Вступ

Місця розстрілів, здійснених айнзатцгрупами в Україні та прилеглих регіонах

Німці створили Сирецький табір на північно-західній околиці української столиці Києва у травні 1942 року. Табір був побудований біля Бабиного Яру, місця, де в 1941–1943 рр. нацисти та їхні поплічники вбили десятки тисяч євреїв і неєвреїв. Сирецький табір також мав відділення, яке містилося на південній околиці Києва в тодішньому селі Мишоловка. 

Сирецький табір визначали як Arbeitserziehungslager (виправно-трудовий табір, скорочено AEL), тобто офіційно він не належав до системи концентраційних таборів СС. Зазвичай, виправно-трудові табори під керівництвом гестапо призначалися для людей, які нібито порушували трудову дисципліну. Утримання ув’язнених у цих таборах мало тривати обмежений час (від кількох тижнів до кількох місяців). З плином війни умови життя та примусової праці, а також рівень смертності в цих таборах стали подібними до нацистських концтаборів.

У Сирецькому таборі ув’язнених утримували з різних причин, більшість з яких не були пов’язані з їхньою трудовою діяльністю. Тут ув’язнених тримали довше, ніж у більшості інших виправно-трудових таборів. В’язні Сирецького табору жили в жахливих умовах і постійно перебували під загрозою насильства, знущань, хвороб і вбивств. Німці та в’язні, призначені адміністрацією табору, вбивали одних в’язнів безпосередньо, інших доводили до смерті тяжкою працею та застосовували смертельні покарання. Частина ув’язнених померли від голоду, холоду чи хвороб.

В’язні Сирецького табору

Серед в’язнів Сирецького табору були євреї та неєвреї обох статей, зокрема:

  • радянські військовополонені;
  • особи, підозрювані в участі у радянському підпіллі (часто їх називають партизанами);
  • євреї Києва, Київської та Полтавської областей;
  • цивільні неєвреї (українці, росіяни та інші), звинувачені в різних злочинах.

За свідченнями, у Сирецькому таборі були й діти. Швидше за все, до табору їх привозили разом з матерями.

У Сирецькому таборі німці утримували не більше 3 000 осіб одночасно. Загалом кількісно чоловіки переважали жінок. За час роботи табору в ньому утримували близько 10 000 осіб.

Особливості розташування Сирецького табору

Сирецький табір займав площу близько двох-трьох квадратних кілометрів на території колишнього військового гарнізону. Табір було огороджено колючим дротом під напругою, а по його периметру стояли сторожові вежі. Сирецький табір був розділений на трудову та побутову зони. Ці зони були відгороджені одна від одної колючим дротом. 

У перші два місяці роботи табору в’язні не мали жодного укриття. Німці змушували в’язнів будувати дерев’яні бараки та великі землянки, дахом для яких служив металобрухт. У кожній землянці та бараку мешкали десятки в’язнів. 

Ув’язнені жінки та чоловіки жили окремо. Згідно зі свідченнями в’язнів, чоловіки зазвичай жили у великих землянках і розподілялися за групами чи типами в’язнів. Наприклад, була «єврейська землянка», «партизанська землянка», «санітарна землянка». Жінок розміщували в одному з бараків. Діти, ймовірно, жили з матерями.

Адміністрація та керівництво табору

Оскільки Сирецький табір був виправно-трудовим, управління табором здійснював комендант поліції безпеки та СД Києва (Kommandeur der Sicherheitspolizei und des SD Kiew, або KdS Kiew). Це була впливова посада в ієрархії СС і поліції. На момент створення Сирецького табору цю посаду обіймав Еріх Ерлінґер. Ерлінґер був радикально налаштованим офіцером СС, який раніше на посаді начальника айнзацкоманди «1b» вчиняв численні масові вбивства.

Комендантом Сирецького табору протягом більшого часу його існування служив Майор СС Пауль Отто фон Радомські. В адміністрації табору працювали й інші німці, зокрема заступник Радомські та агенти відділку гестапо в таборі. Табір охороняли члени СС, Volksdeutsche (етнічні німці) та місцеві колаборанти.

Німці делегували контроль за виконанням деяких повсякденних обов’язків спеціально відібраним в’язням Сирецького табору. Ці в’язні стежили за порядком у землянках і бараках, наглядали за трудовими загонами, намагалися запобігати втечам. Серед таких в’язнів були інформатори, яких відділок гестапо змушував шпигувати за іншими в’язнями.

Повсякденне життя в Сирецькому таборі

В’язні Сирецького табору зазнавали жорстоких знущань з боку його керівництва. Характерними ознаками повсякденного життя в’язнів були каторжна праця, голод, жорстокість і страждання. 

Крадіжки й грабіж

Крадіжки й грабіж були широко поширені в системі нацистських таборів. Так само було і в Сирецькому таборі. Коли в’язні прибували до табору, керівництво забирало в них одяг, взуття, прикраси та інші цінні речі. Ув’язнені, чиї сім’ї жили неподалік, іноді отримували посилки з продуктами, одягом або ліками завдяки підкупу охоронців табору. Ці речі часто забирали або викрадали.

Приниження та знущання

Керівництво табору принижувало та фізично знущалося над в’язнями, щоб навести страх і забезпечити порядок. Колишні в’язні Сирецького табору розповідали, що відповідно до режиму їм наказували виконувати важкі, болісні та принизливі гімнастичні вправи. Серед цих вправ були марширування навприсядку або звивання на животі без допомоги рук чи ніг. Також застосовувались інші форми фізичного знущання, зокрема побиття та цькування сторожовими собаками. Деякі в’язні загинули внаслідок такого жорстокого поводження. 

Голод

У таборі панував голод. Більшість ув’язнених Сирецького табору їли лише один або два рази на день. Зазвичай це був ріденький суп. Один в’язень згадував, що отримував невелику щоденну порцію хліба (приблизно 100–150 грамів). Замість інших прийомів їжі ув’язнені пили сурогат кави, звареної на воді з бур’янами. Такої «їжі» навряд чи було достатньо, щоб нагодувати в’язнів і підтримувати їхні сили для виконання нестерпної, виснажливої та смертоносної праці. За деякими свідченнями, в’язні були настільки голодні, що мусили їсти бур’яни, собак, котів і щурів.

Жорстоке поводження та вбивства хворих і слабких в’язнів

Хворих в’язнів розміщували в спеціальній землянці, щоб запобігти поширенню хвороб у таборі. Ці в’язні не отримували медичної допомоги та їжі. Щодня керівництво табору вбивало в’язнів, які були надто хворі чи слабкі для виконання робіт. Часто такі вбивства вчиняли на очах у інших в’язнів. Як наслідок, в’язні боялися виявляти будь-які ознаки слабкості чи хвороби.

Вбивства інших в’язнів 

В’язнів у будь-який час могли стратити або вбити за найменше порушення правил. Керівництво табору розстрілювало в’язнів за опір, спробу втечі або нездатність працювати. Крім того, керівництво та охорона табору вбивали деяких в’язнів без видимої причини.

Жорстоке поводження з єврейськими в’язнями

У Сирецькому таборі з євреями поводилися набагато гірше, ніж з іншими в’язнями. Члени адміністрації табору, як німці, так і співробітники-в’язні, зробили євреїв об’єктом для ще більшого приниження та фізичного насильства. Ув’язнені євреї також отримували менше їжі, ніж інші в’язні.

Примусова праця

Насильницькі та жорстокі умови повсякденного життя в Сирецькому таборі поширювалися і на умови праці в’язнів. В’язні регулярно виконували виснажливу важку роботу, сидячи на голодній дієті. Вони працювали без належного спорядження та спецодягу за будь-якої погоди. На робочих місцях в’язні зазнавали безглуздих знущань і вбивств. Також вони гинули внаслідок виробничих травм.

Ув’язнених призначали на різні види робіт. Кваліфіковані майстри, особливо євреї, працювали теслями або техніками. Одні жінки готували їжу, інших залучали до важких робіт. У відділенні Сирецького табору в Мишоловці в’язнів примушували виконувати сільськогосподарські роботи. За воротами табору в Києві в’язні розчищали завали, ремонтували тротуари та дороги. У межах головного Сирецького табору в’язнів змушували будувати землянки та бараки, а також викорчовувати дерева. 

Ув’язнена єврейка Раїса Кіпніс, яка в таборі приховувала свою єврейську ідентичність, згадувала:

«Ми пішли на роботу, нас погнали. Ми викорчовували дерева, ми там все викорчовували. …. Єврейська бригада їхала на возі з камінням, і їм доводилося нескінченно... їхати цим возом і співати [пісню] «Лимони». Щойно вони перестали співати «Лимони», та [ув’язнена співобітниця адміністрації] Ліза [Логінова] чи та Віра Бондаренко підбігла [до них] із батогом і побила…»1

Спеціальна операція 1005: приховування нацистських злочинів у Бабиному Яру

Речі єврейської родини, вбитої в Бабиному Яру

З наближенням Червоної армії до Києва влітку 1943 року німці здійснили операцію прикриття, яка була названа Sonderaktion 1005 [Спеціальна операція 1005]. Метою Sonderaktion 1005 було приховати масові вбивства євреїв та інших осіб, вчинені німцями по всій Європі. У рамках Sonderaktion 1005 у Києві німці наказали приблизно 300 в’язням Сирецького табору розкопати братські могили, розташовані на місці розстрілів у Бабиному Яру, і спалити останки жертв. 

Згідно зі свідченнями, наданими радянськими прокурорами до Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі, в’язнів Сирецького табору заковували в кайдани та змушували працювати по 12–15 годин щодня. В’язні вручну ексгумували останки жертв з Бабиного Яру, а німці використовували екскаватори, щоб пришвидшити роботи. Німці організували спеціальні загони полонених, які знімали з трупів сережки, каблучки й золоті зуби. 

В’язням наказали спорудити великі імпровізовані вогнища для кремації на гранітних пам’ятниках і надгробках, взятих із розташованого поруч єврейського кладовища. Трупи складали в кілька шарів, клали між ними дрова, поливали пальним і спалювали. Щоб приховати злочини, скоєні в Бабиному Яру, німці бульдозерами знищили залишки кісток. Після цього попіл розвіяли над Бабиним Яром. Ексгумація та кремація тривали до кінця вересня 1943 року. 

Невеликій кількості в’язнів Сирецького табору, які брали участь в Aktion 1005 у Бабиному Яру, вдалося втекти. Решту полонених німці вбили після завершення операції.

Закриття Сирецького табору

Починаючи з вересня 1943 року, німці почали переправляти деяких в’язнів Сирецького табору до Німеччини. В’язнів, які не підлягали евакуації, було розстріляно. Тієї ж осені Сирецький виправно-трудовий табір припинив роботу. 

6 листопада 1943 року Червона Армія відбила Київ. Невдовзі радянська влада провела розслідування на місці масових вбивств у Бабиному Яру та в Сирецькому таборі. У Сирецькому таборі були виявлені ями з сотнями жертв. Тіла інших в’язнів цього табору були виявлені в сусідньому Бабиному Яру, де їх розстріляли службовці табору. 

За приблизними підрахунками, з 10 000 в’язнів, яких утримували в Сирецькому таборі, там загинули або були вбиті щонайменше 5000 в’язнів.

Післявоєнне правосуддя та увічнення пам’яті

У лютому 1946 року під час Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі прокурори представили свідчення колишніх в’язнів Сирецького табору як частину доказів проти 24 провідних німецьких чиновників, звинувачених у військових та інших злочинах. 

У 1991 році в Києві встановили пам’ятник жертвам Сирецького табору.