Ця хронологія позначає основні концептуальні та правові віхи розвитку поняття «геноцид». У цій хронології не робиться спроба деталізувати всі випадки, що можуть розглядатися як геноцид. Скоріше, часові рамки зосереджені на тому, як цей термін став частиною політичної, правової та етичної лексики при реагуванні на поширені загрози насильства щодо груп людей.

1900: Рафаель Лемкін

Рафаель Лемкін, який пізніше створив слово геноцид, народився в польській єврейській родині 1900 року. У своїх мемуарах він детально висвітлив, як замолоду на нього вплинули  історичні події як от насильство проти  вірменів в Османській імперії (котре, на думку більшості вчених, становить геноцид), антисемітські погроми та інші випадки насильства, спрямованого проти груп людей. Ці події стали ключовими у формуванні його переконань про необхідність правового захисту таких груп.

Адольф Гітлер в день, коли його призначили на посаду канцлера Німеччини.

1933: Прихід до влади Адольфа Гітлера

Із призначенням Адольфа Гітлера канцлером 30 січня 1933 року нацистська партія взяла Німеччину під контроль. У жовтні німецькі делегати вийшли з переговорів про роззброєння в Женеві, а нацистська Німеччина вийшла з Ліги Націй. У жовтні на міжнародній правовій конференції в Мадриді Рафаель Лемкін (який пізніше створив слово геноцид) запропонував правові заходи для захисту груп людей. Його пропозиція підтримки не здобула.

1939: Друга світова війна

Друга світова війна почалася 1 вересня 1939 року. Німеччина вторглася до Польщі, що призвело до оголошення війни Англії та Франції проти Німеччини, згідно з чинним міжнародним договором. 17 вересня 1939 року радянська армія зайняла східну половину Польщі. Лемкін утік із Польщі через Радянський Союз і врешті-решт прибув до Сполучених Штатів.

1941: Злочин без назви

22 червня 1941 року нацистська Німеччина вторглася до Радянського Союзу. При просування німецьких сил на схід СС, поліція та військові чинили масові розстріли єврейських чоловіків, жінок і дітей, а також інших людей, яких вважали ворогами. У Велицій Британії стало відомо про ці звірства через перехоплену німецьку радіокомунікацію. Як наслідок, у серпні 1941 року британський прем‘єр-міністр Вінстон Черчилль заявив: «Ми є свідками злочину без назви». 

1944: Створення поняття геноцид

Нацистське керівництво провадило різні види політики щодо населення, спрямовані на насильницьку перебудову етнічного складу Європи, використовуючи масові вбивства як знаряддя. Серед таких видів політики, пов‘язаної із масовими вбивствами, було намагання вбити всіх європейських євреїв, що його ми зараз називаємо Голокостом; намагання вбити більшу частину ромського (циганського) населення Європи; і намагання фізично ліквідувати керівні класи Польщі та колишнього Радянського Союзу. Ці види політики також включали численні менші за масштабом кампанії переселення, пов‘язані із застосуванням жорстокої сили та вбивств, що їх ми зараз вважаємо різновидом етнічних чисток. У 1944 році Рафаель Лемкін, який переїхав до Вашингтона, округ Колумбія, та працював із військовим департаментом США, запровадив слово геноцид у своїй книжці Axis Rule in Occupied Europe (“Правління країн Осі в окупованій Європі”). У цій книжці він задокументував типовий перебіг нищень та окупації на всіх територіях, що їх утримували нацисти.

1945–1946: Міжнародний військовий трибунал

У період з 20 листопада 1945 року до 1 жовтня 1946 року Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі розглядав справи 22 вищих провідників нацистської Німеччини за звинуваченням у злочинах проти миру, воєнних злочинах, злочинах проти людяності та змові з метою вчинення кожного з цих злочинів. Уперше міжнародні трибунали було використанр як післявоєнний механізм притягнення національних лідерів до відповідальності. Слово геноцид було включено до обвинувального висновку, але лише як описовий, а не юридичний термін.

1947–1948: Створення Міжнародної конвенції про геноцид

Рафаель Лемкін був критично важливою особою для внесення поняття геноцид на розгляд в Організації Об‘єднаних Націй (ООН), де делегати з усього світу обговорювали умови міжнародного закону про геноцид. 9 грудня 1948 року було одноголосно ухвалено остаточний текст Конвенції ООН про запобігання геноциду та покарання за нього. Він набув чинності 12 січня 1951 року після того, як його ратифікували понад 20 країн світу.

1950–1987: Холодна війна

Масові злочини проти цивільного населення були надто поширені в роки після Другої світової та протягом усієї Холодної війни. Питання, чи є ці ситуації геноцидом, майже не розглядалися країнами, які взяли на себе зобов‘язання запобігти цьому злочину та покарати за нього, приєднавшись до Конвенції про геноцид.

1988: Підписання Конвенції про геноцид Сполученими Штатами

4 листопада 1988 року президент США Рональд Рейган підписав Конвенцію ООН про запобігання геноциду та покарання за нього. Конвенція мала потужних прихильників, але також палких опонентів, які стверджували, що вона зазіхатиме на національний суверенітет США. Один із найбільших прихильників Конвенції, сенатор Вільям Проксмайр із Вісконсину, виступив з більш ніж 3000 промов, виступаючи за Конвенцію в Конгресі з 1968 по 1987 рік.

1991–1995: Війни в колишній Югославії

Війни в колишній Югославії були відзначені масовими воєнними злочинами та злочинами проти людяності. Під час конфлікту в Боснії (1992–1995) в Європі відбулися одні з найжорстокіших битв та найгірших масових убивств із часів Другої світової війни. В одному невеликому місті Сребрениці сербські сили вбили до 8000 боснійських чоловіків і хлопців. 

1993: Резолюція 827

У відповідь на масові вбивства, що відбувалися в Боснії, Рада Безпеки Організації Об‘єднаних Націй видала резолюцію 827, якою було створено Міжнародний кримінальний трибунал по колишній Югославії (МТКЮ) в Гаазі. Це був перший міжнародний кримінальний трибунал після Нюрнберга. Злочинами, які МТКЮ міг розглядати та судити, були: серйозні порушення Женевських конвенцій 1949 року, порушення законів або звичаїв війни, геноцид і злочини проти людяності. Юрисдикція МТКЮ обмежувалася злочинами, скоєними на території колишньої Югославії.

1994: Геноцид у Руанді

З квітня до середини липня в Руанді було вбито від 500 000 до одного мільйона руандійців, переважно етнічних тутсі. Ці вбивства було здійснено в катастрофічних масштабах та з катастрофічною швидкістю. У жовтні Рада Безпеки ООН розширила мандат МТКЮ, включивши до його складу окремий, але пов‘язаний трибунал для Руанди — Міжнародний кримінальний трибунал по Руанді (МКТР), розташований в місті Аруш у Танзанії.

1998: Перший вирок за геноцид

2 вересня 1998 року МКТР виніс перший у світі обвинувальний вирок за геноцид у міжнародному трибуналі. Жан-Поль Акаєсу був визнаний винним у геноциді та злочинах проти людяності за дії, в яких він брав участь і керував як мер руандійського міста Таба.

Згідно з міжнародним договором, ратифікованим 17 липня 1998 року, Міжнародний кримінальний суд (МКС) був  створений на постійній основі для розгляду справ щодо геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів. Договір підтвердив визначення геноциду, наведене в Конвенції 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Він також розширив визначення злочинів проти людяності та заборонив ці злочини під час війни чи миру.

Хоча МТКЮ та МКТР, інші спеціальні трибунали та МКС допомагали створювати правові прецеденти та можуть розслідувати злочини в межах своєї юрисдикції, покарання за геноцид залишається важким завданням. Ще складнішими є заходи з запобігання геноциду.

2004: Геноцид у Дарфурі

Вперше в історії уряду США геноцидом було названо поточну кризу. 9 вересня 2004 року держсекретар Колін Павелл дав свідчення в сенатському комітеті із зовнішніх зв‘язків. Він заявив:

«Ми дійшли висновку — я дійшов висновку — що в Дарфурі було вчинено геноцид, і що уряд Судану і Джанджавід несуть відповідальність, і що геноцид, можливо, надалі триває».

17 березня 2016 року: Геноцид в Іраку та Сирії

Державний секретар Джон Керрі оголосив, що самопроголошена Ісламська держава (ІД) вчинила геноцид проти єзидського, християнського та шиїтського мусульманського населення в районах, що перебували під її контролем на території Сирії та Іраку. Це був лише другий випадок, коли уряд США зробив висновок про наявність геноциду. Секретар Керрі також заявив, що ІД скоїли «злочини проти людяності та провадили етнічні чистки, спрямовані проти цих самих груп, а в деяких випадках також проти мусульман-сунітів, курдів та інших меншин».