Повстання в Собіборі
У найнесприятливіших умовах єврейські в’язні ініціювали опір і повстання в деяких нацистських таборах. 14 жовтня 1943 року в’язні в Собіборі вбили 11 співробітників СС, у тому числі заступника коменданта табору Йоганна Німанна. Хоча близько 300 в’язнів утекли, прорвавшись крізь колючий дріт і ризикуючи життям на мінному полі, що оточувало табір, лише приблизно 50 з них пережили війну.
Собібор був одним із таборів смерті, створених нацистською Німеччиною з єдиною метою – вбивати євреїв. Німецькі органи СС та поліції побудували Собібор навесні 1942 року. Він був збудований як другий центр убивств у межах операції «Райнгард», плану, реалізованого командиром СС і поліції в Любліні з метою вбивства євреїв Генеральної губернії.
Планування повстання
Влітку 1943 року в центрі вбивств Собібор зменшилася кількість жертв, яких відправляли на смерть у газові камери. Це викликало серед в’язнів, яких примушували до праці в Собіборі, чутки про те, що табір смерті незабаром буде розібрано, а всіх в’язнів убито. Група польських євреїв на чолі з Леоном Фельдхандлером створила таємний комітет для планування масової втечі. Однак його члени не мали жодного військового досвіду та не досягли суттєвого успіху.
Коли у вересні з Мінська транспортом приїхала група єврейських військовополонених Червоної Армії, комітет звернувся до них за порадою. Протягом трьох тижнів лейтенант Александр Печерський розробив детальний план. Спочатку радянські військовополонені таємно планували вбили деяких співробітників СС, забравши їхню зброю та форму. Потім, коли приблизно 600 в’язнів зберуться на вечірню перекличку, військовополонені, замаскувавшись під персонал табору, вб’ють охоронців біля воріт і на вишках та закликатимуть в’язнів тікати. Повстання було призначено на день, коли комендант Собібору та кілька його керівників були у від’їзді.
Повстання
Повстання почалося близько четвертої години дня 14 жовтня 1943 року. У Першому таборі в’язні запросили заступника коменданта Йоганна Німанна в кравецьку майстерню, щоб він приміряв костюм. Там вони вбили його сокирою. У Другому таборі в’язні заманили унтер-офіцера СС Йозефа Вульфа приміряти пальто на складі речей жертв, і також убили його сокирою. Протягом наступної години чи близько того у подібний спосіб було вбито ще дев’ять співробітників СС.
Однак, коли ув’язнені зібралися для переклички, решта табірного персоналу стривожилася і відкрила вогонь по в’язнях. У той час як члени табірного руху опору, які роздобули зброю, відкрили вогонь у відповідь, понад 300 в’язнів утекли з табору.
Багато в’язнів були застрелені під час втечі або загинули на мінних полях навколо табору. Щонайменше 100 інших були спіймані і вбиті під час масового полювання, яке проводили підрозділи СС, поліції та німецької армії в наступні дні після повстання. З приблизно 200 втікачів, які не були одразу спіймані, лише близько 50 пережили війну, часто з допомогою місцевого населення або приєднавшись до партизанських загонів. Натомість, багато з тих, хто не вижив, були видані німцям або вбиті польськими цивільними чи партизанами.
У підсумку, під час спланованої втечі в’язні вбили одинадцятьох співробітників СС Собібору. Також було вбито двох чи більше ненімецьких допоміжних охоронців СС, які опинилися не в тому місці і не в той час. Усіх в’язнів, що залишилися в Собіборі — деякі з них продовжували боротися зі зброєю та сокирами всю ніч — було розстріляно до кінця наступного дня, 15 жовтня.
Невдовзі після цього співробітники СС привезли групу єврейських в’язнів із Треблінки, щоб демонтувати будівлі, де проводилися вбивства, і стерти сліди справжнього призначення Собібору. Наприкінці листопада 1943 року ці єврейські в’язні також були вбиті.