Депортації до Варшавського ґетто та з нього

Депортації до Варшавського ґетто

У період з січня по березень 1941 року євреї з менших громад на захід від Варшави були депортовані до Варшавського ґетто. У квітні – липні 1942 року туди депортували євреїв з навколишніх міст на схід від Варшави, з Німеччини та з окупованих німцями районів західної Польщі. Німці також депортували до Варшавського ґетто кілька сотень ромів (циган).

У розпал свого існування загальна чисельність населення Варшавського ґетто перевищувала 400 тисяч осіб. Жахливі умови в ґетто, навмисно посилені німецькою політикою, з часом ще погіршилися.

Депортації з Варшавського ґетто

У період з липня по вересень 1942 року німецькі підрозділи СС та поліції, підтримувані ненімецькими допоміжними силами, депортували близько 265 тисяч євреїв з Варшавського ґетто до табору смерті Треблінка. Німецькі СС та поліція застосовували насильство, щоб змусити євреїв йти зі своїх домівок або місць роботи до пункту концентрації. Звідти вони змушували євреїв сідати у вантажні вагони, що прямували до Малкіні, на залізничній лінії Варшава-Білосток. Коли потяги прибували до Малкіні, усі вагони з євреями направляли по спеціальній залізничній колії до Треблінки.

Німці вимагали від членів Єврейської ради (Judenrat) сприяння в організації депортацій. Голова Єврейської ради у Варшаві Адам Черняков відмовився співпрацювати. Хоча Черняков не закликав до опору німцям, він відмовився передати наказ про депортацію і 23 липня 1942 року покінчив життя самогубством, проковтнувши капсулу з ціанідом.

Зазвичай, німці та їхні допоміжні війська збирали євреїв, оточуючи міський квартал та систематично виганяючи мешканців на вулицю. Потім вони змушували євреїв йти у пункт концентрації під посиленою охороною. Як тільки один квартал був очищений, німецькі підрозділи СС і поліції та їхні помічники заходили у наступний квартал та повторювали процес. Німецькі есесівці та поліцаї жорстоко били і катували євреїв, щоб змусити їх рухатися швидше. Тих, хто не міг або не хотів рухатися, вони розстрілювали. Щоб виманити євреїв зі сховків, німецька влада часто вдавалася до оголошень про те, що депортації закінчилися, а ті, хто не був депортований, отримають їжу. Голодуючи і не знаючи, що їх відправляють на смерть, деякі євреї викривали себе, після чого їх теж депортували до Треблінки. Наприкінці депортацій німецькі війська та колабораціоністи систематично обшукували порожні житлові будинки та робочі місця, щоб знайти євреїв у схованках.

У вересні 1942 року в ґетто залишилося до 60 тисяч євреїв. У січні 1943 року німецькі підрозділи СС та поліції депортували близько 5000 євреїв з Варшавського ґетто до Треблінки. Під час цієї триденної операції було розстріляно 1171 єврейського мешканця ґетто.

У період з 19 квітня по 16 травня 1943 року німецькі підрозділи СС та поліції за підтримки батальйону спеціально підготовленої допоміжної поліцейської охорони з тренувального табору в Травниках ліквідували Варшавське ґетто. Коли єврейські жителі чинили опір першим зусиллям з депортації (що надалі стало відомо як повстання у Варшавському ґетто), СС та поліція були захоплені зненацька і зазнали десятків жертв. Потім німці знищували ґетто квартал за кварталом, щоб зламати опір. Під час операції було вбито понад 7000 євреїв, більшість з яких були бійцями опору або особами, що переховувалися в ґетто. Більшість з них були розстріляні в боях з СС та німецькою поліцією. Ще близько 7000 євреїв німці депортували до Треблінки, а близько 42 000 до концентраційних таборів та таборів примусової праці в Люблінському дистрикті Генерал-губернаторства. З цієї групи приблизно 18 тисяч євреїв було відправлено до табору Майданек, близько 16 тисяч – до табору примусової праці Понятова і близько 6 тисяч – до табору примусової праці Травники. Решта 2000 були розподілені по менших таборах примусової праці, таких як Будзин і Красник.

Після руйнування Варшавського ґетто керуючі органи СС створили на його місці невеликий концентраційний табір.