Гестапо: огляд

Гестапо було політичною поліцейською силою нацистської держави. 

Назва Гестапо є абревіатурою офіційної німецької назви Geheime Staatspolizei. Прямим перекладом українською є «Секретна державна поліція». 

Гестапо було не першою політичною поліцією в історії Німеччини. Німеччина, як і багато країн Європи, мала довгу історію політичного поліцейського нагляду. 

Політичний нагляд — специфічний вид поліцейської роботи. Метою цієї роботи є збереження політичного статусу-кво. Поліцейські сили захищають державу чи уряд від диверсій, саботажу або перевороту. Для цього використовуються спостереження та збір розвідувальних даних. Ці методи допомагають ідентифікувати внутрішні загрози проти уряду. Політичну поліцію іноді називають «таємною». Авторитарні держави, такі як нацистський режим, часто покладаються на неї, щоб підтримувати та захищати свою владу.  

Гестапо як символ нацистської жорстокості 

Гестапо сумнозвісне своєю жорстокістю. Сьогодні цей інститут і його співробітники стали символами авторитарного поліцейського нагляду. 

Слово «Гестапо» часто помилково вживається в якості загальної назви багатьох груп нацистських злочинців. Насправді, Гестапо було лише однією з багатьох нацистських установ, які вчиняли злочини. Винуватцями Голокосту також були інші поліцейські сили Німеччини. Сюди входили кримінальна поліція (Kripo) та поліція охорони порядку. 

Гестапо заслужило свою сумнозвісну репутацію. На допитах гестапівські поліцейські застосовували тортури та насильство. Вони координували депортацію євреїв до місць їх убивств. Також вони проводили жорсткі репресії проти рухів опору в Німеччині та в окупованій Німеччиною Європі.

Політична поліція під час Веймарської республіки

До здобуття нацистами влади в 1933 році Німеччина була демократією під назвою Веймарська республіка (з 1918 до 1933 р.). Країна представляла собою федерацію, що складалася з декількох держав. До цих держав належали Пруссія, Баварія та Саксонія. Більшість з них мали власні політичні поліцейські сили. 

Конституція Веймарської республіки гарантувала індивідуальні права та правовий захист. До них належали: свобода слова, свобода преси, та рівність перед законом. Поліцейські сили мусили поважати ці права. Конституція не дозволяла поліції проводити свавільні дії. Тим не менш, у часи Веймарської республіки політична поліція діяла дуже активно. 

Зокрема, політична поліція зосередилася на стримуванні політичного насильства серед антидемократичних рухів крайніх правих і лівих. Це включало поліцейську діяльність проти Нацистської та Комуністичної партій. Обидві партії ставали дедалі популярнішими в Німеччині починаючи з 1930 року. Протягом наступних трьох років політична поліція Веймарської епохи намагалася реагувати на ці масові рухи, що часто проявляли жорстокість. 

Нацифікація політичної поліції 

30 січня 1933 року Адольф Гітлер був призначений канцлером Німеччини. Гітлер й інші нацистські лідери планували встановити диктатуру. Також планувалося ліквідувати всю політичну опозицію. Для досягнення цих цілей новий нацистський режим мав намір використовувати політичну поліцію Німеччини. Однак існували певні перешкоди, які потрібно було подолати.

Перешкоди нацифікації політичної поліції

Спочатку існували дві основні перешкоди: 

1. По-перше, конституція Веймарської республіки залишалася чинною. В ній містився правовий захист від свавільних дій поліції.  
2. По-друге, сили політичної поліції Німеччини були децентралізовані. Вони залишалися підпорядкованими різним державним і місцевим адміністраціям. Поліція не підпорядковувалася Гітлеру як канцлеру.

Ці дві перешкоди на законодавчому рівні обмежували використання політичної поліції Гітлером і нацистським режимом. Наприклад, у перші тижні нацистського режиму нацисти не могли просто наказати політичній поліції заарештувати комуністів без законних підстав. Але це швидко змінилося. 

Подолання юридичних перешкод

Починаючи з лютого 1933 року, нацистський режим використовував для перетворення Німеччини надзвичайні укази. Ці укази зняли з політичної поліції юридичні та конституційні обмеження. Найважливішим із них був Пожежний указ Рейхстагу. Він був виданий 28 лютого 1933 року. Цей указ скасовував індивідуальні права та правовий захист, зокрема право на приватність. Це полегшило розслідування, допити й арешти політичних опонентів поліцією. Поліція тепер могла читати приватну пошту, таємно прослуховувати телефонні дзвінки та обшукувати помешкання без дозволів суду.

Створення Гестапо

Нацистський режим хотів створити централізовану політичну поліцію, яка б звітувала безпосередньо нацистському керівництву. Для цього довелося реформувати існуючу децентралізовану поліцейську систему. На цей процес знадобилося кілька років. Процес включав нацифікацію всієї поліцейської системи. 

На початку 1930-х років політична поліція залишалася підпорядкованою органам місцевого самоврядування. Таким чином, вона також була суб’єктом боротьби за місцеву владу. Однак до кінця 1936 року нацистський режим створив сильну, централізовану поліцейську силу під орудою керівника СС Генріха Гіммлера. Цією політичною поліцейською силою було Гестапо. 

Позиція Гестапо ще більше зміцнилася влітку 1936 року. У той час вона об’єдналася з кримінальною поліцією (Kripo). Разом вони утворили нову організацію під назвою «Поліція безпеки» (SiPo). Очолив поліцію безпеки заступник Гіммлера Райнгард Гейдріх. Гейдріх також очолював службу розвідки СС (Sicherheitsdienst або Служба безпеки). Німецька абревіатура SD означала саме цю структуру. 

У вересні 1939 року поліція безпеки була офіційно об‘єднана з розвідувальною службою СС (SD). Разом вони утворили нову службу під назвою «Головне управління імперської безпеки» (РЗГА). Гестапо стало IV управлінням цього органу, зберігши стару назву. 

Хто працював у Гестапо? 

Гестапо було укомплектовано поліцейськими в штатському, яких часто називали агентами Гестапо. Більшість цих чоловіків мали професійну підготовку. У часи Веймарської республіки вони часто працювали детективами чи політичними поліцейськими. Наприклад, Генріх Мюллер з 1919 року працював у поліції Мюнхена. Далі у 1939 році він став головою Гестапо. Професійно підготовлені поліцейські, такі як Мюллер, принесли в Гестапо досвід, знання та навички. 

Але не всі агенти Гестапо були поліцейськими з великим досвідом. Дехто прийшов до Гестапо через розвідувальну службу СС (SD). Це були нацистські ідеологи з незначною поліцейською підготовкою чи взагалі без підготовки. Їх було найнято в рамках плану керівника СС Генріха Гіммлера перетворити поліцейську систему на ідеологічно керовану інституцію. 

Гестапо об‘єднало знання професійних поліцейських із завзяттям нацистських ідеологів. 

Якою була місія Гестапо?

Місія Гестапо полягала в «розслідуванні всіх можливих загроз для держави та боротьбі з ними». На думку нацистів, державі загрожували досить різноманітні моделі поведінки. Такі моделі включали в себе все: від організованої політичної опозиції до окремих критичних зауважень щодо нацистів. Уряд навіть визначив належність до певних категорій чи груп населення як загрозливу. Для боротьби з цим широким спектром потенційних загроз нацистська диктатура надала Гестапо величезну владу. 

Одним зі напрямків, у якому Гестапо реалізовувало свою місію, було забезпечення виконання нових нацистських законів. Деякі із цих законів чітко визначали критику режиму як загрозу безпеці. Наприклад, закон від грудня 1934 року зробив незаконною критику нацистської партії або нацистського режиму. Жарти про Гітлера класифікувалися як «злісний напад на державу чи партію». Тоді це могло призвести до арешту агентами Гестапо, розгляду у спеціальному суді та навіть до ув‘язнення в концтаборі. 

Але Гестапо пішло набагато далі, ніж спостереження за поведінкою окремих громадян. У Гестапо реалізували нацистську ідеологію, яка визначала цілі групи людей як расових або політичних ворогів. Щоб зробити когось загрозою для держави та привернути увагу Гестапо достатньо було членства в Комуністичній партії чи єврейського походження.

Протягом 1930-х років переважна більшість арійських німців не зустрічалася і навіть не очікувала зіткнутися з Гестапо. Але Гестапо було постійною загрозою для політичних опонентів, релігійних інакодумців (включаючи Свідків Єгови), гомосексуалів і євреїв.

Надання Гестапо повноважень із захисним утриманням

Нацистський режим надав агентам Гестапо велику владу вирішувати долю людей, яких вони арештовували.  

Найпомітніше те, що агенти Гестапо мали повноваження відправляти людей безпосередньо в концтабір. Це називалося «захисним утриманням» (Schutzhaft). Захисне утримання дозволяло Гестапо обходити судову систему. Люди, що перебували під захисним утриманням, не могли проконсультуватися з адвокатом, оскаржити свій вирок або захищатися в суді. Гестапо навіть використовувало захисне утримання, щоб у деяких випадках скасувати рішення суду. Зазвичай це робили, коли вважали вирок суду зам‘яким. 

Як інституція, Гестапо не підлягало правовому чи адміністративному нагляду. Це означало, що жодна інша інституція (включаючи суди) рішення Гестапо скасувати не могла. Гестапо мало остаточне слово. 

Як працювало Гестапо? 

Свою місію Гестапо виконало в радикальний спосіб. У нацистській Німеччині використовувалися звичні поліцейські методи розслідування. Однак робилося це без жодних правових обмежень. Людей переслідували за доносами. Проводилися довільні обшуки та жорстокі допити. Зрештою, агенти Гестапо тримали у своїх руках долю заарештованих людей. 

Доноси

Іноді в Гестапо самовільно ініціювали розслідування. Часто отримували підказки від широкого загалу. Сусід, знайомий, колега, друг або член сім‘ї міг повідомити Гестапо, що людина поводиться незаконно чи підозріло. Інші поліцейські сили та нацистські організації також могли повідомити Гестапо про потенційний злочин або загрозу. 

У нацистській Німеччині такі підказки називали доносами. Вони часто мотивувалися ідеологією, політикою чи особистою вигодою. Наслідки для засуджених людей могли бути важкими. 

Довільні обшуки та стеження

У ході розслідування співробітники Гестапо опитували свідків, проводили обшуки в помешканнях і квартирах, а також стежили за підозрюваними. У нацистській Німеччині для цієї діяльності обмежень не було. Гестапо не потрібен був дозвіл суду, щоб прочитати пошту підозрюваного, ввійти в помешкання чи прослуховувати телефонні розмови. 

Багато хто побоювався, що за ними стежило Гестапо. В дійсності кількість співробітників Гестапо була обмежена і використовувалися ці методи лише в конкретних випадках. Широкого стеження за німецьким населенням не було. Саме тому доноси були настільки важливими. 

Допити

Скандальну славу Гестапо здобуло тим, як безжально агенти проводили допити. Офіцери Гестапо регулярно застосовували залякування, психологічні та фізичні тортури. Для співробітників Гестапо було звичним бити затриманих. Незважаючи на жорстокі методи допитів,  агенти Гестапо не часто особисто вбивали тих, кого заарештовували. Однак під час допитів або перебування під вартою в Гестапо деякі люди помирали. 

Вирішення долі заарештованих 

Агенти Гестапо мали повноваження визначати долі людей. Окремі агенти могли бути поблажливими. Вони мали змогу відпускати людей, відхиляти справи або видавати попередження та штрафи. 

Але агенти Гестапо також могли бути безжальними. Вони мали можливість затримати когось у в‘язниці на невизначений термін або засудити до відправки у концтабір. Єдиний контроль цих рішень здійснювався зсередини самого Гестапо.   

Гестапо і євреї до війни

Нацисти вважали євреїв Німеччини расовою загрозою для німецького народу та нацистського режиму. Тому Гестапо відповідало за спостереження над євреями в рамках місії захисту держави. Це стало ще важливіше у другій половині 1930-х років. 

У перші два роки нацистського режиму Гестапо не орієнтувалося на нагляд за єврейським населенням Німеччини. Тоді пріоритетом для Гестапо був поліцейський нагляд за політичними опонентами. Гестапо не заарештовувало євреїв у 1933 і 1934 роках. Однак євреїв зазвичай затримували в разі, якщо вони були комуністами або соціал-демократами. Гестапо вважало їх політичними опонентами. 

Нюрнберзькі закони та осквернення раси

Причетність Гестапо до антиєврейських заходів почала змінюватися з прийняттям Нюрнберзьких законів восени 1935 року. Ці закони забороняли майбутні шлюби між євреями та німцями-неєврями (тобто громадянами, яких нацисти вважали «людьми німецької крові»). Вони також криміналізували позашлюбні сексуальні стосунки між євреями та німцями-неєвреями. Цей злочин нацисти назвали «оскверненням раси» (Rassenschande). 

У відповідь на нові закони Гестапо створило по всій Німеччині спеціалізовані єврейські відділи (Judenreferate). Одним із обов‘язків цих відділів було розслідування випадків осквернення раси. 

Еміграція та «єврейське питання»

Єврейські відділи Гестапо також вели облік єврейської еміграції. У 1930-х роках нацистська держава вважала єврейську еміграцію найкращим способом вирішення «єврейського питання» в Німеччині. Гестапо допомагало координувати та пришвидшити багато аспектів еміграційного процесу. Це був спосіб боротьби з уявною єврейською загрозою нацистському режиму. Зокрема, єврейські відділи Гестапо докладали зусиль, щоб фінансові активи євреїв залишилися в Німеччині та були передані нацистській державі.

Гестапо на війні 

Найсумнозвісніші та найсмертоносніші злочини Гестапо відбувалися з 1939 до 1945 року під час Другої світової війни. 

За цей час Гестапо виконувало різноманітні завдання в нацистській Німеччині та закордоном на окупованих німцями територіях. Ці завдання мали гарантувати безпеку нацистського режиму. Через війну роль Гестапо радикалізувалася. Коли агенти Гестапо були розгорнуті на окупованих німцями територіях, їхні дії щодо місцевого населення стали жорстокими та безкарними.  

Під час війни Гестапо: 

• Розслідувало та жорстко карало цивільних осіб, які виступали проти війни чи кидали виклик режиму.
• Ввійшло до складу айнзатцгруп і здійснювало масові розстріли євреїв і представників інших національностей.
• Виконувало поліцейський нагляд примусової праці іноземців у Німеччині та на окупованих Німеччиною територіях.
• Вдавалося до репресій рухів опору в Німеччині та на окупованих територіях.
• Організовувало депортації євреїв з усієї Європи до ґетто, концтаборів, місць убивства й таборів смерті.