Роль військових
Переслідування євреїв та інших груп людей не було винятково результатом заходів, ініційованих Гітлером та іншими нацистськими фанатиками. Нацистські лідери потребували активної допомоги або співпраці від фахівців, які працювали в різних галузях та здебільшого не були ідейними нацистами. Військові відігравали важливу роль у зміцненні нацистської влади, переслідуванні й масовому вбивстві євреїв та інших груп населення.
Військові очільники в 1933 році, на загал, розглядали Адольфа Гітлера як радикала й вискочку. Як і інші консерватори, вони також вважали, що колишнього армійського молодшого капрала можна приручити та використати у власних цілях. Військові певною мірою поділяли політичну позицію з нацистами, зокрема націоналізм, антикомунізм і бажання наростити військові сили та відновити Німеччину як велику світову державу. Запевнення, які Гітлер надав військовим лідерам про служіння їхнім інтересам, забезпечили їхнє нейтральне ставлення до залякувань і насильства, що їх використовували нацисти для придушення політичної опозиції та зміцнення влади. Військові, як і інші державні службовці, присягали на безумовну покору фюреру. Військові лідери вітали відновлення режимом військового призову в 1935 році в порушення умов Версальського договору.
Військові також дотримувалися расистських переконань і расових законів нацистського режиму. У 1935 році військові очільники заборонили євреям вступати до своїх лав і звільнили тих, хто вже служив. Під час війни німецька армія збільшилася в розмірах і посунулася вбік політичного екстремізму. Це відображало всепроникну пропаганду та індоктринацію, які постійно пов’язували євреїв із загрозою з боку комуністичного більшовизму. Підрозділи німецьких збройних сил надавали матеріально-технічну підтримку, а іноді брали участь у вбивствах євреїв, ромів та інших груп населення. Військові отримували вигоду від примусової праці євреїв і поділяють відповідальність за загибель щонайменше трьох мільйонів радянських військовополонених в ув’язненні внаслідок зумисної політики жорстокого поводження та страт.
Кілька військових офіцерів були залучені до невдалих спроб убити Гітлера, зокрема до спроби 20 липня 1944 року - героїчного зусилля, мотивованого патріотичним бажанням врятувати Німеччину від тотальної катастрофи в разі продовження програшної війни. Це не було спробою зупинити чи висловити протест проти злочинів щодо євреїв.
Після закінчення війни з’явився міф про те, що військові не причетні до масових убивств і геноциду.