Публічне приниження

Передумови та контекст

Приниження — одна з найсильніших людських емоцій, яка викликає почуття сорому та неповноцінності. Принижувати когось означає порушувати гідність людини, нехтуючи її основними людськими правами.1Footnote 11 Приниження, яких нацисти завдали євреям та іншим жертвам, були не випадковими, а радше невід’ємною частиною нацистської програми расистського гноблення. Нацисти використовували тактику приниження не лише для того, щоб принизити своїх жертв, але й для підкріплення уроків расової ієрархії для німецьких громадян і населення, що перебувало під нацистською окупацією. Оскільки приниження було публічним, воно також слугувало попередженням для всіх, хто порушував нацистські расові закони. Більше того, нацисти добре знали, наскільки потужним може бути приниження, оскільки багато німецьких політиків вважали Версальський договір, який завершив Першу світову війну в 1919 році, національним приниженням Німеччини.

Публічне приниження при нацистах мало три основні функції: 

• Першою функцією було посилення страждань жертв нацизму. 
• По-друге, публічне приниження нагадувало німецькій громадськості про ризики протистояння нацистській партії. 
• Зрештою, це було способом наочного приниження жертв з метою створення критичної дистанції між нацистами та їхніми жертвами. Відмежовуючи себе від своїх жертв у такий спосіб, нацистам було легше вчиняти жахливі акти насильства проти людей, які в інших відношеннях були такими ж, як вони. 

У 1971 році британська журналістка Ґітта Серені запитала Франца Штанґля, коменданта Треблінки, про мету приниження жертв: «Чому, якщо вони [нацисти] все одно збиралися вбити їх [жертв], то який сенс усього цього приниження, навіщо жорстокість?». Штанґль відповів: «Щоб підготувати тих, хто насправді повинен був виконувати цю політику. Щоб вони могли робити те, що вони робили».2Footnote 22

Індивідуальні приниження

Фото

Слайд, показаний під час лекцій у Державній академії міжрасових відносин та здоров’я в Дрездені (Фото)

Дочка білої німецької жінки та темношкірого французького солдата стоїть серед білих однокласників, Мюнхен, 1936 рік. Це зображення було включено як слайд до лекцій з генетики, етнології та расової селекції в Державній академії міжрасових відносин та здоров’я в Дрездені, Німеччина.

Джерело:

• Library of Congress

Багато принижень відбувалися на індивідуальному рівні, коли приниження зазнавали одна чи дві людини як покарання, часто за нібито «расове осквернення». Ці випадки зазвичай стосувалися людей, які перебували в «змішаних расових» романтичних стосунках, наприклад, «арійців», які зустрічалися або одружувалися з «расово неповноцінними» євреями чи слов’янами.

У 1941 році чиновники в сучасній Сцинаві-Ниські, тодішньому Штайндорфі в окупованій німцями Сілезії, Польща, виявили роман між польською дівчиною та німецьким хлопцем. Броня (прізвище невідоме) була 16-річною польською примусовою робітницею, яка працювала на фермі в окупованій нацистами Польщі. Ґерхард Ґрешок був дев’ятнадцятирічним німцем, який працював на тій самій фермі. Оскільки сексуальні стосунки між німцями та поляками були заборонені нацистською расовою політикою, місцеві чиновники організували дуже публічне ритуальне приниження Броні та Ґерхарда. Обох провели босоніж через усе місто, змусивши носити таблички з написами «Я — польська свиня» (Броня) і «Я — зрадник національної спільноти» (Ґерхард). Їм поголили голови, а потім, як покарання, Броню відправили в концтабір, а Ґерхарда — на східний фронт війни.

Євреї також часто ставали об’єктами такого виду індивідуального приниження. У 1933 році єврейський адвокат на ім’я Мікаел Зіґель звернувся до поліції Мюнхена, щоб подати звіт від імені свого клієнта-єврея Макса Ульфельдера. У відділку поліції Зіґеля фізично побили члени СС. Потім СА провели Зіґеля босоніж і з обрізаними штанами вулицями Мюнхена. Зіґеля також змусили носити на шиї табличку про те, що він більше ніколи не буде скаржиться в поліцію. Фотографії Зіґеля, якого переслідують на вулицях СА, згодом з’явилися в американських газетах.  

Інші форми приниження були спрямовані на символи єврейської ідентичності. Багато релігійних чоловіків-євреїв носили бороди та пейси, які під час принижень їм примусово відрізали. Крім того, їм голили голови. Інших євреїв змушували позувати з єврейськими ритуальними предметами, включаючи таліт і тфілін, або знімати традиційні кіпи. Іноді приниження посилювалося тим, що євреїв змушуванням принижувати один одного, наприклад, щоб один єврей голив бороду іншого.

Аншлюс і Кришталева ніч

Приниження також було ключовим компонентом організованих публічних заходів, як-от Аншлюсу та Кришталевої ночі. У березні 1938 року Німеччина анексувала Австрію в ретельно спланованій події, відомій як Аншлюс. Публічні приниження єврейських громад Австрії, які використовували для демонстрації сили та пріоритетів нового режиму, були невід’ємною складовою Аншлюсу. У Відні євреїв змушували мити вулиці руками, навколішки, а нацистські чиновники та сусіди спостерігали за цим. Це повторювалося в інших містах і селах протягом усієї війни, разом з іншими груповими приниженнями, такими як примусові фізичні роботи. В іншому прикладі австрійські нацисти змусили двох євреїв написати слово «Jude» на фасадах єврейських підприємств у Відні.

Приниження євреїв також було центральним мотивом під час Кришталевої ночі, організованого державою погрому в листопаді 1938 року. Як демонстрація єврейського остракізму та вразливості, погром сам по собі був принизливим. Синагоги, єврейські підприємства та інше єврейське майно були повністю зруйновані. Нацисти вривалися до єврейських помешкань, крали все, що їм заманеться, і нищили майно. Під час Кришталевої ночі чоловіків заарештовували з метою депортації, але спочатку їх змушували пройти вулицями під озброєною охороною на очах у їхніх родин та сусідів.

Інституційне та системне приниження

Приниження пронизувало нацистську державу та її інституції. Згідно з Нюрнберзькими законами (1935 року) та іншими подібними антисемітськими актами, євреїв систематично виключали з повсякденного життя Німеччини у спосіб, який мав бути принизливим і каральним. Євреїв зобов’язали носити Зірку Давида на одязі як візуальний маркер відмінності. Нові правила вводили комендантську годину для євреїв і обмежували, коли й де вони могли робити покупки та користуватися громадським транспортом. Лавки та інші місця громадського користування були розділені, деякі з них були позначені написом «Тільки для арійців» або «Заборонено євреям», а інші — літерою «J», що означало євреї.

Фото

Родина Вайденфельд із зірками Давида на одязі (Фото)

Родина Вайденфельд із зірками Давида на одязі, у ґетто в Чернівцях, напередодні депортації до Трансністрії. Зліва направо, на фотографії зображені Єтті, Мешулем-Бер, Саллі та Сімха Вайденфельд. Чернівці, Румунія, жовтень 1941 р.

Джерело:

• US Holocaust Memorial Museum, courtesy of Jack Morgenstern

• Переглянути архівні документи

Ґетто й табори також були принизливими за своєю суттю. Умови в ґетто через переповненість, нестачу їжі та погану санітарію були дуже принизливими. Життя в ґетто заважало нормальним сімейним структурам та порушувало традиційні гендерні ролі, часто породжуючи сором, коли люди більше не могли забезпечувати та захищати свої сім’ї так, як вони звикли це робити.

Концентраційні табори посилювали деградацію ґетто, запроваджуючи нові форми приниження, які підкреслювали безсилля особистості. Концентраційні табори були створені для того, щоб позбавити людей людської подоби і принизити в’язнів, що табори ефективно й робили. Ув’язненим голили голови, звичайний одяг замінювали на погано пошиту тюремну форму, а в деяких випадках на тілах робили татуювання з ідентифікаційними номерами. Особисте життя в’язнів було ліквідоване, харчування різко обмежене, а можливості для гігієни вкрай урізані. Кожен аспект життя в’язнів контролювався кимось іншим, і табірна адміністрація використовували кожну нагоду, щоб нагадати ув’язненим про цей контроль. Такі практики мали на меті не лише принизити та осоромити в’язнів, але й створити деградованих істот, яких зображувала німецька пропаганда, створюючи саме ту загрозу, яку нацизм обіцяв викорінити.