<p>Депортація жінок-єврейок з Варшавського гетто. Польща, 1942-1943рр. </p>

Жертви ери нацизму: Расова ідеологія нацизму

Голокост

Голокост – це історична подія, що має першорядне значення для нашого розуміння таких понять як західна цивілізація, національна держава, модерне бюрократичне суспільство і людська природа. Це було зумисне масове вбивство мільйонів невинних мирних людей. Керовані расистською ідеологією, згідно з якою євреї становили «паразитичний елемент», гідний лише викорінення, нацисти здійснили геноцид у безпрецедентному масштабі. Вони планували знищити всіх євреїв Європи: здорових і хворих, багатих і бідних, релігійно-правовірних і навернених до християнства, старих і молодих, і навіть немовлят.

Під час Голокосту було вбито близько двох третин євреїв, які мешкали в Європі до війни. На час завершення Другої світової війни у 1945 році загинуло шість мільйонів європейських євреїв; більше одного мільйона з них були діти. Але навіть ця статистика не дає адекватного уявлення про масштаби знищення, оскільки більша частина тих, хто вижив, мешкала в тих землях Європи, які не були окуповані Німеччиною під час війни: східних територіях Радянського Союзу, Великій Британії, Болгарії та нейтральних державах як-от Іспанія, Португалія, Швейцарія та Швеція. Десятки тисяч євреїв вижили і в окупованій Німеччиною Європі — переважно ті, хто ховалися від переслідувань або були ув’язнені в концентраційних таборах і дочекалися звільнення. Німці та їхні поплічники були невблаганні, полюючи на євреїв та вбиваючи їх на підконтрольних землях Європи.

Багато написано про те, що саме відбувалося в добу Голокосту, а також про те, де, коли та як саме нацисти втілювали свої криваві плани. Однак щоби бодай розумом осягнути дії нацистів, слід перш за все розглянути й зрозуміти «теоретичні засади», які призвели до виникнення таких планів. Дослідження витоків расової ідеології нацизму частково пояснює цю невблаганну волю до фізичного знищення європейських євреїв.

Расова ідеологія нацизму

Адольф Гітлер – фюрер, тобто очільник, націонал-соціалістичної партії Німеччини, – сформулював і пропагував ідеї, котрі набули розголосу як нацистська ідеологія. Гітлер вважав себе філософом і глибоким мислителем та був переконаний, що знайшов ключ до розуміння надзвичайно складного світу.

Гітлер вважав, що характерні особистісні та соціальні риси, здібності та поведінку людини визначає її так зване расове походження. З погляду фюрера, всі етнічні групи, раси або народи (він використовував ці терміни як взаємозамінні) мали спадкові риси, що передавалися з покоління в покоління. Жодна людина була нездатна подолати ознаки своєї раси. Всю історію людства можна було пояснити з позицій боротьби між расами.

Формулюючи свою расову ідеологію, Гітлер та інші нацисти спиралися на ідеї німецьких соціал-дарвіністів кінця XIX століття. Слідом за соціал-дарвіністами, нацисти вважали, що людство складалося з окремих «рас» і кожна раса мала певні відмінності, що передавалися генетично з часів виникнення людини як виду в доісторичну епоху. Ці гадані спадкові відмінності стосувалися не лише зовнішності та фізичної статури, але також нібито визначалиали психіку, спосіб мислення, творчі та організаційні здібності, інтелект, смаки та культурні вподобання, фізичну силу та здатність до військової служби.

Поза тим, нацисти запозичили від соціал-дарвіністів їхню інтерпретацію дарвінівської еволюційної теорії, котра постулювала «виживання найпристосованіших». Для нацистів виживання раси залежало від її здатності до розмноження, від накопичення земельних ресурсів задля харчування чимдалі більшого населення, а також від пильного збереженні чистоти свого генофонду, тобто унікальних «расових» ознак, якими «природа» нібито наділила її для досягнення успіху в боротьбі за існування. Оскільки кожна «раса» прагнула до поширення, і оскільки простір для цього на Землі був обмежений, боротьба за існування «природно» призводила до жорстоких завоювань і військового протистояння. Отже, війна, і навіть неперервна війна, нібито була невід’ємною складовою природи та людини як природного створіння.

Щоб визначити расу, соціал-дарвіністи зверталися до позитивних та негативних стереотипів, що стосувалися етнічних групи, поведінки та культури. Ці стереотипні риси були нібито одвічні та закорінені в біологічній спадковості. Вони залишалися незмінними з плином часу і не залежали від впливу навколишнього середовища, інтелектуального розвитку або соціалізації. Для нацистів асиміляція члена однієї раси до іншої культури або етнічної групи була неможливою, оскільки первісні успадковані риси не могли змінитися: вони могли лише вироджуватись через так зване расове змішування.

Групи-об’єкти расової дискримінації

Нацисти твердили, що євреї являють собою «расу». Вважаючи юдейську віру неважливою для визначення того, хто є євреєм, нацисти приписували широкий спектр негативних стереотипів про євреїв та «єврейську» поведінку буцімто незмінній, біологічно визначеній спадковості, що спонукала «єврейську расу», подібно до інших рас, боротися за існування шляхом розширення свого панування коштом інших рас.

Хоча саме євреїв нацистська ідеологічна концепція раси класифікувала як першорядного «ворога», вона робила й інші соціальні групи жертвами переслідування, ув’язнення та знищення. Серед цих груп були роми, люди з інвалідністю, поляки, радянські військовополонені та німці африканського походження. Нацисти також внесли до списку ворогів та загроз для власної безпеки політичних дисидентів, Свідків Єгови, гомосексуалів і так звані асоціальні елементи, через те, що ці групи свідомо протистояли нацистському режимові, або ж якісь аспекти їхньої поведінки не відповідали нацистським уявленням про соціальні норми. Вони прагнули ліквідувати у країні нонконформізм і так звані расові загрози шляхом невпинного «самоочищення» німецького суспільства.

Нацисти вважали, що «вищі» раси мають не лише право, але й обов’язок підкорювати й навіть знищувати «нижчі» раси. Вони вважали, що ця боротьба рас на винищення відповідає законам природи. Нацисти сповідували стратегію домінування німецької раси, що мала керувати підлеглими народами, до яких, зокрема, належали слов’яни і так звані азіати (цією назвою вони позначали народи радянської Середньої Азії та мусульманське населення Кавказу), яких вони вважали меньшовартими від народження. З метою пропаганди, нацисти нерідко формулювали цю стратегію як хрестовий похід на захист західної цивілізації від «східних» або «азійських» варварів та їхніх єврейських ватажків й організаторів.

Расовий колектив

Для Гітлера та інших очільників нацистського руху кінцева цінність людини полягала не в її індивідуальності, а в її членстві у расовій групі. Кінцевою метою «расово свідомого» колективу було забезпечення власного виживання. Більшість із нас погодяться, що людям властивий індивідуальний інстинкт виживання, але Гітлер висунув гіпотезу про колективний інстинкт виживання, зосереджений на членстві в групі, належності до народу або раси (ці терміни він застосовував як взаємозамінні). Для нацистів цей колективний інстинкт виживання неодмінно передбачав захист чистоти «раси» і конкурентну боротьбу з іншими «расами» за територію.

Згідно з Гітлером та іншими ідеологами нацизму, збереження чистоти раси було вкрай важливим, оскільки змішування з іншими расами з часом призвело б до занепаду та виродження раси аж до повної втрати нею своїх відмінних ознак і фактичної втрати здатності до ефективного самозахисту, а отже, прирікло б її на вимирання. Територія була життєво важлива, наполягав Гітлер, оскільки збільшення чисельності раси вимагало територіального розширення. Якщо ж зростання населення не супроводжувалося опануванням нових територій, то, на думку Гітлера, раса зрештою мала зазнати стагнації, аж до можливого зникнення.

Нацистська расова ідеологія також містила ідею ієрархії рас за «якістю», в якій не всі раси були рівноцінними. Гітлер вважав, що німці є членами вищої групи рас, яку він назвав «арійцями». Німецька «арійська» раса була наділена «вищими здібностями» за решту рас, стверджував Гітлер.

«Арійська» раса

Втім, застерігав Гітлер, німецькій «арійській» расі загрожував розпад зсередини і ззовні. Внутрішня загроза полягала у шлюбних стосунках між «арійськими» німцями і членами невідповідної раси: євреями, ромами, африканцями та слов’янами. Нащадки цих шлюбів, як вважалося, розчиняли елітні характеристики, втілені в німецькій крові, тим самим послаблюючи расу в її боротьбі проти інших рас за існування.

Міжвоєнна німецька держава нібито ще більше послабила німецьку «арійську» расу, толеруючи розмноження людей, яких нацисти вважали «генетичними виродками», шкідливими для гігієни раси в цілому. Йшлося про людей з фізичними та розумовими вадами, злочинців-рецидивістів, а також осіб, які буцімто з внутрішнього примусу провадили «соціально девіантний триб життя». На думку нацистів, це були, зокрема, безхатченки, «розпусні» жінки, люди, нездатні втримати роботу, особи з алкогольною залежністю тощо.

Німецькій «арійській» расі також загрожував розпад ззовні, бо, за словами Гітлера, Ваймарська республіка програвала у конкурентній боротьбі за землю і населення «нижчим» слов’янським та азійським расам. У цьому змаганні «єврейська раса» вдосконалила свій традиційний інструмент, соціалізм, у вигляді комуністичної ідеології радянського зразка, та застосувала його для мобілізації слов’ян, інакше не здатних до боротьби, а також обманювала німців, змушуючи їх думати, буцімто штучний механізм класового конфлікту перекриває природний інстинкт міжрасової боротьби. Гітлер вважав, що брак життєвого простору перешкоджає розмноженню німців, знижуючи народжуваність серед них до небезпечного рівня. Бабільше, Німеччина зазнала поразки у Першій світовій війні і була змушена за Версальською угодою віддати своїм сусідам тисячі квадратних кілометрів цінних земель.

Щоб вижити, вважав Гітлер, Німеччина повинна була розірвати кільце ворогів, вийти з оточення й завоювати великі території на сході –  землі, населені слов’янами. Завоювання Сходу забезпечило б Німеччині простір, необхідний для значного збільшення населення, разом із ресурсами для того, щоби прогодувати це населення, і засобами втілити біологічну місію раси, запанувавши у світі.

Ліквідація расових ворогів

Гітлер і нацистська партія позначили своїх расових ворогів чіткими і недвозначними термінами. Для Гітлера і нацистів саме євреї уособлювали першорядного ворога як у Німеччині, так і поза її межами. Їхній расовий склад і гадана генетична меншовартість нібито породили експлуататорські системи капіталізму й комунізму. У своєму прагненні до експансії єврейство пропагувало й використовувало у власних інтересах ці системи врядування, зокрема конституції, проголошення рівних прав та ідеї миру в усьому світі, щоб підірвати расову свідомість вищих рас, зокрема німецької раси. Євреї також розчиняли більш вартісну кров шляхом асиміляції та мішаних шлюбів.

Нацисти стверджували, що євреї використовували інструменти, які перебували під їхнім контролем або були вразливі до їхніх маніпуляцій, задля біологічно запрограмованої  експансії своєї раси до світової влади. Серед цих інструментів були нібито засоби масової інформації, парламентська демократія з її зосередженням на правах особистості, а також міжнародні організації мирного врегулювання міжнаціональних конфліктів. Якщо німці не діятимуть рішуче проти євреїв як усередині країни, так і закордоном, стверджував Гітлер, орди «меньшовартих», нецивілізованих слов’ян і азіатів під проводом єврейства можуть стерти з лиця землі «арійську» німецьку расу.

Для Гітлера урядове втручання з метою расової сегрегації, сприяння розмноженню рас з «елітними» характеристиками, запобігання репродукції тих, хто має нижчі характеристики, і підготовка до загарбницьких воєн мали привести німецьку націю до «гармонії» з її природним, біологічно визначеним інстинктом виживання. Крім того, це сприяло пробудженню «природної» расової свідомості серед німецького народу, свідомості, яку євреї прагнули придушити шляхом насадження парламентської демократії, міжнародних угод про співпрацю та ідей класової боротьби. У силу своєї расової переваги німці, на думку Гітлера, мали право й обов’язок захопити східні території, населені слов’янами, «азіатами» та їхніми єврейськими маніпулянтами. Прагнучи до цієї мети, наполягав Гітлер, німці реалізовували власні природні інстинкти. Щоби перемогти слов’ян раз і назавжди й запанувати над ними, німецькі правителі мали знищити керівні верстви регіону разом із євреями – єдиною «расою», здатною організувати нижчі раси на протидію, застосовуючи для цього жорстоку більшовицько-комуністичну доктрину, яка, на думку Гітлера, становила біологічно зумовлену ідеологію сучасного єврейства.

Нацисти вважали, що усунути «загрозу» німецькому виживанню годі іншим шляхом, окрім фізичного усунення людей, що їх ідеологи расизму позначили як керманичів цієї загрози. Гітлер вважав, що саме так працють закони природи. Зрештою, програма війни і геноциду Гітлера випливала з того, що він вважав аксіомою: «арійські» німці мусили розширювати свій «ареал» і домінувати, що вимагало від них ліквідації всіх расових загроз, особливо з боку євреїв, інакше вони самі наражалися б на загрозу вимирання.

Питання до обговорення

Thank you for supporting our work

We would like to thank The Crown and Goodman Family and the Abe and Ida Cooper Foundation for supporting the ongoing work to create content and resources for the Holocaust Encyclopedia. View the list of all donors.