Варшава

Варшава, столиця Польщі, лежить на обох берегах річки Вісла. Місто з понад 1,3 мільйонами мешканців, з 1918 року Варшава була столицею відродженої Польської держави. До Другої світової війни це місто було головним центром єврейського життя та культури в Польщі. Єврейське населення Варшави, яке налічувало понад 350 000 осіб, становило близько 30 відсотків загального населення міста. Варшавська єврейська громада була найбільшою не лише у Польщі, а й у всій Європі. Своєю чисельністю вона поступалася лише Нью-Йорку.

Після нападу Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 року Варшава зазнала руйнівних повітряних атак і артилерійських обстрілів. 27 вересня 1939 року німецькі війська захопили Варшаву.

Менш ніж за тиждень німецькі чиновники наказали створити єврейську раду (Judenrat) під керівництвом єврейського інженера Адама Чернякова. Як голова єврейської ради Черняков мав керувати майбутнім ґетто та виконувати накази німців. 23 листопада 1939 року Ганс Франк, генерал-губернатор окупованої Німеччиною Польщі, видав наказ, згідно з яким усі євреї на підвладній йому території мали носити білі нарукавні пов’язки з блакитною зіркою Давида. Цей наказ також стосувався євреїв Варшави. Німецька влада міста закрила єврейські школи, конфіскувала єврейське майно, залучила чоловіків-євреїв до примусових робіт і розпустила довоєнні єврейські організації.

Варшавське ґетто

У жовтні 1940 року німецькі чиновники видали указ про створення ґетто у Варшаві. Указ вимагав від усіх єврейських мешканців Варшави переїхати у визначену зону, яку німецька влада відгородила від решти міста в листопаді 1940 року. Ґетто було огороджено стіною заввишки понад 3 метри з колючим дротом нагорі та перебувало під пильною охороною, щоб запобігти переміщенню між ґетто та рештою Варшави. Населення ґетто, до якого силою переселяли євреїв із сусідніх міст, становило понад 400 000 осіб. Німецька влада змусила мешканців ґетто жити на площі 3,4 кв. км, в середньому по 7,2 особи на кімнату.

Умови життя у ґетто

Контори єврейської ради містилися на вулиці Ґжибовській у південній частині ґетто. Єврейські організації всередині ґетто намагалися задовольнити потреби мешканців ґетто, які боролися за виживання. Серед організацій соціального забезпечення, які діяли в ґетто, були Єврейське товариство взаємодопомоги, Федерація асоціацій Польщі з опіки над сиротами, а також Організація з реабілітації через навчання. Фінансування цих організацій до кінця 1941 року в основному здійснював Американський єврейський об’єднаний розподільчий комітет, який містився у Нью-Йорку. Ці організації намагалися допомагати населенню, яке потерпало від голоду, холоду та інфекційних захворювань.

«Голод у ґетто був таким страшним, що люди просто лежали на вулицях і вмирали, а маленькі діти ходили й жебракували...»
— Авраам Левент

Продовольчі пайки, які німецька цивільна влада видавала в ґетто, були недостатніми для підтримання життя. У 1941 році середньостатистичний єврей у ґетто отримував з їжі 1125 калорій на день. 8 травня 1941 року Черняков записав у своєму щоденнику: «Діти помирають від голоду». З 1940-го до середини 1942 року від голоду та хвороб померли 83 000 євреїв. Широко розповсюджена контрабанда їжі та ліків до ґетто доповнювала мізерні офіційні пайки та дещо стримувала зростання смертності.

Документування життя в ґетто

Емануель Рінґельблюм, варшавський історик, відомий своєю участю у єврейській самодопомозі, заснував підпільну організацію. Її метою було ретельне документування подій, що відбувалися в окупованій Німеччиною Польщі під час існування ґетто. Ці документи стали відомі як «Oneg Shabbat» («Радість від суботи» або архів Рінґельблюма). Лише частково віднайдений після війни, архів Рінґельблюма лишається безцінним джерелом інформації про життя в ґетто та німецьку політику щодо євреїв Польщі.

Депортації та повстання

З 22 липня до 12 вересня 1942 року німецькі підрозділи СС і поліції за підтримки допоміжних формувань здійснювали масові депортації з Варшавського ґетто до табору смерті у Треблінці, який містився за 84 км від Варшави. За цей час німці депортували з Варшави до Треблінки близько 265 000 євреїв. Під час цієї операції вони вбили у ґетто близько 35 000 євреїв. Не воліючи складати денні квоти на депортацію, голова єврейської ради Черняков 23 липня вчинив самогубство.

У січні 1943 року підрозділи СС і поліції повернулися до Варшави. Цього разу вони планували депортувати тисячі євреїв з приблизно 60 000, які залишилися в ґетто, до таборів примусової праці для євреїв у Люблінському повіті Генерал-губернаторства. Проте цього разу багато євреїв, які небезпідставно вважали, що СС і поліція депортують їх до табору смерті у Треблінці, стали чинити опір депортації. Деякі з них використовували стрілецьку зброю, контрабандою доправлену до ґетто. Схопивши близько 5 000 євреїв, підрозділи СС і поліції припинили операцію та відступили.

19 квітня 1943 року за стінами ґетто з’явилися нові сили СС і поліції, які мали намір ліквідувати ґетто та депортувати решту мешканців до таборів примусової праці у Люблінському повіті. Підбурені силами опору ґетто, відомими як Єврейська бойова організація (Żydowska Organizacja Bojowa; ŻOB), мешканці ґетто чинили організований опір у перші дні операції, завдаючи втрат добре озброєним і спорядженим підрозділам СС і поліції. Вони продовжували чинити опір депортації одноосібно або невеликими групами протягом чотирьох тижнів, перш ніж німці змогли завершити операцію 16 травня. СС і поліція депортували до таборів примусової праці в Понятовій і Травниках, а також до концентраційного табору Люблін/Майданек приблизно 42 000 уцілілих, захоплених під час повстання у Варшавському ґетто. Щонайменше 7 000 євреїв загинули в боях або переховуючись у ґетто. Ще 7 000 євреїв СС і поліція відправили до табору смерті у Треблінці.

Протягом кількох місяців після ліквідації варшавського ґетто окремі євреї продовжували ховатися в руїнах та іноді атакували німецьких патрульних поліцейських. Ймовірно, до 20 000 варшавських євреїв продовжували ховатися на так званій арійській стороні Варшави після ліквідації ґетто.

Кінець війни у Варшаві 

1 серпня 1944 року польська Армія Кррайова (АК), підпільна оганізаця спротиву, пов’язана з польським урядом у вигнанні, повстала проти німецької окупаціійної влади, намагаючись визволити Варшаву. Хоча радянські війська перебуавли неподалік від міста, вони відмовилися втрутитися на боці постанців. Цивільне населення міста боролося пліч-о-пліч з Армією Крайовою проти добре озброєних нмецьких воякв. Зрештою німці придушили повстання і зрівняли центр міста з землею в жовтні 1944 року. Німці поводилися з мешканцями Варшави вкрай брутально, депортуючи їх до концентраційних таборів і таборів примусової праці. Десятки тисяч цивільних загинули у Варшавському повстанні, серед них невідома кількість євреїв, які ховалися в місті або долучилися в боротьбі до повстанців.

Радянські війська відновили наступ у січні 1945 року. 17 січня вони увійшли до спустошеної Варшави.