Поліція порядку

Поліція порядку (Ordnungspolizei, Orpo) – це уніформовані поліцейські загони нацистської Німеччини. 

Зазвичай уніформовані поліцейські відповідають за підтримання порядку, дотримання правил дорожнього руху та реагування на ДТП і злочини. Нацистська поліція порядку також виконувала ці звичайні функції. Однак вони стали окрім того і  виконавцями жахливих злочинів. 

Багато людей, зацікавлених в історії Другої світової війни та Голокосту, знайомі з такими сумнозвісними нацистськими організаціями, як гестапо чи СС. Хоча поліція порядку менш відома, вона зіграла значну роль у Голокості. Вона часто надавала додатковий персонал для вчинення злочинів, організованих іншими нацистськими німецькими поліцейськими організаціями.  

Створення поліції порядку

Нацисти прийшли до влади в січні 1933 року. Раніше, під час Веймарської Республіки (1918–1933 рр.), Німеччина мала численні децентралізовані поліцейські сили з власною уніформою. 

У 1936 році ці сили увійшли до складу нового Головного управління поліції порядку (Hauptamt Ordnungspolizei). Ця установа централізувала уніформовані поліцейські сили. Її очолив начальник поліції порядку (Chef der Ordnungspolizei) Курт Далуге. Далуге був багаторічним лідером СС. Ця реорганізація стала частиною зусиль Генріха Гіммлера з об’єднання СС і поліції. 

Поліція порядку включала три підвиди поліцейських сил із власною формою. Ці підвиди були організовані відповідно до чисельності та густоти населення громади, у якій вони служили:

• Жандармерія відповідала за охорону порядку в сільській місцевості;
• громадська поліція, або Gemeindepolizei, патрулювала невеликі міста; 
• поліція захисту, або Schutzpolizei (Schupo), патрулювала великі міста. 

Крім того, до складу поліції порядку входили пожежні, рятувальні та екстрені медичні служби.

Нацифікація поліції порядку та антиєврейське насильство 

У 1930-х роках поліція порядку продовжувала виконувати багато своїх звичайних обов’язків. Наприклад, вона відповідала за регулювання дорожнього руху, підтримання порядку та запобігання злочинності. Але в цей же час поліція порядку зазнала нацифікації. Інституція стала узгоджувати свою діяльність з ідеалами нацистського режиму. 

Уніформовані поліцейські порядку були агентами нацистської держави. Таким чином, вони забезпечували виконання нацистських законів, включаючи антиєврейське законодавство. Поліція порядку рідко втручалася, щоб захистити євреїв або майно, що належало євреям, від нелегального нацистського насильства. Так було навіть тоді, коли насильство явно порушувало закон і спричиняло громадські заворушення. 

Поліція порядку майже ніколи не заарештовувала нацистських виконавців таких злочинів. Наприклад, у липні 1935 року поліцейські в місті Оструда (Ostróda) дозволили натовпу хлопців-підлітків лупцювати й бити ногами єврейського чоловіка на вулиці. Хлопців не заарештували. 

Радикалізація у військовий час 

Роль поліції змінилася, коли 1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу й почалася Друга світова війна. 

Поряд із німецькими військовими дислокувалися різні поліцейські підрозділи. Серед них були і айнзатцгрупи (Einsatzgruppen). Підрозділи поліції порядку також були розміщені у Польщі. Ці підрозділи називалися поліцейськими батальйонами (Polizei-Bataillone). Батальйони були воєнізованими підрозділами. Вони брали участь у бойових діях та виконували охоронні функції за лінією фронту. Як батальйони айнзатцгрупи, так і батальйони поліції порядку займалися масовими вбивствами поляків і євреїв.

Розширення поліції порядку

За словами нацистського керівництва, поліцейські батальйони добре діяли під час вторгнення до Польщі. Нацисти вважали, що поліція порядку буде корисною для виконання окупаційних обов’язків та майбутніх військових кампаній. Таким чином, начальник поліції порядку Курт Далуге вирішив створити більше підрозділів. Це було особливо примітно, оскільки означало, що цих молодих людей не можна буде прийняти на військову службу. 

Далуге створив резерв поліції порядку в кількості 95 000 чоловіків. Резерв складався з неосновних робітників, яким було за тридцять. Далуге також ініціював кампанію вербування для 26 000 молодших чоловіків. Ці новобранці мали служити в поліції порядку на більш постійній основі. 

Молоді чоловіки від двадцяти років, які не хотіли служити в армії або які сподівалися побудувати поліцейську кар’єру, відповіли на заклик приєднатися. Новобранці та резервісти здобули нацистське та воєнізоване навчання. Навчання також включало в себе звичайну поліцейську діяльність. Однак чоловіки також були ознайомлені з теорією нацистської ідеології та навчені військовій справі.

Залучення нових поліцейських

Багато новобранців і резервістів були організовані в поліцейські батальйони чисельністю близько 550 чоловіків кожний. Їх очолювали досвідчені поліцейські порядку та молоді, щойно викарбувані елітні нацистські офіцери. 

Ці батальйони були розгорнуті закордоном ще в 1940 році. Деякі поїхали до Норвегії та Нідерландів (обидві країни були завойовані в 1940 році). Інші – відправлені до Генерал-губернаторства та територій, щойно анексованих Німеччиною (обидві частини довоєнної Польщі). Вони також були спрямовані в протекторат Богемії та Моравії. Ці батальйони брали участь у різноманітних завданнях у сфері безпеки. Наприклад, вони захищали будівлі та мости від диверсій. 

Підрозділи поліції зазвичай організовувалися географічно та ідентифікувалися за номерами. Наприклад, поліцейський батальйон 309 складався з молодших новобранців. Він був розгорнутий від Кельна до Радомського району Генерал-губернаторства у вересні 1940 року. 

Поліція порядку в Польщі, окупованій Німеччиною

Починаючи з 1939–1940 років, поліцейські порядку вели себе особливо жорстоко в окупованій Польщі. Там вони приєдналися до інших німецьких окупаційних сил у переслідуванні нацистським режимом євреїв та поляків. 

Поліція порядку допомагала зганяти поляків на примусові роботи в Німеччині та в окупованій Німеччиною Польщі. Також вони здійснювали вбивства в ході репресій. Поліція порядку страчувала поляків навіть за незначні акти опору німецькій окупації. Є задокументовані приклади таких дій. Наприклад, поляків вбивали за те, що вони штовхнули німецького поліцейського, плюнули на німецького чиновника чи поставили під сумнів авторитет Німеччини.  

Поліцейські порядку принижували й кривдили євреїв. Відомо, що вони голили бороди віруючих єврейських чоловіків. Ця поширена антисемітська атака мала на меті висміяти та принизити єврейські релігійні звичаї. Поліцейські порядку також жорстоко поводилися з євреями й били їх. Вони публічно змушували євреїв вчиняти принизливі дії. Наприклад, вони наказували євреям танцювати або виконувати гімнастичні вправи перед натовпом глузуючих глядачів. 

Зрештою, підрозділи поліції порядку відповідали за охорону деяких новостворених єврейських ґетто. В січні 1942 року у Варшавському ґетто почала чергувати рота 61-го поліцейського батальйону. Там вони поводилися безкарно. Поліцейські самовільно розстрілювали жителів ґетто. Вони навіть святкували смерть своїх жертв. 

Поліцейські батальйони сприяли «германізації» Польщі. Цей план мав змінити демографічну ситуацію східної Європи. Це означало змусити сотні тисяч людей — євреїв і неєвреїв — покинути свої будинки, щоб звільнити місце для німецьких поселенців. 

Працівники поліції порядку також були розміщені невеликими групами в містах в окупованій німцями польській сільській місцевості. Там вони відповідали за безпеку. Ця діяльність була узгоджена з більшими та мобільнішими поліцейськими батальйонами. Однак, на відміну від великих батальйонів, ці групи, як правило, залишалися місяцями або навіть роками в тих самих локаціях. Вони проводили жорстоку окупаційну політику й поводилися безкарно. 

Після нападу Німеччини на Радянський Союз

Поліцейські підрозділи відповідали за допомогу військовим у підтримці безпеки за лінією фронту. Серед них були айнзатцгрупи та батальйони поліції порядку. У 1941 році їхні завдання набули особливо жорстокого характеру. 

У червні цього року нацистська Німеччина напала на комуністичний Радянський Союз. Вторгнення порушило німецько-радянський пакт про ненапад. Однією з цілей нацистів було знищення комунізму, ідеологічної основи Радянського Союзу. Іншою метою було набуття Lebensraum (життєвого простору). Нацистський режим прагнув до подальшого розширення на схід. Примітно, що ця частина Європи була домівкою для великої кількості єврейських громад протягом багатьох століть. 

Німецькій військовій і поліцейській владі було доручено вести «війну на знищення» проти ймовірних расових та ідеологічних ворогів нацистської Німеччини. Майже відразу після червня 1941 року поліцейські батальйони порядку почали вбивали євреїв та інших людей, проводячи масові розстріли. Ці операції виконувалися разом з айнзатцгрупами та іншими підрозділами СС і поліції. 27 червня 1941 року поліцейський батальйон 309 здійснив жахливу різанину в нещодавно окупованому Білостоці. Вони вбили 2000–3000 євреїв. Сотні жертв були спалені живцем у Великій синагозі. 

Масові розстріли євреїв набули поширення влітку й восени 1941 року. Вони були скоєні айнзатцгрупами, німецькими військовими та поліцейськими батальйонами порядку. Батальйони брали участь у деяких найбільш сумнозвісних масових вбивствах Другої світової війни. У вересні батальйони поліції 45, 303 та 314 взяли участь у масовому вбивстві в Бабиному Яру на околиці Києва в окупованій Україні. Там вони допомогли вбити понад 33 000 євреїв. 

Поліція порядку, депортація та «Остаточне вирішення єврейського питання»

Хоча важко визначити точну дату, у якийсь момент у 1941 році нацисти вирішили вбити всіх євреїв Європи. Вони назвали це «Остаточним вирішенням єврейського питання».  

Нацисти побудували табори смерті для здійснення масових вбивств євреїв усієї Європи. Поліція порядку, як правило, не розташовувалася в таборах смерті. Однак вони відіграли ключову роль у забезпеченні ефективного транспортування євреїв до цих місць. Вони забезпечили звезення євреїв з усієї окупованої Німеччиною Європи на місця вбивств. Євреї транспортувалися в тому числі з Варшавського ґетто, Берліна та Будапешта.

У рамках «Остаточного вирішення єврейського питання» німці вбивали євреїв, які жили в ґетто окупованої німцями Східної Європи. Починаючи з кінця 1941 року, поліція порядку брала участь у тому, що німці називали «ліквідаціями». Ці дії були систематичним знищенням ґетто і євреїв, що жили в них. Підрозділи СС і поліції, включаючи поліцейських порядку, або розстрілювали євреїв і ховали їх у розташованих неподалік братських могилах, або депортували їх. Депортації зазвичай проводилися до таборів смерті. Після цього поліцейські порядку допомагали полювати на євреїв, які ховалися від депортації або уникали її.

У межах нацистської Німеччини (включаючи Німеччину, Австрію та Протекторат Богемії та Моравії) поліція порядку відігравала дуже специфічну роль у депортаціях місцевих єврейських громад: вони охороняли депортаційні поїзди. Починаючи з 14 червня 1942 року, наприклад, невеликий підрозділ із шістнадцяти віденських поліцейських охороняв депортацію до табору смерті в Собіборі. Подорож із Відня до Собібора зайняла три дні. На цьому поїзді до Собібора прибуло близько 1000 євреїв. Майже всі, хто був у поїзді, були негайно вбиті. 

Підрозділи поліції порядку також часто супроводжували депортації з інших окупованих Німеччиною районів, принаймні протягом частини маршруту. Всього поліцейські порядку забезпечували охорону для понад 700 депортаційних перевезень. Ці перевезення здійснювалися з таких місць, як нацистська Німеччина, Бельгія, Франція, Угорщина, Нідерланди та Словаччина. Вони також супроводжували невизначену кількість депортацій із ґетто Східної Європи. Таким чином, поліція порядку сприяла вбивству сотень тисяч євреїв. Вони майже напевно знали про смертельну долю, яка чекала на тих, кого вони перевозили.

Після війни багато поліцейських порядку стверджували, що не були причетні до нацистських злочинів.