Уривки

«Учень із паралельного класу вчора помер від голоду та виснаження. Через його жахливий зовнішній вигляд йому дозволили їсти в школі стільки супу, скільки він хотів, але це не допомогло. Це вже третя жертва в класі.»
— Давид Сєраков‘як, 16 років, 13 травня 1941 р.1

 

«Я почну працювати в сідловому цеху завтра… Моє навчання призупинено, принаймні на деякий час… Головне зараз — отримати платню й вижити в бідності».
[вік 17, 23 жовтня, 1941]

 

«Усе, що мене хвилює — це те, що в моєму цеху є суп.»
[вік 17, 3 квітня, 1942]

 

«Нас не вважають людьми взагалі, а просто худобою для роботи чи забою. Ніхто не знає, що сталося з євреями, депортованими з Лодзя. Зараз ніхто не може бути впевнений ні в чому. Їхня ціль — євреї по всьому Рейху.»
[вік 17, 20 травня, 1942]

Історія Давида

Давид Сєраков‘як народився в сім‘ї Майлеха та Сури Сєраков‘яків у липні 1924 року. Його батько був євреєм-теслею. Давид і його молодша сестра Наталія (яку в сім‘ї звали Надею) жили зі своїми батьками в рідному польському місті Лодзь (Łódź).

У підлітковому віці Сєраков‘як навчався в місцевій приватній єврейській підготовчій школі (що в Польщі називалася гімназією). Навчаючись у школі, він отримував стипендію. Давид вчився дуже добре та був старостою свого класу. Згідно з щоденником, Сєраков‘як був затятим читачем із невгасимим інтересом до навчання, у тому числі до іноземних мов. Він вивчав англійську, французьку, німецьку, іврит і латину.

Щоденник Давида Сєраков‘яка

Давид Сєраков‘як почав вести щоденник наприкінці червня 1939 року, всього за кілька тижнів до свого п‘ятнадцятиріччя. Це було лише за декілька місяців до початку Другої світової війни, яка вибухнула у вересні того ж року. У своєму щоденнику Сєраков‘як ретельно записував новини дня. Він також писав про власні почуття, настрої, думки. Давид продовжував робити записи в щоденнику навіть після початку війни.

Записи в щоденнику Сєраков‘яка — це повсякденні розповіді від першої особи про життя євреїв при німцях в окупованій Польщі. Тогочасний світ очима підлітка. Зокрема, його щоденник містить хроніки трагедії лодзинської єврейської громади, яку німці переселили в ґетто у лютому 1940 року.

У своєму щоденнику Сєраков‘як писав про щоденні трагедії життя в ґетто. Він описав страждання молодшої сестри та своє відчайдушне прагнення знайти роботу. Також описував зростання напруженості між ним і його батьком, писав про депортацію його хворої матері під час Акції Гешперре в 1942 році.

Записи в щоденнику Давида Сєраков‘яка обриваються у квітні 1943 року. Приблизно тоді він дізнався, що отримав довгоочікувану роботу в пекарні, але вже був хворий і мав високу температуру. Незважаючи на проблиск надії на здобуття роботи, в ситуації, з якою зіткнувся він і євреї Лодзинського ґетто, Сєраков‘як зневірився. У щоденнику він писав:

«Знову через дратівливість я відчуваю, що впадаю в меланхолію. Виходу з цієї ситуації насправді немає.»
— Із щоденника Давида Сєраков‘яка, 15 квітня 1943 р.

Давид Сєраков‘як помер 8 серпня 1943 року, ймовірно від туберкульозу. Йому щойно виповнилося 19 років. Його батько також перебував у суворих умовах у ґетто. Сестра Давида Надя дожила до 1944 року. Її було депортовано з останніми мешканцями ґетто в табір Аушвіц-Біркенау, де вона й загинула.

Одразу після війни до квартири, яку було конфісковано для ґетто, повернувся колишній власник поляк-неєврей. Він знайшов п‘ять зошитів. Це все, що лишилося від щоденника Сєраков‘яка. Сьогодні ці п‘ять зошитів розміщені в архівах Яд Вашем і Меморіального музею Голокосту США. Незважаючи на те, що не всі записи збереглися, щоденник є багатою та показовою розповіддю про життя в Лодзькому ґетто.