<p>Депортація з Каунаського гетто до табору примусових робіт в Естонії. Каунас (Литва), жовтень 1943 року.</p>

Гетто

Під час Голокосту створення ґетто стало ключовим кроком у нацистському процесі жорстокого відокремлення, переслідування та, зрештою, знищення євреїв Європи. Ґетто часто були закритими зонами, де євреїв ізолювали від неєврейського населення та інших єврейських громад. Умови життя були жалюгідними. 

Ключові факти

  • 1

    Німецька окупаційна влада створила перше ґетто в Польщі в м. Пьотркув-Трибунальський у жовтні 1939 року.

  • 2

    Ґетто мали бути тимчасовими. Деякі існували лише кілька днів або тижнів, інші — кілька років.

  • 3

    Переважна більшість жителів ґетто померла від хвороб, голоду, була розстріляна або спрямована до таборів смерті.

Походження терміну «ґетто»

Термін «ґетто» походить від назви єврейського кварталу в італійському місті Венеція. Венеційська влада змусила євреїв міста жити в кварталі,  створеному 1516 року. У XVI–XVII сторіччях представники влади, від місцевих аж до самого австрійського імператора, наказували створювати ґетто для євреїв у Франкфурті, Римі, Празі та інших містах.

Ґетто під час Другої світової війни

Під час Другої світової війни німці зосереджували в ґетто  єврейське населення міста, а іноді й регіону. Умови життя були жалюгідними. Ґетто часто були закритими зонами, в яких єврейські громади ізолювали від неєврейського населення та інших єврейських громад. Німці створили не менше 1000 ґетто в окупованій і анексованій Німеччиною Польщі та на окупованій території Радянського Союзу. Існували три типи ґеттоґетто:

  • закриті ґетто;
  • відкриті ґетто;
  • знищувальні ґетто.

Німецька окупаційна влада заснувала перше ґетто в Польщі в м. Пьотркув-Трибунальський у жовтні 1939 року. Найбільшим ґетто в Польщі було варшавське , де понад 400 000 євреїв тіснилися на ділянці площею 3,37 квадратних кілометрів. Інші великі ґетто були створені в містах Лодзь, Краків, Білосток, Львів, Люблін, Вільно, Ковно, Ченстохова та Мінськ. Десятки тисяч західноєвропейських євреїв було також переміщено до ґетто на сході.

Німці наказували євреям у ґетто носити ідентифікаційні знаки або нарукавні пов’язки. Вони також вимагали від багатьох євреїв виконувати примусові роботи на користь Німецького Райху. Щоденним життям у ґетто керували призначені нацистами єврейські ради (юденрати). Поліція ґетто виконувала накази німецьких органів влади й постанови єврейських рад, зокрема допомагаючи депортації до таборів смерті. Працівники єврейської поліції, як і члени єврейських рад, виконували накази німецьких органів влади. Німці не вагалися вбивати тих єврейських поліцейських, які, на їхню думку, не виконували накази.

Ґетто й «остаточне розв’язання єврейського питання»

У багатьох місцях ґеттоізація тривала недовго. Деякі ґетто існували лише кілька днів, інші — місяцями або роками. Німці вважали ґетто тимчасовим заходом контролю та сегрегації євреїв, доки нацистське керівництво в Берліні обговорювало варіанти знищення єврейського населення.

В процесі реалізації «остаточного розв’язання єврейського питання» (плану вбивства всіх європейських євреїв), починаючи з кінця 1941 року, німці систематично знищували ґетто. Німці та їхні помічники розстрілювали мешканців ґетто й закопували в масових могилах  поблизу або депортували їх. Євреїв депортували до таборів смерті. Посадовці СС та німецької поліції також депортували невелику кількість євреїв з ґетто в табори примусової праці та концентраційні табори.

У серпні 1944 року СС і німецька поліція завершили знищення останнього великого ґетто в Лодзі.

Зусилля з опору

Євреї намагалися чинити опір цим діям. Мешканці ґетто часто таємно отримували через стіни ґетто їжу, ліки, зброю або розвідувальні дані. Ці та інші подібні заходи нерідко відбувалися без відома або схвалення єврейських рад. З іншого боку, деякі єврейські ради та окремі члени рад дозволяли або заохочували контрабанду, оскільки товари були необхідні для збереження життя мешканців ґетто.

Німці зазвичай не цікавилися питяннями релігійних відправ, культурними заходами або участю в молодіжних рухах у стінах ґетто. Проте вони часто бачили «загрозу безпеці» в будь-якому зібранні й безжалісно ув’язнювали або вбивали виявлених керівників та учасників. Німці як правило забороняли будь-яку форму систематичного навчання або освіти.

«На самому початку моя мати та ще кілька жінок організували підпільну школу для дітей, які за віком ще не могли працювати, і це було чудово, бо у нас було те, на що ми з нетерпінням чекали»,
— Шарлін Шифф

У деяких ґетто члени єврейських рухів опору здіймали збройні повстання. Найбільшим із них було повстання у варшавському ґетто навесні 1943 року. Також запеклі повстання відбулися у Вільно, Білостоку, Ченстохові та декількох менших ґетто.

Ґетто в Угорщині

В Угорщині ґеттоїзація почалася лише навесні 1944 року після німецького вторгнення й окупації. Менш ніж за три місяці угорська жандармерія, координуючи дії з німецькими експертами з депортації Головного управління безпеки Райху, зосередила майже 440 000 євреїв з усієї Угорщини, за винятком столиці м. Будапешт. Вони примусово зігнали євреїв у тимчасові «знищувальні ґетто», а потім передали їх німцям на угорському кордоні. Німці перемістили більшість угорських євреїв до табору смерті Аушвіц-Біркенау.

У Будапешті угорська влада вимагала, щоб євреї розміщувалися в позначених будинках (так званих «будинках із зіркою Давида»). 15 жовтня 1944 року лідери фашистського руху «Схрещені стріли» захопили владу внаслідок перевороту, здійсненого під керівництвом Німеччини. Через кілька тижнів уряд «Схрещених стріл» офіційно створив ґетто в Будапешті. Близько 63 000 євреїв жили на цій ділянці площею 0,26 квадратного кілометра. Приблизно 25 000 євреїв, які мали свідоцтва про те, що вони перебували під захистом нейтральної держави, були ув’язнені в «міжнародному ґетто» в місті. У січні 1945 року радянські війська звільнили ту частину Будапешту, в якій розташовувалися обидва ґетто, і звільнили близько 90 000 євреїв.

 

Додаткова література

Corni, Gustavo. Hitler's Ghettos: Voices from a Beleaguered Society 1939–1944. London: Arnold, 2002.

Kermish, Joseph, editor. To Live With Honor and Die with Honor!: Selected Documents from the Warsaw Ghetto Underground Archives "O.S." ("Oneg Shabbath"). Jerusalem: Yad Vashem, 1986.

Sterling, Eric J., editor. Life in the Ghettos during the Holocaust. Syracuse, NY: Syracuse University Press, 2005.

Trunk, Isaiah. Judenrat: The Jewish Councils in Eastern Europe under Nazi Occupation. New York: Stein and Day, 1977.

Trunk, Isaiah. Lodz Ghetto: A History. Bloomington: Indiana University Press, 2006.

Thank you for supporting our work

We would like to thank The Crown and Goodman Family and the Abe and Ida Cooper Foundation for supporting the ongoing work to create content and resources for the Holocaust Encyclopedia. View the list of all donors.