Нацистська територіальна агресія: Аншлюс

11–13 березня 1938 року нацистська Німеччина анексувала сусідню країну Австрію (Österreich). Ця подія відома як аншлюс. «Аншлюс» – це німецьке слово, яке означає «сполучення» або «приєднання». 

Анексувавши Австрію, нацисти порушили Версальський договір і Сен-Жерменський мирний договір. Ці договори прямо забороняли об’єднання Австрії та Німеччини. Аншлюс продемонстрував нацистську зневагу до європейського порядку, встановленого після Першої світової війни. Це був перший акт територіальної експансії, вчинений нацистською Німеччиною.

Фото

Адольф Гітлер виступає на мітингу СА (Фото)

Адольф Гітлер виступає на мітингу СА. Дортмунд, Німеччина, 1933 р. 

Джерело:

• US Holocaust Memorial Museum, courtesy of William O. McWorkman

• Переглянути архівні документи

Інші європейські держави не покарали нацистів за порушення міжнародних договорів. Їхнє прийняття аншлюсу було значущим актом політики умиротворення. Це дозволило Адольфу Гітлеру безперешкодно продовжувати свою експансійну політику. 

Аншлюс трансформував Австрію. Майже за ніч Австрія припинила своє існування як країна. У наступні дні, тижні та місяці австрійські та німецькі нацисти запровадили нацистську політику у всіх аспектах австрійського життя. Багато австрійців з ентузіазмом брали в цьому участь. Після аншлюсу австрійці переслідували єврейське населення країни. Вони втілювали в життя нацистську політику. Вони воювали в Другій світовій війні. Австрійці також брали участь у масовому вбивстві євреїв Європи.

Аншлюс не був неминучим, як і швидка нацифікація Австрії. Однак певні історичні фактори та події сприяли цим процесам.

Етнічні німці в Австрії 

У період між Першою та Другою світовими війнами Австрія була країною з населенням приблизно 6,5 мільйонів людей. Більшість цих австрійців вважали себе етнічними німцями. 

У цей час мільйони людей, які вважали себе німцями, жили за межами Німеччини. Багато з них жили в регіонах, які раніше входили до складу Австро-Угорської імперії.¹ Австро-Угорщина розпалася в 1918 році, наприкінці Першої світової війни. На її місці постали нові держави. Серед них були Австрія, Чехословаччина та Польща. Ці країни були домівкою для мільйонів людей, які вважали себе німцями та для яких німецька була основною мовою. 

У 1920-х роках багато австрійців не вірили, що їхня країна зможе вижити економічно без земель, які раніше утримувала Австро-Угорщина. Деякі австрійці сподівалися вирішити цю проблему шляхом відновлення імперії в новій формі. Інші хотіли, щоб Австрія об’єдналася з Німеччиною. Надія на об’єднання Австрії та Німеччини не була чимось новим. Обговорення та дебати про роль Австрії в німецькій національній державі точилися ще в XIX столітті. 

Мирні договори, якими закінчилася Перша світова війна, прямо забороняли Німеччині та Австрії об’єднуватися. Європейські лідери непокоїлися, що Німеччина, об’єднана з Австрією, буде занадто великою та потужною. Пізніші міжнародні фінансові угоди також вимагали, щоб Австрія залишалася незалежною від Німеччини. 

Плани Адольфа Гітлера щодо Австрії

Адольф Гітлер та інші нацисти хотіли перемалювати карту Європи, що постала після Першої світової війни. Гітлер та інші нацисти вважали післявоєнні міжнародні кордони несправедливими й нелегітимними. Вони стверджували, що німцям було відмовлено в праві на самовизначення. Перекроювання кордонів Європи дозволило б нацистам досягти двох основних цілей:

• об’єднати всіх німців у нацистську німецьку імперію;
• отримати Lebensraum («життєвий простір») у Східній Європі.

Анексія Австрії мала допомогти нацистам досягти першої мети. 

Своє прагнення до австро-німецького союзу Адольф Гітлер висловив у своїх найперших працях та промовах. Перший пункт Програми нацистської партії (1920) звучав так: 

«Ми вимагаємо об’єднання всіх німців у Великій Німеччині (Großdeutschland) на основі права національного самовизначення». 

Гітлер розпочав свою автобіографію та політичний трактат «Майн Кампф» своїм баченням майбутніх відносин між Австрією та Німеччиною. Він писав:

«...об’єднання [Німеччини та Австрії] – це життєве завдання, яке треба здійснити у будь-який спосіб! Німеччина-Австрія повинна знову стати великою Німецькою Батьківщиною… Люди однієї крові мають бути в одному РАЙХУ». 

У січні 1933 року Адольф Гітлер був призначений канцлером Німеччини. Як канцлер, він мав твердий намір створити австро-німецький союз. Однак Німеччина не була військово та дипломатично готова негайно досягати зовнішньополітичних цілей Гітлера. Спершу Гітлер та інші нацистські лідери зосередилися на встановленні нацистської диктатури. Однак за лаштунками нацистське керівництво почало планувати територіальну експансію і європейську війну, майже щойно прийшовши до влади. 

Підйом і вплив австрійського нацистського руху

Гітлер планував здобути владу в Австрії через Австрійську нацистську партію. Але наприкінці 1920-х – початку 1930-х років австрійська нацистська партія була слабкою, неодностайною та неефективною. Члени партії не погоджувалися один з одним щодо стосунків із Гітлером та німецькими нацистами. Але вже у 1931 році основна маса австрійських нацистів визнавала Гітлера своїм лідером. Гітлер, своєю чергою, відкомандирував німецького нациста, щоб привести до ладу австрійську партію. 

Австрійські нацисти здобули більше прихильників у 1931–1932 роках, коли популярність Гітлера в Німеччині зростала. Ще помітнішим це стало по всій Австрії після призначення Гітлера канцлером Німеччини в січні 1933 року. 

Протягом багатьох років австрійська політика характеризувалася внутрішньою боротьбою та політичним насильством. Зростання впливу нацистів у 1933 році ще більше дестабілізувало ситуацію. Скориставшись моментом, австрійський канцлер Енґельберт Дольфус перетворив Австрію з демократичної республіки на підконтрольний йому авторитарний режим правого спрямування. Цей уряд відомий як корпоративна держава (Ständestaat). Його також називають австрофашистською державою або режимом Дольфуса-Шушніґа. Уряд Дольфуса мав тісні дипломатичні стосунки з фашистською Італією та авторитарною Угорщиною. 

Як і його союзники, канцлер Дольфус мав твердий намір розгромити ліві політичні сили в Австрії. Однак Дольфус та інші австрофашисти не були нацистами.  

Кампанія нацистського терору в Австрії, 1933 рік

Починаючи з травня 1933 року, австрійські нацисти вели кампанію пропаганди та терору. Цю кампанію заохочувала та фінансувала Німеччина. Мета нацистів полягала в тому, щоби підірвати режим Дольфуса, виставивши його неспроможним. Вони влаштовували підривні акції протесту й билися з політичними опонентами та поліцією. Австрійські нацисти підривали вибухівку та пускали сльозогінний газ у громадських місцях та на підприємствах, що належали євреям. 

Німці стверджували, що австрійський уряд несправедливо ставиться до австрійських нацистів. У кінці травня 1933 року німецький уряд оголосив економічну санкцію проти Австрії. Цю санкцію називали «Збір у 1000 марок» (1,000 Mark Sperre). Від німців вимагали сплатити митний збір у розмірі 1000 марок за можливість поїхати до Австрії. Це зруйнувало туристичну галузь Австрії, яка сильно залежала від німців. 

Зіткнувшись із нацистським тероризмом, австрійський уряд працював над збереженням своєї влади та суверенітету Австрії. У червні 1933 року, у відповідь на вибух бомби, що його влаштували нацисти, і який призвів до людських жертв, режим Дольфуса заборонив австрійську нацистську партію та її афілійовані організації. Нацистський рух в Австрії став нелегальним. 

Проте австрійські нацисти надалі діяли в країні нелегально. Багато хто тішився, знаходячи різні способи обійти заборону. Крім того, тисячі австрійських нацистів втекли через кордон у Німеччину. Там вони сформували воєнізований підрозділ, відомий як Австрійський легіон (Österreichische Legion). Німецькі нацисти забезпечували військову підготовку легіону. Легіон утворив собою військової загрозу безпосередньо по той бік австро-німецького кордону. 

Невдалий нацистський переворот в Австрії, липень 1934 року

25 липня 1934 року австрійські нацисти здійснили спробу повалити австрійський уряд. Члени віденського СС взяли під контроль австрійську канцелярію, де засідав урядовий кабінет. При цьому заколотники застрелили канцлера Дольфуса. Інші змовники захопили контроль над державною радіостанцією у Відні й передчасно оголосили про переворот. За межами Відня проти уряду повстали й інші австрійські нацисти.

Однак більшість австрійців залишалися лояльними до уряду. Австрійські військові та поліцейські загони швидко розгромили заколотників. Спроба перевороту провалилася. Італійський диктатор Беніто Муссоліні відрядив війська до австро-італійського кордону на захист австрійського суверенітету. Муссоліні був другом і союзником Дольфуса й був обурений спробою перевороту та вбивством канцлера. Австрія стала основним предметом суперечок між італійцями та німцями.

Тепер очевидно, що наказ про переворот віддав Гітлер, ймовірно десь у червні 1934 року. Теодор Габіхт, призначений Гітлером лідер австрійського нацистського руху, планував путч разом з австрійськими нацистами. 

Коли переворот провалився, Гітлер заперечував будь-яку свою причетність. Нацистський режим облудно стверджував, що це був протизаконний план, здійснений австрійським нацистським рухом. У результаті стало зрозуміло, що нацистам доведеться почекати, щоб отримати контроль над Австрією. Вони почали діяти обережніше, щоб досягти успішного результату. 

Після смерті Дольфуса Курт фон Шушніґ взяв на себе обов’язки австрійського канцлера й диктатора. Він продовжував більшість авторитарних починань свого попередника. Австрійський уряд заарештував тисячі австрійських нацистів, зокрема низку заколотників.

Дипломатична ізоляція Австрії

Після невдалого перевороту австро-німецькі відносини стали джерелом міжнародного занепокоєння. Особливо це стосувалося Муссоліні в Італії, який спочатку розглядав Австрію як буфер між Італією та нацистською Німеччиною. Однак фашистська Італія та нацистська Німеччина почали зближуватися в 1935–1936 роках. Муссоліні почав тиснути на Шушніґа, щоб той співпрацював із німцями. 

До зими 1937–1938 років Австрія опинилася в дипломатичній ізоляції та зіткнулася з дедалі агресивнішою політикою нацистської Німеччини. Міжнародне співтовариство було мало зацікавлене в збереженні австрійської незалежності. На той час і французи, і британці вже сприймали австро-німецький союз як неминучий. Жорстокі репресії режиму Дольфуса щодо австрійських соціал-демократів у лютому 1934 року не здобули їм багатьох друзів у таких країнах як Британія та Франція. Навіть Муссоліні вже не був надійним гарантом австрійської незалежності. 

Початок кінця: Берхтесґаденська угода, лютий 1938 року 

12 лютого 1938 року австрійський канцлер Шушніґ виїхав на зустріч із Гітлером. Очікувалося, що Шушніґ обговорить із ним напруженість між Австрією та Німеччиною. Але Гітлер був готовий взяти Австрію під повний контроль. Він висунув низку вимог, серед іншого: 

• зовнішня та військова політика Австрії мала узгоджуватися з політикою Німеччини;
• австрійський нацист Артур Зейсс-Інкварт мав керувати поліцією та безпекою;
• австрійські нацисти, ув’язнені австрійським урядом, мали  бути амністовані.

Гітлер використав присутність кількох німецьких генералів для залякування Шушніґа. Шушніґ поступився та підписав угоду. Названа на честь міста, де вона була підписана, ця угода відома як Берхтесґаденська угода. Вона підірвала австрійський суверенітет і незалежність. 

Остання спроба утвердження австрійської незалежності

9 березня австрійський канцлер Шушніґ спробував востаннє утвердити австрійську незалежність. Він закликав до плебісциту (референдуму). Плебісцит був призначений на неділю, 13 березня 1938 року. 

На референдум до виборців виносили питання про підтримку або відхилення такого заклику до незалежності Австрії: 

«За вільну і німецьку, незалежну і соціальну, за християнську і єдину Австрію! За мир, працю і рівність всіх, хто визнає Народ і Батьківщину». 

Наступного дня всюди з’явилася пропаганда, яка закликала виборців підтримати австрійську незалежність. Ці заклики прикрашали навіть вулиці й тротуари. Шушніґ сподівався, що плебісцит покаже міжнародній спільноті, що австрійці хочуть залишитися незалежними. Він розраховував, що результати будуть 65 % на користь незалежності та 35 % проти. 

Гітлер був розлючений плебісцитом і вирішив ужити заходів. 

Хронологія: Аншлюс, 11–13 березня 1938 року

Аншлюс відбувся протягом трьох днів у березні 1938 року. Попри те, що нацистська загроза Австрії була очевидною протягом багатьох років, люди все ж були здивовані. Ця новина застала їх зненацька. 

П’ятниця, 11 березня 1938 року

11 березня Гітлер висунув австрійському уряду серію ультиматумів:

• канцлер Шушніґ має скасувати плебісцит;
• Шушніґ має піти у відставку з посади канцлера;
• президент Австрії Вільгельм Міклас має призначити новим австрійським канцлером австрійського нациста Артура Зейсс-Інкварта. 

У разі невиконання цих вимог, німецькі військові вторглися б до Австрії. Шушніґ поступився. Того ж вечора австрійське радіо оголосило про скасування плебісциту про австрійську незалежність. 

Незабаром після цього, о 19:47, канцлер Шушніґ зробив радіозвернення, яке транслювалося по всій Австрії. Він оголосив про свою відставку в умовах тиску з боку Німеччини. Шушніґ наказав австрійцям й австрійським військовим не чинити опір німецьким військам у разі їх вторгнення. Він не бажав вести війну чи проливати кров за австрійську незалежність.

За лічені хвилини після відставки Шушніґа на вулицях з’явилися нарукавні пов’язки та прапори зі свастикою. Австрійські нацисти тепер могли  нападати на своїх політичних опонентів і євреїв, не боючись наслідків. Вони захопили владу в урядових будівлях і запанували на вулицях із смолоскиповими ходами, скандуваннями й салютуванням Гітлеру. 

Австрійські нацисти взяли країну під свій контроль, не здійснивши жодного пострілу. 

Налякані євреї, ліві та прихильники Шушніґа намагалися втекти з Австрії. Вони мчали до кордонів країни, сподіваючись дістатися їх до закриття. Частині вдалося втекти, але більшість опинилися в пастці в Австрії, яка швидко нацифікувалася. Шушніґ залишився у Відні, де був поміщений під домашній арешт.

Субота, 12 березня 1938 року

Одразу після опівночі 12 березня президент Австрії Вільгельм Міклас неохоче погодився на останню з вимог Гітлера. Він призначив Зейсс-Інкварта канцлером Австрії. Своєю чергою, Зейсс-Інкварт оголосив про створення нового кабінету, який складався з австрійських нацистів. Це була внутрішня зміна влади, спричинена зовнішнім тиском із боку нацистської Німеччини. Але Гітлеру цього було недостатньо.

Попри те, що австрійці погодилися на всі вимоги Гітлера, німецькі війська перейшли кордон близько п’ятої години ранку. Їх зустріли не збройним опором, а оплесками та квітами. Австрійці тепло вітали Гітлера, коли він подорожував спочатку до Лінца, а потім до Відня. 

Неділя, 13 березня 1938 року

13 березня австрійський нацистський канцлер Зейсс-Інкварт підписав закон під назвою «Возз’єднання Австрії з Німеччиною» («Wiedervereinigung Österreichs mit dem Deutschen Reich»). 

Слово «возз’єднання» було неправильним. Австрія ніколи не була частиною Німецької імперії. Цей закон, який іноді називають законом про аншлюс, формально включив Австрію до складу нацистської Німеччини. Це надало аншлюсу законності. 

Австрія більше не була незалежною країною. Тепер це була провінція (земля) нацистської Німеччини. Нацисти хотіли позбутися будь-яких слідів окремої австрійської ідентичності. У нацистській Німеччині Австрію спочатку згадували під новою назвою: Остмарк. Німецькою мовою Австрія називалася (і називається) Österreich, що означає «східна імперія». Змінивши назву, нацисти понизили статус Австрії з імперії до провінції. Пізніші адміністративні перестановки призвели до подальших змін у назвах та кордонах. У 1942 році нацистський режим офіційно назвав цю зону Альпійським і Дунайським районами (Alpen- und Donau-Reichsgaue).

Закон також передбачав новий плебісцит щодо об’єднання Австрії з нацистською Німеччиною. Цей новий плебісцит запланували на 10 квітня.

Антисемітське насильство під час аншлюсу 

Для приблизно 200 000 австрійських євреїв аншлюс ознаменував страшний поворотний момент. 

Починаючи з ночі 11 березня й у наступні тижні по всій країні вибухнуло насильство погромного кшталту. Австрійські нацисти та інші особи нападали на євреїв, били та принижували їх. Вони змушували євреїв прибирати громадські туалети й виконувати принизливі дії. Насильство, передусім, було спрямоване проти релігійних євреїв. Найгіршої слави зазнали так звані «очищувальні партії» («Reibpartien»). Нацисти змусили євреїв Відня чистити вулиці міста, в той час як натовп збиткувався з них. Зокрема, погромники змусили євреїв знімати політичні плакати, що залишились після скасованого плебісциту Шушніґа та пропагували незалежність. 

Незабаром євреї Австрії потрапили під дію законів та обмежень, які дискримінували євреїв у нацистській Німеччині. Багато хто вирішив спробувати покинути Австрію. Черги з’явилися в консульствах по всьому Відню. 

Нацистська пропаганда та аншлюс

Фото

Ліга Німецьких Дівчат вимахує нацистськими прапорцями у Відні (Фото)

Членкині Ліги Німецьких Дівчат вимахують нацистськими прапорцями на підтримку анексії Австрії Німеччиною. Відень, Австрія, березень 1938 р.

Джерело:

• Dokumentationsarchiv des Oesterreichischen Widerstandes

Нацисти святкували аншлюс як здійснення сподівань німецького народу. Вони прославляли його у виступах та на пропагандистських заходах. 

Найвідомішою подією був виступ Гітлера 15 березня перед величезним натовпом на віденській Гельденплац, великій площі в центрі Відня. У своїй промові він відзначив анексію Австрії нацистською Німеччиною. Кінозйомки та фотографії натовпу з’явилися в німецьких кінохроніках та газетах. Їх метою було продемонструвати ентузіазм австрійців щодо аншлюсу й таким чином виправдати незаконне захоплення іншої країни. Коли Гітлер повернувся додому в Берлін, його вітали як героя.

Плебісцит 10 квітня став ще однією нагодою для пропаганди. Нацистська пропагандистська кампанія на підтримку голосування дала можливість залучити на свій бік та мобілізувати широке коло австрійських установ і лідерів. До них належали представники двох груп населення, які неохоче приймали нацистський рух: австрійського робітничого класу та католицької церкви. За результатами референдуму виглядало, що близько 99 відсотків австрійського народу хотіли об’єднатися з нацистською Німеччиною. Однак від 300 000 до 400 000 громадян Австрії не могли голосувати на референдумі через офіційну заборону. Серед виключених були австрійські євреї, роми та політичні опоненти нацистів. 

Прийняття аншлюсу в Австрії 

Багато австрійців допомогли здійснити нацифікацію своєї країни. Австрійські державні службовці, солдати та поліцейські складали нову присягу Адольфу Гітлеру. Вони робили це на публічних святкуваннях, що часто супроводжувалися парадами. Різноманітні організації та установи перейняли нацистські ідеї та реалізовували нацистську політику. Багато з них вигнали своїх членів і звільнили працівників, які були євреями. 

Комуністи та соціал-демократи — політичні групи, які, швидше за все, чинили б опір нацистам, вже були розгромлені режимом Дольфуса-Шушніґа. Багато учасників цих рухів вже жили у вигнанні. Ті опоненти нацистів, що залишилися в Австрії, зіткнулися з тотальним тиском нацистської системи СС і поліції. Нацисти швидко створили представництва гестапо в Австрії для полювання на політичних опонентів.

Аншлюс як перший крок у захопленні Європи Гітлером 

Аншлюс був першим актом територіальної агресії та експансії нацистського режиму. Це був переломний момент у зовнішній політиці нацистської Німеччини. Міжнародне співтовариство не намагалося втрутитися та зупинити аншлюс. Воно також не покарало нацистську Німеччину за порушення міжнародних договорів. Отож аншлюс є одним із найперших і найбільш значущих прикладів поступок міжнародної спільноти на користь агресивної зовнішньої політики Адольфа Гітлера. 

Німецька анексія Австрії ознаменувала значне порушення міжнародного порядку після Першої світової війни. Лише за півроку по тому нацистська Німеччина створила кризу в Судетській області Чехословаччини. У вересні 1938 року світові лідери з Італії, Франції та Великої Британії зустрілися з Гітлером у Мюнхені, щоб обговорити це питання. Вони пішли назустріч Гітлеру, передавши цей регіон нацистській Німеччині. Вони зробили це за умови, що решта Чехословаччини залишиться недоторканою. 

У березні 1939 року нацистська Німеччина розірвала цю угоду й окупувала чеські землі, включаючи Прагу. А у вересні 1939 року нацистська Німеччина напала на Польщу, вчинивши акт територіальної агресії та експансії, що розпочав Другу світову війну.