«Остаточне розв’язання»: загальний огляд
Термін «Остаточне розв’язання єврейського питання» — це евфемізм, який використовували лідери нацистської Німеччини. Він стосувався масового вбивства євреїв Європи. Він поклав край політиці, спрямованій на заохочення або примушення євреїв покинути Німецький Рейх та інші частини Європи. На зміну цій політиці прийшло систематичне винищення.
Ключові факти
-
1
Невідомо, коли саме Гітлер вирішив вбивати євреїв Європи. Ймовірно, це рішення було прийнято десь у 1941 році, під час вторгнення до Радянського Союзу.
-
2
20 січня 1942 року Райнгард Гейдріх, начальник поліції безпеки Німеччини, провів таємну зустріч, відому як Ванзейська конференція. Провідні поліцейські та цивільні посадовці обговорили подальшу реалізацію «Остаточного розв’язання».
-
3
У межах «Остаточного розв’язання» нацистські лідери планували вбити 11 мільйонів євреїв. Їм вдалося вбити 6 мільйонів.
Що таке «Остаточне розв’язання»?
Нацистське «Остаточне розв’язання єврейського питання» (Endlösung der Judenfrage) було свідомим і систематичним масовим убивством європейських євреїв. Це був останній етап Голокосту, який тривав із 1941 по 1945 роки. Хоча багато євреїв було вбито ще до початку «Остаточного розв’язання», переважна більшість єврейських жертв була вбита саме в цей період.
Невідомо, коли лідери нацистської Німеччини остаточно вирішили здійснити «Остаточне розв’язання». Однак очевидно, що «Остаточне розв’язання» стало кульмінацією десятиліття дедалі жорсткіших дискримінаційних антиєврейських заходів, які впроваджували нацисти. Сьогодні «Остаточне розв’язання» використовується як синонім геноциду євреїв Європи.
Посилення антиєврейської політики
За правління Адольфа Гітлера переслідування та сегрегація євреїв здійснювалися поетапно. Після приходу нацистської партії до влади в Німеччині в 1933 році, її державний расизм призвів до запровадження антиєврейського законодавства, економічних бойкотів та жорстоких погромів Kristallnacht («Ніч битого скла»), спрямованих на систематичну ізоляцію євреїв від суспільства та вигнання їх із країни.
Після вторгнення Німеччини до Польщі у вересні 1939 року (початок Другої світової війни) антиєврейська політика посилилася аж до ув’язнення і, зрештою, вбивства європейських євреїв. Нацисти вперше створили ґетто (закриті території, призначені для ізоляції та контролю над євреями) в Генеральній губернії (територія в центральній і східній Польщі, підконтрольна німецькому цивільному уряду) та Вартегау (територія західної Польщі, приєднана до Німеччини). До цих ґетто депортували польських та західноєвропейських євреїв, де вони жили в переповнених і антисанітарних умовах, одержуючи недостатнє харчування.
Початок масових убивств
Після вторгнення Німеччини до Радянського Союзу в червні 1941 року підрозділи СС і поліції (що діяли як мобільні загони вбивць) розпочали масові вбивства, спрямовані проти цілих єврейських громад. До осені 1941 року СС і поліція запровадили пересувні газові фургони. Ці обшиті панелями вантажівки мали вихлопні труби, переобладнані для закачування отруйного чадного газу в герметичні приміщення, вбиваючи тих, хто був замкнений усередині. Вони були призначені для доповнення поточних розстрільних операцій.
17 липня 1941 року, через чотири тижні після вторгнення до Радянського Союзу, Гітлер доручив голові СС Генріху Гіммлеру відповідати за всі питання безпеки на окупованій території Радянського Союзу. Гітлер наділив Гіммлера широкими повноваженнями щодо фізичного усунення будь-яких імовірних загроз постійному німецькому правлінню. Через два тижні, 31 липня 1941 року, нацистський лідер Герман Ґерінґ уповноважив генерала СС Райнгарда Гейдріха розпочати підготовку до реалізації «повного розв’язання єврейського питання».
Табори смерті
Восени 1941 року шеф СС Генріх Гіммлер доручив німецькому генералу Оділо Ґлобочніку (керівнику СС і поліції Люблінського округу) реалізувати план систематичного вбивства євреїв Генеральної губернії. Згодом цей план отримав кодову назву операція «Райнгард», названу на честь Гейдріха (який був убитий чеськими партизанами в травні 1942 року). У рамках операції «Райнгард» нацистські лідери створили в Польщі три табори смерті — Белжець, Собібор і Треблінка — з єдиною метою — масово вбивати євреїв.
Табір Майданек час від часу слугував місцем вбивства євреїв, які проживали в Генеральній губернії. У його газових камерах СС вбили десятки тисяч євреїв, переважно примусових робітників, які були занадто слабкими, щоб працювати. СС і поліція вбили щонайменше 167 тисяч євреїв, а також приблизно 4300 ромів (циган) у газових фургонах у таборі смерті Хелмно приблизно за тридцять миль на північний захід від Лодзя. Навесні 1942 року Гіммлер визначив Аушвіц II (Аушвіц-Біркенау) місцем убивства. Представники СС вбили в Аушвіц-Біркенау близько мільйона євреїв із різних країн Європи.
У таборах смерті німецькі загони СС та поліції вбили в газових камерах і розстріляли майже 2,7 мільйона євреїв. Загалом «Остаточне розв’язання» передбачало вбивство усіх європейських євреїв за допомогою газу, розстрілу та інших засобів. Під час Голокосту було вбито шість мільйонів єврейських чоловіків, жінок і дітей — дві третини євреїв, що жили в Європі до Другої світової війни.