Дахау

Створення табору Дахау

Концентраційний табір Дахау був заснований у березні 1933 року. Він був першим регулярним концентраційним табором, створеним націонал-соціалістичним (нацистським) урядом. Генріх Гіммлер, керівник поліції Мюнхена, офіційно назвав табір «першим концентраційним табором для політичних в’язнів».

Він був розташований на території покинутого заводу боєприпасів поблизу північно-східної частини міста Дахау, приблизно в 16 кілометрах на північний захід від Мюнхена на півдні Німеччини. 22 березня 1933 року в табір привезли перших ув’язнених.

В’язні в ранній період функціонування табору

Протягом першого року табір був розрахований на 5000 ув’язнених. Спочатку інтернованими були переважно німецькі комуністи, соціал-демократи, активісти профспілок та інші політичні опоненти нацистського режиму. Згодом до Дахау були інтерновані й інші групи, такі як Свідки Єгови, роми (цигани), гомосексуали, а також «асоціальні елементи» й кримінальні злочинці-рецидивісти. У перші роки до Дахау було інтерновано відносно небагато євреїв, зазвичай тому, що вони належали до однієї з вищевказаних груп або відбували тюремне ув’язнення після засудження за порушення Нюрнберзьких законів 1935 року.

Розширення табірного комплексу Дахау

У жовтні 1933 року комендант Дахау Теодор Айке запровадив систему правил, які передбачали жорстокі покарання в’язнів за найменші проступки. Коли Айке став інспектором новоствореної німецької системи концентраційних таборів, він домігся того, що табір Дахау став зразком для всіх наступних концентраційних таборів. Він також став тренувальним центром для охоронців СС, яких розподіляли по всій системі концентраційних таборів.

На початку 1937 року СС, використовуючи працю в’язнів, почали будівництво великого комплексу будівель на території початкового табору. У жахливих умовах в’язні були змушені виконувати цю роботу, починаючи з руйнування старого заводу боєприпасів. Будівництво було офіційно завершено в середині серпня 1938 року, і табір залишався практично незмінним до 1945 року. Отже, Дахау продовжував функціонувати протягом усього періоду Третього рейху.

Табір Дахау був центром підготовки охоронців концентраційних таборів СС. Організація та режим роботи табору стали взірцем для всіх нацистських концтаборів.

Єврейські в’язні в таборі Дахау

Кількість єврейських в’язнів у Дахау зросла з посиленням переслідувань євреїв. 10–11 листопада 1938 року, після Кришталевої ночі, туди було інтерновано майже 11 000 єврейських чоловіків. Більшість чоловіків із цієї групи були звільнені після ув’язнення від кількох тижнів до кількох місяців, багато з них довели, що встигли домовитися про еміграцію з Німеччини. Після депортації німецьких євреїв у ґетто й табори смерті на окупованому німцями сході, кількість євреїв у Дахау різко зменшилася. Євреї знову опинилися серед ув’язнених, коли внаслідок маршів смерті тисячі в’язнів із цих таборів на сході нацисти привели вглиб Німеччини.  

Секції концентраційного табору Дахау

Табір був розділений на дві секції — безпосередньо табір і крематорій. Секція табору складалася з 32 бараків, зокрема один був зарезервований для представників духовенства, ув’язнених за протидію нацистському режиму, і ще один — для медичних експериментів.

Адміністрація табору розташовувалася в приміщенні біля головного входу. На території табору була група допоміжних будівель, в яких містилися кухня, пральня, душові кабіни й майстерні, а також тюремний блок (Бункер). Двір між в’язницею та центральною кухнею використовувався для страти в’язнів без суду і слідства. Табір оточував електрифікований паркан з колючого дроту, рів і мур із сімома сторожовими вежами.

У 1942 році поруч із головним табором була побудована зона крематорію. Вона включала старий крематорій і новий крематорій (Барак X) із газовою камерою. Немає достовірних доказів того, що газову камеру в Бараці X використовували для вбивства людей. Натомість в’язні проходили «відбір»: тих, хто був визнаний занадто хворим або слабким, щоб продовжувати працювати, відправляли до центру «евтаназії» в Гартгаймі поблизу Лінца, Австрія. У Гартгаймі в газових камерах було вбито більше 2500 в’язнів Дахау. Крім того, відбувалися масові розстріли, спочатку у дворі бункера, а згодом на спеціально створеному полігоні СС. Там були вбиті тисячі в’язнів Дахау, зокрема щонайменше 4000 радянських військовополонених після вторгнення в Радянський Союз у 1941 році.

Медичні експерименти

Починаючи з 1942 року, німецькі лікарі проводили над ув’язненими в Дахау медичні експерименти. Лікарі та вчені з Люфтваффе (Військово-повітряних сил Німеччини) і Німецького експериментального інституту авіації проводили висотні й гіпотермічні експерименти, а також експерименти з перевірки методів перетворення морської води на придатну для пиття. Ці зусилля були спрямовані на допомогу німецьким пілотам, які проводили бомбардування або були збиті та впали в крижану воду. Німецькі вчені також проводили експерименти, щоб перевірити ефективність фармацевтичних препаратів проти таких захворювань, як малярія та туберкульоз. Внаслідок цих експериментів загинули або постраждали сотні в’язнів.

Примусова праця

Ув’язнених Дахау використовували як примусових робітників. Спочатку вони працювали в таборі, на різних будівельних роботах і в невеликих ремісничих майстернях, створених у таборі. В’язні будували дороги, працювали на гравійних кар’єрах, осушували болота.

Під час війни примусова праця з використанням в’язнів концентраційних таборів набувала все більшого значення для німецького виробництва зброї.

Влітку та восени 1944 року для збільшення військового виробництва по всій південній Німеччині поблизу збройових заводів були створені табори-супутники під управлінням Дахау. Лише в Дахау було близько 140 підпорядкованих таборів, переважно на півдні Баварії, де в’язні працювали майже виключно на заводах озброєнь. Тисячі в’язнів померли від виснаження під час роботи.

Визволення

У міру того як союзні війська просувалися до Німеччини, німецькі офіційні особи почали вивозити в’язнів із концентраційних таборів поблизу фронту. До Дахау безперервно прибували транспорти з евакуйованих таборів на сході, що призвело до різкого погіршення умов.

Після багатоденної подорожі, з невеликою кількістю їжі чи води або взагалі без них, ув’язнені прибували слабкими й виснаженими, часто на межі смерті. Серйозною проблемою стали епідемії тифу через перенаселеність, погані санітарні умови, недостатнє харчування та ослаблений стан в’язнів.

26 квітня 1945 року, коли наближалися американські війська, в Дахау та його підпорядкованих таборах знаходилися 67 665 зареєстрованих в’язнів. Більше половини з них перебували в головному таборі. З них 43 350 були віднесені до категорії політичних в’язнів, 22 100 були євреями, а решта підпадали під різні інші категорії. З наближенням союзницьких підрозділів, щонайменше 25 000 в’язнів з табірної системи Дахау перевезли на південь або вивезли з таборів у товарних вагонах. Під час цих так званих «маршів смерті» німці розстрілювали всіх, хто більше не міг продовжувати йти. Багато людей також померли від голоду, переохолодження або виснаження.

29 квітня 1945 року американські війська звільнили Дахау. Наблизившись до табору, вони виявили понад 30 вагонів, наповнених тілами, привезеними до Дахау, і всі вони перебували на глибокій стадії розкладання. На початку травня 1945 року американські війська звільнили в’язнів, яких відправили на марш смерті.

Кількість ув’язнених

Кількість ув’язнених у Дахау з 1933 до 1945 року перевищила 200 000. Важко оцінити кількість в’язнів, які загинули в Дахау. Тисячі людей, привезених до табору на страту, не були зареєстровані перед смертю. Крім того, не оцінювалася кількість загиблих під час евакуації. Вчені вважають, що в Дахау загинуло щонайменше 40 000 в’язнів.