Sicherheitsdienst (СД)

Sicherheitsdienst (служба безпеки), яку зазвичай називають СД, була нацистською розвідувальною службою. СД існувала з 1931 по 1945 рік. Більшу частину цього періоду її очолював Райнгард Гейдріх. СД була ідеологічно радикальною організацією, яка стала ключовим винуватцем Голокосту. 

СД була підгрупою СС (Schutzstaffel, охоронний ескадрон), елітного воєнізованого формування нацистської партії на чолі з Генріхом Гіммлером. Як розвідувальна служба СС, СД відповідала за збір розвідувальних даних про ворогів нацистської партії, реальних та уявних. Серед цих імовірних ворогів були політичні опоненти, євреї та масони. СД стала одним із ключових джерел інформації та знань нацистського режиму про євреїв. В дійсності, СД пропонувала та експериментувала з різними методами розв’язання «єврейського питання».

Перші роки існування СД, 1931–1933 роки

Голова СС Генріх Гіммлер офіційно заснував Sicherheitsdienst (СД) влітку 1931 року. Він призначив Райнгарда Гейдріха відповідальним за нову організацію. Під командуванням Гейдріха СД виросла з невеликої організації, що не мала достатнього фінансування, на ключового гравця нацистського режиму. 

До приходу нацистів до влади в січні 1933 року СД Гейдріха була ще досить малочисельною. У середині 1932 року вона налічувала щонайбільше 33 штатні працівники. Фактично, спочатку це була лише одна з кількох нацистських розвідувальних організацій, які конкурували між собою за вплив. 

На початках СД збирала розвідувальні дані про політичних ворогів нацистської партії. Це означало, що вони шпигували за іншими політичними партіями та урядовцями Німеччини. Але вони також збирали розвідувальні дані про опонентів Гітлера всередині нацистського руху та партії. Зокрема, на ранньому етапі СД займалася збором інформації про нових членів нацистської партії, яка швидко зростала. Нацисти побоювалися, що серед масового припливу прихильників є також шпигуни з поліції та інших політичних рухів. 

СД у перші роки нацистського режиму, 1933–1936 роки

Адольф Гітлер був призначений канцлером Німеччини в січні 1933 року. Спочатку СД не мала чіткої ролі в новому нацистському режимі. Організація залишалася малочисельною та недостатньо фінансованою. Однак ситуація почала змінюватися, коли 9 червня 1934 року СД була офіційно оголошена єдиною розвідувальною службою нацистської партії.

Пізніше того ж місяця Гейдріх та інші лідери СД зіграли важливу роль у Путчі Рема. Ця чистка була серією вбивств, скоєних між 30 червня та 2 липня 1934 року. Насамперед вона була спрямована проти СА (Sturmabteilung). СА була ще одним воєнізованим формуванням нацистської партії, яке проявило себе відданою, радикальною та жорстокою силою під час приходу нацистів до влади. Але до літа 1934 року культура та ідеали СА більше не влаштовували Гітлера та нацистський режим. Їхня жорстока імпульсивність та вимоги соціальної революції насторожували багатьох німців. 

Гіммлер і Гейдріх брали безпосередню участь у заохоченні, підготовці та проведенні чистки. До початку чистки СД допомагала складати списки тих, кого мали вбити. Гейдріх особисто допомагав контролювати події в Берліні, тоді як інші офіцери СД брали участь у чистці в Мюнхені. Чистка продемонструвала жорстокість Гейдріха та його офіцерів СД, а також їхню вірність Гітлеру. Після цього роль СД продовжувала зростати.

Наприкінці 1934 року в СД працювало 850 штатних працівників, що майже в двадцять шість разів більше, ніж на початку існування організації. Чоловіки, які вступали до СД, як правило, були молодими, у віці від двадцяти до тридцяти років. Вони також були добре освічені. Багато хто вивчав право. Найголовніше, що члени СД були віддані нацистським ідеалам. 

Піднесення Гіммлера, Гейдріха та СД 

СД здобула владу в середині та наприкінці 1930-х років, коли її творець Генріх Гіммлер зайняв чільне місце в нацистській ієрархії. Зі зростанням влади Гіммлера зростала і влада його заступника, лідера СД Райнгарда Гейдріха. 

Літо 1936 року стало ключовим моментом у злеті Гіммлера. Гіммлер був лідером СС з 1929 року, тобто обіймав посаду в нацистській партії. У червні 1936 року Гітлер розширив коло обов’язків Гіммлера, призначивши його начальником німецької поліції. Це була урядова посада, яка ставила Гіммлера на чолі всіх німецьких поліцейських сил. Таким чином, Гіммлер обіймав одразу дві ключові посади – нацистській партійній структурі та в уряді. 

Зі посади лідера СС і начальника німецької поліції Гіммлер почав підносити СД на більш потужну позицію.

Об’єднання СД та поліції безпеки, 1936–1939 роки 

На посаді керівника СС і шефа німецької поліції Гіммлер працював над виконанням своєї місії з об’єднання СС та німецької поліції. У цій новій системі СС і поліції він планував, що СД співпрацюватиме з політичною та кримінальною поліцією Німеччини для боротьби з ворогами рейху. 

Однак у першій половині 1936 року політична та кримінальна поліція все ще були окремими структурами. Тому для досягнення своїх цілей Гіммлеру довелося централізувати та об’єднати сили політичної та кримінальної поліції Німеччини. Він зробив це у червні 1936 року. Гіммлер створив Головне управління поліції безпеки (Hauptamt Sicherheitspolizei, SiPo). Поліція безпеки складалася з кріпо (кримінальної поліції) та гестапо (політичної поліції). 

У той самий час, коли Гіммлер поєднав кріпо та гестапо як поліцію безпеки, він зробив кроки до їхнього об’єднання з СД. Найважливішти було те, що Гіммлер призначив Гейдріха керівником поліції безпеки. Це означало, що Гейдріх тепер відповідав і за СД, і за поліцію безпеки. Він отримав нове звання — начальник поліції безпеки та СД. Як і Гіммлер, Гейдріх обіймав дві посади одночасно і був особистою сполучною ланкою між цими двома організаціями.

Гіммлер і Гейдріх сподівалися, що СД та поліція безпеки працюватимуть разом. Однак структура нацистської партії та нацистського режиму дещо ускладнювала це завдання. Це була нова складна система, яка залежала від створення подвійних посад, що пов’язували нацистську партію з німецьким урядом. 

Як працювали СД та поліція безпеки в нацистській Німеччині? 

У довоєнній нацистській Німеччині СД та поліція безпеки виконували різні, але взаємодоповнюючі функції. Ці ролі були продиктовані їхнім різним становищем у нацистському режимі та структурою німецького уряду. 

СД була організацією нацистської партії та підпорядковувалася СС. Вона відповідала за розробку теоретичних аспектів розвідки та безпеки. За своєю суттю СД була нацистською організацією. Офіцери СД дивилися на світ через призму нацистської ідеології, а нацистські ідеї визначали все, що робила СД, включно зі структурою їхньої розвідувальної системи. СД створила окремі розвідувальні відділи для вивчення імовірних внутрішніх ворогів нацистської Німеччини. Вони створили відділи, присвячені євреям, лівим марксистським опонентам, релігійним дисидентам, таким як Свідкам Єгови, правим націоналістичним опонентам і масонам. Але оскільки вони були організацією нацистської партії, СД не мала повноважень заарештовувати потенційних ворогів у нацистській Німеччині. Ці повноваження належали німецькій системі кримінального правосуддя. 

На відміну від СД, поліція безпеки була державною службою при німецькому уряді. Вона підпорядковувалася начальнику німецької поліції та Міністерству внутрішніх справ. За своєю суттю, поліція безпеки була поліцейською організацією. Співробітники поліції безпеки, як правило, мали поліцейську підготовку, знання правових бюрократичних процедур та досвід проведення розслідувань. Найголовніше те, що поліція безпеки мала поліцейські повноваження, а саме право офіційно заарештовувати людей. 

Теоретично, розподіл обов’язків означав, що СД визначатиме, хто або що становить загрозу, а поліція безпеки здійснюватиме фактичні арешти. На практиці, однак, завдання поліції безпеки та СД значно перетиналися. Як наслідок, вони часто конкурували між собою за вплив. Функції СД в нацистському режимі дублювали завдання, які зазвичай виконувала поліція, такі як розслідування та спостереження. Залучивши СД до цього процесу, Гіммлер і Гейдріх врешті-решт досягли успіху в радикалізації та нацифікації поліцейської практики. 

СД та поліція безпеки не завжди добре працювали разом через конкуренцію між ними. Намагаючись вирішити цю проблему, Гейдріх створив посади інспекторів поліції безпеки та СД (Inspekteur der Sicherheitspolizei und des SD, IdS). Їхня завдання полягало в нагляді за всіма підрозділами поліції безпеки та СД у певному регіоні нацистської Німеччини та заохоченні їх до співпраці. 

У самій Німеччині СД та поліція безпеки завжди мали окремі обов’язки й сфери відповідальності. Однак ці відмінності зникли в окупованій німцями Європі. З точки зору нацистів, існувало небагато правових обмежень щодо того, що СД та поліція безпеки могли і чого не могли робити на окупованих територіях. Особливо це стосувалося окупованої Німеччиною Східної Європи. 

Роль розвідки СД у воєнний час

Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 року з німецького вторгнення до Польщі. Під час війни СД та поліція безпеки відігравали важливу роль у нібито захисті Німеччини від її ворогів. Визнаючи їхню важливість у воєнний час, 27 вересня 1939 року Гіммлер створив Головне управління безпеки рейху (Reichssicherheitshauptamt, РЗГА). Це відомство формально об’єднало Головне управління поліції безпеки та СД. Гейдріх очолював РЗГА до своєї смерті в червні 1942 року. Згодом контроль над управлінням взяв на себе інший офіцер СС, Ернст Кальтенбруннер. 

СД продовжувала зростати під час війни. До 1940 року в СД працювало 4300 штатних співробітників. У 1944 році їхня кількість зросла до 6482.

Станом на 1941 рік в РЗГА існувало два управління СД: Управління III внутрішньої розвідки СД (SD-Inland) та Управління VI зовнішньої розвідки СД (SD-Ausland). 

Внутрішня розвідка СД під час війни

У нацистській Німеччині часів війни СД продовжувала збирати розвідувальні дані про потенційних ворогів. Внутрішня розвідка СД (Управління III РЗГА) також складала звіти про настрої населення Німеччини в цілому. У цих звітах СД відзначала такі речі, як реакція цивільного населення на втрати під час війни та якої думки вони дотримувалися про Гітлера й інших нацистських лідерів. 

Зовнішня розвідка СД під час війни 

Під час війни зовнішня розвідка СД (Управління VI РЗГА) створювала розвідувальні мережі за кордоном. Вони таємно діяли на території партнерів Німеччини по Осі. Іноді вони проводили власну зовнішню політику, конкуруючи з Міністерством закордонних справ Німеччини. Іншим суперником СД у сфері збору та аналізу даних зовнішньої розвідки була розвідувальна служба німецьких збройних сил (Amt Auslands/Abwehr) під керівництвом адмірала Вільгельма Канаріса. У лютому 1944 року це відомство було включене до складу РЗГА під назвою Amt Mil.

СД та Голокост 

Поліція безпеки та підрозділи СД відіграли важливу роль у Голокості. У багатьох частинах окупованої Німеччиною Європи керівники поліції безпеки та СД відповідали за координацію та вчинення жахливих злочинів. Наприклад, в окупованих Нідерландах командувач поліції безпеки та СД (Befehlshaber der Sicherheitspolizei und des SD) відповідав за координацію депортації голландських євреїв на смерть.

Карта

Місця розстрілів, здійснених айнзатцгрупами в Україні та прилеглих регіонах (Карта)

Влітку 1941 року, після нападу Німеччини на Радянський Союз, німці почали масово розстрілювати єврейських чоловіків, жінок і дітей на території, відвойованій у радянських військ. Ці вбивства були частиною «Остаточного вирішення єврейського питання» –  масового вбивства європейських євреїв. Багато з цих масових розстрілів були організовані та вчинені оперативними або спеціальними групами, які німецькою називаються Einsatzgruppen (айнзатцгрупи). Айнзатцгрупи слідували за німецькою армією, коли вона вторглася в Радянський Союз і на територію, контрольовану Радянським Союзом. Окрім айнзатцгруп масові розстріли проводили й інші німецькі частини. Ці підрозділи включали батальйони поліції порядку, військові підрозділи (Вермахт) і Ваффен СС, а також Шуцманшафтен (допоміжні поліцейські підрозділи, сформовані з місцевих колаборантів). Айнзатцгрупи були відносно невеликими. Без додаткових сил систематичні масові вбивства євреїв у цих регіонах були б неможливі. 

На цій карті показано деякі з місць масових вбивств у Східній Європі на піку німецької експансії. Територія на карті в основному збігається з нинішньою Україною, частинами Білорусі, Польщі й Росії. Особливої уваги заслуговує місце розстрілу Бабин Яр в українському місті Київ (позначене жовтою крапкою). Бабин Яр — це місце, де було здійснено одне з найбільших масових вбивств під час Другої світової війни. 

Джерело:

• US Holocaust Memorial Museum

Найбільш сумнозвісними підрозділами поліції безпеки та СД були айнзацгрупи (оперативні групи або групи спеціальних дій). Іноді англійською мовою їх називають мобільними підрозділами вбивств. Айнзацгрупи були підрозділами поліції безпеки та СД, створеними ще в 1938 році. Айнзацгрупи призначалися для несення служби на територіях, щойно захоплених німецькими збройними силами. Їхнім завданням було здійснення різноманітних заходів безпеки. Серед цих обов’язків було виявлення й нейтралізація потенційних ворогів німецького панування, захоплення важливих об’єктів і запобігання диверсіям, а також вербування колабораціоністів та створення розвідувальних мереж. Айнзацгрупи були послідовними і жорстокими виконавцями нацистської окупаційної політики. 

Айнзацгрупи найбільш відомі тим, що здійснювали масові вбивства євреїв після німецького нападу на Радянський Союз у червні 1941 року. Багато співробітників СД вступали до айнзацгруп та очолювали їх. Отто Олендорф, керівник управління внутрішніх справ СД в РЗГА, особисто командував айнзацгрупою D. Цей підрозділ діяв на півдні України, в Криму та на Північному Кавказі. 2 січня 1942 року Олендорф повідомив, що його підрозділ убив 17 645 євреїв у період з 16 листопада по 15 грудня 1941 року в західному Криму. Згідно з цим звітом, вони також розстріляли 2504 кримчаків (підгрупа євреїв у Криму), 824 ромів і 212 комуністів і партизанів. 

Звіт Олендорфа представляє лише один випадок, коли СД вчиняла масові вбивства. Загалом, СД несе відповідальність та причетна до вбивства мільйонів людей.

СД на суді в Нюрнберзі

Наприкінці Другої світової війни союзним державам стало зрозуміло, що СД була головним виконавцем нацистських злочинів. Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі (МВТ) встановив, що СД була злочинною організацією. 

Злочини СД були добре задокументовані на МВТ та інших післявоєнних процесах. Найбільш показовим було свідчення під присягою офіцера СД Отто Олендорфа. Він із шокуючою відвертістю визнав, що під його керівництвом айнзацгрупа D вбила 90 тисяч цивільних осіб, переважно євреїв, на сході України та в Криму в 1941 і 1942 роках. Згодом Олендорфа судили за злочини проти людяності на процесі, який часто називають судом над айнзацгрупами. Його визнали винним і засудили до смертної кари.