ці проміжні війни без страху радянського нападу, тим самим уникнувши війни на двох фронтах. 

У липні 1940 року, через місяць після того, як Німеччина розгромила Францію, Гітлер віддав наказ про підготовку до війни проти Радянського Союзу. Німецькі дипломати працювали над поглибленням німецьких зв‘язків у Південно-Східній Європі. У листопаді 1940 року до альянсу Осі приєдналися Угорщина, Румунія та Словаччина. Протягом весни 1941 року Гітлер повідомив своїх європейських союзників про плани вторгнення до Радянського Союзу.

18 грудня 1940 року Гітлер підписав Директиву 21 (кодова назва «Операція Барбаросса») — перший бойовий наказ про вторгнення в Радянський Союз. Із самого початку оперативного планування німецька армія та поліцейські органи мали намір розв‘язати війну на знищення проти «єврейсько-більшовицького» комуністичного уряду Радянського Союзу, як вони його бачили, та радянських громадян, особливо євреїв.

22 червня 1941 року німецькі сили вторглися до Радянського Союзу, менш ніж за два роки після підписання німецько-радянського пакту.