Фольксґемайншафт (народна або національна спільнота)

У 1933 році нацисти не мали жодного плану вбивства європейських євреїв. Те, що стало відомим як Голокост, вимагало поєднання багатьох факторів і рішень протягом тривалого часу. Серед цих факторів були радикальна ідеологія, ненависть до євреїв і расизм. У цій статті досліджується концепція «національної спільноти» в нацистській ідеології.

Вступ

Термін фольксґемайншафт означає «національна спільнота» або «народна спільнота». Він виник наприкінці вісімнадцятого або на початку дев’ятнадцятого століття в Німеччині. Це поняття не було чітко визначене. Його застосовували в різний спосіб. Серед різних груп, які прийняли цей термін, були монархісти, консерватори, ліберали, соціалісти та радикальні расистські організації. Кожна політична партія та її прибічники вкладали в цей термін своє значення та мету. 

Починаючи з 1920-х років, Адольф Гітлер і нацистська партія наголошували на своєму прагненні створити народну спільноту фольксґемайншафт, засновану на засадах раси, етнічної належності та соціальної поведінки. Прийшовши до влади, нацисти мали на меті побудувати фольксґемайншафт відповідно до своїх ідеологічних цілей. Вони прагнули об’єднати німецький народ під своїм керівництвом. Зі спільноти виключали групи та осіб, яких вважали «небажаними» з расового, біологічного, політичного чи соціального погляду. Виключеними з членства були євреї, чорношкірі, роми та сінті (принизливо названі «циганами»). Також виключали етнічнтих німців, чия політична або соціальна поведінка не відповідала переконанням нацистського режиму. Нацистська держава пропонувала заохочення німцям, які приєднувалися до «національної спільноти». Вона переслідувала тих, кого вважали неналежними до неї.

Нацистська пропаганда та міф про «національну спільноту»

Націонал-соціалістична німецька робітнича партія (НСДАП або Нацистська партія) була однією з багатьох праворадикальних політичних партій, що виникли після Першої світової війни (1914–1918 роки). Від самого початку це була антисемітська та расистська організація. Вона також виступала проти нової німецької республіки, створеної після німецької революції в листопаді 1918 року. У своїй партійній програмі 1920 року нацистська партія стверджувала, що громадянином може бути лише фольксґеноссе (національний товариш або член народу). «Національним товаришем» вважався той, хто мав «німецьку кров», незалежно від віровизнання. Як наслідок, жоден єврей не міг бути ані «національним товаришем», ані громадянином. Нацисти визначали єврейський народ як «чужорідну» расову групу, що походить із Близького Сходу. Отож, згідно з нацистською ідеологією, євреї ніколи не могли стати німцями, навіть якщо вони розмовляли німецькою, прийняли християнство або якщо їхня сім’я жила в Німеччині сотні років. 

Концепція «національної спільноти» у 1920-х і на початку 1930-х років

Протягом 1920-х і початку 1930-х років нацистська партія боролася за голоси й підтримку мільйонів німців. Її пропагандисти вміло експлуатували терміни «національна спільнота» й «національний товариш». В останні роки існування Ваймарської республіки (1918–1933 роки) нацистська партія різко збільшила своє представництво в німецькому парламенті (Райхстазі). Влітку 1932 року вона стала найбільшою політичною партією серед представлених у парламенті. 

Нацистські пропагандисти презентували партію як рух, спрямований на відновлення національної величі та процвітання — рух, який теоретично представляв усіх німців незалежно від класу, регіону чи релігії (якщо це була християнська релігія). Гітлер часто підкреслював, що нацистська партія була мікрокосмом «національної спільноти», яку він уявляв собі в майбутньому. Він стверджував, що нацистська партія, завдяки своїй широкій масовій основі, слугувала авангардом майбутньої німецької «національної спільноти». Ця спільнота згодом, своєю чергою, мала стати основою нацистської держави.

Нацистські пропагандисти оголосили нацизм рухом, відкритим для всіх етнічних німців. Ця ідея підкорила багатьох німців, які розчарувалися в статус-кво й нездатності керівництва країни розв'язати зростаючі економічні проблеми під час Великої депресії. Гітлер обіцяв відновити соціальну гармонію, об’єднавши білих і синіх комірців та усунувши класову ненависть і конфлікти. Ці заклики та ідея повернення Німеччини до величі знайшли відгук у багатьох.

15 липня 1932 року Гітлер висловив цю думку у своїй передвиборчій промові:

Тринадцять років тому з нас, націонал-соціалістів, знущалися й глумилися, а сьогодні сміх наших опонентів перетворився на сльози!

Виникла віддана спільнота людей, яка поступово подолає упередження класового божевілля та зарозумілість чинів. Віддана спільнота людей, яка рішуче налаштована на боротьбу за збереження нашої раси не тому, що вона складається з баварців чи пруссаків, чи вихідців із Вюртемберга або Саксонії, не тому, що вони католики чи протестанти, робітники чи державні службовці, буржуа чи наймані працівники тощо, а тому, що всі вони — німці.1Footnote 11

Однак під час своїх виборчих кампаній нацистська партія ніколи не пояснювала, як має бути побудована нова «національна спільнота» та хто буде її повноправною частиною. І якою ціною.

Третій Райх: переслідування як складова «національної спільноти»

Фото

Адольф Гітлер в день, коли його призначили на посаду канцлера Німеччини. (Фото)

В день призначення на посаду канцлера Німеччини Адольф Гітлер вітає натовп німців, повних ентузіазму, з вікна будівлі відомства канцлера Німеччини. Берлін (Німеччина), 30 січня 1933 року.

Джерело:

• Bayerische Staatsbibliothek München

Прийшовши до влади, нацистський режим (який називав себе Третім Райхом) прагнув виконати свою обіцянку створити «національну спільноту» для всіх етнічно й політично благонадійних німців. Науковці дискутують про те, чи вдалося йому реалізувати цю мету та наскільки. Однак немає сумнівів, що вона була невіддільною частиною нацистської пропаганди за часів Третього Райху. Її використовували для об’єднання розділеної нації, створюючи почуття гордості за належність до неї, й водночас пропагуючи підозрілість, страх і/або ненависть до тих, хто не входив до її складу.

У нацистській Німеччині такі групи, як євреїв, чорношкірих, ромів та сінті визначали як «расово чужих». Отож вони не могли стати частиною «національної спільноти». Їх позбавляли громадянських прав і переслідували. Пізніше євреїв, ромів і сінті зробили ціллю для знищення. 

Нацистський режим також переслідував людей за те, що їхня політична чи соціальна поведінка не вписувалася в нову «національну спільноту». За цими ознаками він переслідував політичних опонентів, геїв, Свідків Єгови, «осквернителів раси» та інших. Якщо ж людина мала німецьке етнічне походження та змінювала свою поведінку, її можна було інтегрувати в «національну спільноту». 

Нацистська політика й закони легалізували «нерівність» і виправдовували виключення різних груп жертв із членства в «національній спільноті». Закон про громадянство Райху від 15 вересня 1935 року (один із Нюрнберзьких расових законів) визначав, хто може вважатися громадянином нової Німеччини, а хто ні. Згідно із законом, громадянином могла бути лише особа «німецької або спорідненої крові, яка своєю поведінкою доводить, що вона бажає й може вірно служити німецькому народові та Райху». Цей пункт чітко давав зрозуміти, що громадянство — це не право, а привілей, який визначало нацистське керівництво. Наступні постанови уточнювали, що євреям, чорношкірим, ромам і сінті було не дозволено мати німецьке громадянство. 

Зміна уявлень про «національну спільноту» 

За нацистського режиму терміни «національна спільнота» й «національний товариш» були гнучкими поняттями. Нацистське керівництво могло маніпулювати цими термінами, щоб виключити різних людей. Німців, які продовжували робити покупки в єврейських магазинах або підтримували дружбу з сусідами-євреями, засуджували як «зрадників народу». Німців за кордоном, які висловлювали опозицію до режиму, часто позбавляли громадянства. Також нацистська влада розпочала публічні кампанії проти тих, кого вважали Gemeinschaftsfremde (чужими для спільноти). 

У грудні 1937 року режим видав указ про запобігання злочинності. Цей указ був спрямований проти осіб, яких називали «асоціальними». Такими особами були визначені люди, які через свою антигромадську поведінку (навіть якщо вона не була злочинною) демонстрували, що вони не хочуть бути частиною спільноти. Таке широке визначення дозволило поліції заарештувати та ув’язнити близько 100 000 осіб. Серед заарештованих були ті, кого вважали «тунеядцями», бродяги, повії та жебраки, а також роми й сінті. 

Після 1938 року та в роки війни нацистські керівники застосовували подібну політику до етнічних німців. Режим вважав фольксдойчами (етнічними німцями) не всіх осіб німецького походження, а лише тих, хто підтримував політику нової Німеччини. Особам німецького походження, які продовжували вважати себе польськими чи радянськими громадянами або поводилися «не по-німецьки», не дозволяли бути частиною «національної спільноти». Під час Другої світової війни (1939–1945 роки) сотні тисяч людей німецького походження були переміщені СС з окупованих територій Радянського Союзу та інших країн до окупованої Німеччиною Польщі. СС здійснювали расові та політичні перевірки новоприбулих.

Внаслідок війни в Райху також опинилися мільйони не-німців як примусові робітники. Оскільки мільйони німецьких чоловіків були призвані на військову службу, нацистська влада побоювалася, що приплив не-німців, особливо слов’ян, негативно вплине на расовий та етнічний склад німецького населення. Німецьких жінок, які мали або були звинувачені в сексуальних стосунках із польськими, радянськими та іншими іноземними цивільними примусовими робітниками або військовополоненими, часто публічно принижували та вважали виключеними з «національної спільноти». Іноді їх відправляли до концтаборів. Примусових робітників часто ув’язнювали в концтаборах або страчували.

Фото

Виставлені на загальний огляд газети і пропагандистські афіші (Фото)

Група юних німецьких хлопців переглядає газети «Der Stuermer», «Die Woche» та інші пропагандистські афіші, розміщені на паркані в Берліні (Німеччина, 1937 рік).

Джерело:

• US Holocaust Memorial Museum, courtesy of Julien Bryan

• Переглянути архівні документи

Переконати німців в існуванні фольксґемайншафт

Хоча нацистам так і не вдалося створити фольксґемайншафт у реальності, вони створили її в пропаганді. Нацистські пропагандисти отримали інструкції про те, як правильно організовувати заходи, щоб донести до учасників, що вони є частиною «національної спільноти». 

Німецькі кінематографісти та фотографи зображували величезні натовпи німців, які шалено вітали Адольфа Гітлера. Ці образи надавали довіри «гітлерівському міфу» та створювали уявну «національну спільноту». Німців заохочували й змушували піднімати руки на знак привітання, промовляючи нове німецьке вітання «Хайль Гітлер». Ці зусилля мали на меті переконати німців та іноземців, що за режимом та його політикою стоїть уся нація. Відмова від участі привертала увагу до особи. Це свідчило нібито він чи вона не відчували себе частиною «національної спільноти». Навіть якщо вони не повністю підтримували уряд, німці часто вдавалися до таких ритуалів, щоб уникнути громадського чи поліцейського контролю. 

У кіно та кінохроніці нацистські пропагандисти переконували громадськість, що за фюрером стоїть Німеччина. «Тріумф волі» Лені Ріфеншталь є прикладом нацистської інсценізації «національної спільноти». Наприклад, у фільмі є майстерно змонтовані кадри, на яких члени Імперської служби праці називають свої рідні регіони під час мітингу нацистської партії в Нюрнберзі в 1934 році. Це мало на меті показати, як німці — незалежно від регіону, класу чи релігії — об’єдналися, щоби побудувати нову Німеччину. 

Нацистські пропагандисти також використовували інші візуальні матеріали, як-от плакати. Зображення щасливих німецьких родин передавали багатообіцяючий образ здорового майбутнього. А плакати із зображенням усміхнених робітників фабрики мали на меті транслювати ідеї соціальної гармонії та припинення класового конфлікту.

Привілеї та нерівність

Режим надавав привілеї населенню, якщо воно діяло відповідно до нацистських норм. Завдяки Німецькому трудовому фронту німецькі робітники отримали можливість відпочивати в Німеччині та за її межами за зниженими тарифами. Як потенційні пільги пропонували круїзи на кораблі до Норвегії та інших країн. Гітлер також пообіцяв створити недорогий автомобіль Volkswagen («народний автомобіль»), доступний для багатьох німців, які могли б їздити новою системою автошляхів країни. Хоча багато німців вклали гроші, щоби придбати новий автомобіль, ніхто його не отримав. 

Пропаганда «національної спільноти» маскувала кричущу нерівність та переслідування в нацистській Німеччині. Режим заморозив заробітну плату робітників на рівні часів Депресії 1932 року та збільшив тривалість робочого дня. На підприємствах посилили дисципліну, а страйки було заборонено. Податки зросли. Доступність споживчих товарів, особливо тих, що надходили з-за кордону, була обмежена. Від усіх німців очікували, що вони будуть вносити кошти на різні урядові кампанії з надання допомоги. Ці кошти презентували як індивідуальні пожертви на користь спільноти. 

Значення «національної спільноти»

Зрештою, нацистські зусилля зі створення «національної спільноти» сприяли переслідуванням і систематичним масовим вбивствам окремих осіб і груп, які були виключені з членства. Нацисти мали на меті розпалити ненависть до європейських євреїв та інших людей, яких вони називали «ворогами держави». Вони також сприяли формуванню клімату байдужості до страждань інших. Занадто багато німців вважали членство в «національній спільноті» привабливим і були готові не помічати або ігнорувати тяжке становище жертв.