«Дегенеративне» мистецтво
Нацистські лідери прагнули контролювати Німеччину не лише політично, а й у культурному аспекті. Режим обмежив види мистецьких творів, які можна було продукувати, демонструвати та продавати. У 1937 році нацистський міністр пропаганди Йозеф Ґеббельс вирішив показати публіці ті форми мистецтва, які режим вважав неприйнятними. Він організував конфіскацію та показ назагал так званого «дегенеративного» мистецтва.
Ключові факти
-
1
Нацистський режим докладав великих зусиль для контролю та формування за власним планом німецького суспільства та його культури. З погляду режиму, різноманітне тогочасне мистецтво та митці були хворими та аморальними. Режим називав таке мистецтво «дегенеративним».
-
2
1937 року нацисти конфіскували тисячі творів сучасного мистецтва з німецьких музеїв. Багато з них вони показали на виставці «Дегенеративне мистецтво» в Мюнхені.
-
3
Нацисти знищили кілька тисяч конфіскованих творів. Вони продали багато найцінніших робіт, щоб збагатити режим і підготуватися до війни.
Нацифікація німецької культури
Коли нацистська партія захопила контроль над країною в 1933 році, її лідери розпочали кампанію, спрямовану на узгодження німецької політики, суспільства та культури з власними цілями. Такий процес нацифікації був всеосяжним. Відповідні дії стали відомі як Gleichschaltung, німецьке слово, що означає «координація» або «синхронізація».
Нацистський режим розпустив абсолютно всі організації. Він замінив їх фінансованими державою нацистськими професійними асоціаціями, студентськими лігами, спортивними та музичними клубами. Щоб мати право на членство, особа повинна була бути політично надійним громадянином і мала довести своє «арійське» походження. Усі інші люди були виключені з цих груп — і дедалі більше з решти німецького суспільства.
У вересні 1933 року нацисти створили Імперську палату культури. Палата наглядала за створенням мистецтва, виробництвом музики, кіно, театру, радіо та письмових творів у Німеччині. Нацисти прагнули визначати та контролювати кожен аспект життя німецького суспільства. Вони вважали, що мистецтво відіграє вирішальну роль у формуванні цінностей суспільства. Крім того, нацисти вірили, що мистецтво може вплинути на розвиток цілої нації. Декілька вищих лідерів були залучені до офіційних дій та заходів щодо мистецтва. Вони заходилися ідентифікувати та атакувати «небезпечні» твори мистецтва, намагаючись визначити, як виглядає «істинно німецьке» мистецтво.
Нацизм і мистецтво
Нацисти пов'язували сучасне мистецтво з демократією й пацифізмом. Сприйняття сучасного мистецтва в Німеччині за попередніх урядів було різним. За правління кайзера Вільгельма II (1888–1918) соціальний клімат у країні був консервативним. Авангардне мистецтво мало поціновували. Після Першої світової війни в Німеччині панував демократичний уряд, відомий як Веймарська республіка (1918–1933). Культура атмосфера країни була більш ліберальна. Такі стилі сучасного мистецтва, як експресіонізм, зустрічали теплішу реакцію. Лідери нацистів стверджували, що авангардне мистецтво відображало нібито безладдя, занепад і пацифізм повоєнної німецької демократії.
Нацисти також стверджували, що неоднозначність сучасного мистецтва містить єврейські та комуністичні впливи, які можуть «загрожувати громадській безпеці та порядку». Вони наголошували, що сучасне мистецтво має на меті послабити німецьке суспільство за допомогою «культурного більшовизму». Відповідно до нацистської ідеології, лише злочинні уми могли створювати таке нібито шкідливе мистецтво. Нацисти називали це мистецтво «дегенеративним». Вони використовували такий термін, щоби створити враження, ніби розумові, фізичні та моральні здібності митців, очевидно, занепадають. У той час термін «дегенерація» широко використовували на позначення злочинності, аморальності, фізичних і розумових вад.
На кампанії з визначення відповідності мистецтва нормам та встановлення контролю над ним позначилися розбіжності між лідерами. Чиновники змагалися за вплив усередині партії та уряду. У цьому випадку головний нацистський ідеолог Альфред Розенберґ зіткнувся з міністром пропаганди Йозефом Ґеббельсом. Ґеббельс очолював Імперську палату культури. У юності він захоплювався видатними німецькими художниками-авангардистами. Він навіть сподівався, що форма «нордичного експресіонізму» може стати офіційним нацистським стилем мистецтва. Розенберґ очолив більш консервативну фракцію під назвою Бойова ліга за німецьку культуру. Його зусилля були до вподоби Адольфові Гітлеру. Гітлер віддавав перевагу більш реалістичним і класичним стилям живопису, скульптури та архітектури. Ґеббельс виграв це протистояння з Розенберґом, підкорившись уподобанням Гітлера.
Виставки «дегенеративного» мистецтва
У перші місяці панування режиму деякі чиновники взяли на себе тлумачення нечітких заяв керівництва щодо мистецтва. Навесні 1933 року представники місцевої влади почали відкривати так звані «камери жахів» і «виставки ганьби». Ці спроби мали на меті знущання над сучасним мистецтвом. У вересні в Дрездені відкрилася місцева виставка під назвою «Дегенеративне мистецтво». Згодом вона мандрувала десятком німецьких міст. Куратори по всій країні вилучали авангардні роботи з музеїв і передавали їх у фонди закритого зберігання. Ці початкові напади на мистецьку свободу не були централізовані. Як результат, нацистські визначення «доброго» й «поганого» мистецтва залишалися незрозумілими протягом багатьох років.
Влітку 1937 року режим спробував пояснити, як виглядало «істинно німецьке мистецтво». На той час у Мюнхені відкрилася перша щорічна Велика німецька художня виставка. За місяць до відкриття Гітлер переглянув відібрані для неї твори мистецтва. Лютуючи, він наказав вилучити багато зразків німецького авангардного мистецтва. Ґеббельс став свідком цього й почав будувати поспішні плани щодо окремої виставки. Він мав намір відібрати та висміяти ті види мистецтва, які режим вважав «дегенеративними». Гітлер схвалив цей план. Нацисти почали конфісковувати тисячі витворів мистецтва з німецьких музеїв.
Менш ніж за три тижні виставку «Дегенеративне мистецтво» було підготовано. Вона відкрилася в тісному, імпровізованому приміщенні галереї в Мюнхені лише через день після Великої німецької художньої виставки, розташованої поблизу. Неповнолітніх не пускали всередину через нібито шкідливий і розпусний характер мистецтва.
Організатори виставки розташували понад 600 робіт у навмисне непривабливий спосіб. Вони поставили укупі скульптури та графічні роботи. Картини підвішували до стелі на довгих шнурах, між якими було мало місця. Багато робіт навіть лишилися без рамок і були неправильно позначені. Гасла, намальовані на стінах, висміювали твори мистецтва, називаючи їх «божевільними за будь-яку ціну» та закликаючі глядачів поглянути, «як хворі уми дивляться на природу». На стінах також красувалися цитати Гітлера та Ґеббельса. Їхні слова насаджували громадськості офіційні погляди нацистської партії на призначення мистецтва.
Організатори доклали чимало зусиль, щоби перешкодити позитивній оцінці творів мистецтва. Попри це, кількість відвідувачів виставки перевершила всі очікування. За підрахунками, у 1937 році через ці тісні кімнатки протиснулося понад 2 мільйони людей. На противагу, Велика німецька художня виставка за рогом була дуже рекламована та проходила у просторій новій будівлі. Проте вона привабила менше ніж 500 000 відвідувачів.
Наприкінці листопада виставка «дегенеративного мистецтва» в Мюнхені закрилася. Потім мандрівна версія виставки відвідала інші великі міста Німеччини.
Розпорядження конфіскованими мистецькими творами
У 1937 році нацисти почали спішно конфісковувати понад 20 000 творів сучасного мистецтва. На той момент вони ще не знали достеменно, що буде далі з цими творами. Через рік нацисти прийняли закон про легалізацію продажу конфіскованого мистецтва. Вони запланували великий міжнародний аукціон мистецтва в Швейцарії в червні 1939 року. Нацистський режим отримав великий прибуток від продажу конфіскованих робіт відомих художників, як от Анрі Матісс, Пабло Пікассо та Вінсент ван Гог.
Нацисти запевняли нерішучих іноземних торговців мистецтвом, що прибутки не будуть витрачені на підкріплення військового потенціалу Німеччини. Вони публічно пообіцяли, що всі кошти підуть на рахунки німецьких музеїв. Але вони не дотрималися цієї обіцянки. Режим спрямовував частину своїх іноземних прибутків на виробництво зброї. У 1939 році нацисти спалили понад 5000 картин, які не змогли продати, у дворі головної пожежної частини Берліна.
Приблизно третину найцінніших конфіскованих творів мистецтва зрештою було продано для збагачення нацистського режиму. Ще третина цих робіт просто зникла. Деякі з них були віднайдені з роками. За невеликим винятком, жодну з робіт не була повернуто до музеїв, звідки їх вилучили. Німецькі музеї не отримали фінансової реституції. У рідкісних випадках деякі твори мистецтва з приватних колекцій повертали законним власникам. Кілька європейських та американських музеїв досі зберігають викрадені нацистами твори мистецтва.