До приходу нацистів до влади в 1933 році в Німеччині не було національної поліції. Під час Ваймарської республіки (1918–1933) кожна німецька земля мала власні поліційні сили. Зазвичай це були поліціянти, політична поліція та слідчі. Хоча поліція мала схожі обов’язки та цілі в різних землях і регіонах Ваймарської Німеччини, вона також виконувала завдання, специфічні для місцевих громад і посадових інструкцій. Бути поліціянтом у формі в Берліні дуже відрізнялося від того, як бути поліціянтом у формі в сільській місцевості. 

Ставлення поліції до нацизму було сформовано подіями 1920-х і початку 1930-х років. У цей період нацисти сподівалися підірвати стабільність уряду політичним насильством. Вони нападали на тих, кого вважали ворогами, а надто на комуністів і євреїв. Часто задерикуваті та жорстокі, нацисти навмисно підривали громадський порядок. Вони мірялися силою з не менш задирливими комуністами та іншими політичними опонентами, нападали на перехожих євреїв, безглуздо руйнували підприємства, які вони вважали єврейськими, а іноді билися з поліцією. Поліційні сили Німеччини намагалися відповісти на цей політичний безлад. Їм доводилося балансувати між власними політичними поглядами, свободами Ваймарської республіки (зокрема свободою слова та зібрань) і власною роллю гарантів громадського порядку. 

Деякі обіцянки нацистів подобалися німецьким поліянтам. Чимало німців, серед них деякі поліціянти, не любили парламентську демократію або Ваймарську республіку. Деякі хотіли повернення до авторитаризму, що призвело б до розширення влади поліції, сильної централізованої держави та припинення фракційної партійної політики. Нацистська партія обіцяла все це та навіть більше. Навіть коли вони навмисно ініціювали насильство та хаос, нацисти обіцяли навести лад і дисципліну на німецьких вулицях. 

Після того, як 30 січня 1933 року Адольф Гітлер був призначений канцлером, нацисти намагалися отримати контроль над різними поліційними силами Німеччини. Врешті-решт їм це вдалося. У 1936 році Гітлер призначив керівника СС Генріха Гіммлера начальником німецької поліції (Chef der deutschen Polizei), який централізував поліцію під своїм контролем. Гіммлер працював над тим, щоб об’єднати СС і поліцію в одну установу, що складалася з різних гілок. Нові закони й укази дозволяли поліції безкарно заарештовувати, ув’язнювати та катувати людей, визнаних ворогами. У 1933 році поліція використовувала ці нові повноваження, головним чином, для боротьби з політичними опонентами, насамперед соціал-демократами та комуністами. Пізніше поліція перейняла новий нацистський підхід до злочинності та політичної опозиції. Вони могли без залучення суду превентивно заарештовувати потенційних ворогів і злочинців й ув’язнювати їх у концентраційних таборах.  

Окрім підтримки ладу, арештів політичних опонентів та розкриття злочинів, поліція стала інструментом расового переслідування. Гестапо розслідувало справи про «осквернення раси» та порушення антиєврейських законів. У 1930-х роках регулярна поліція порядку (Ordnungspolizei) часто ігнорувала нацистське насильство та вандалізм, особливо коли це були дії, ініційовані урядом або партією. Так було, наприклад, під час «Кришталевої ночі» (Kristallnacht). 

Протягом Другої світової війни роль німецької поліції радикалізувалася. Німецькі поліційні підрозділи, розгорнуті поряд із військовими, як правило, відповідали за підтримку безпеки за лінією фронту на окупованих територіях. Німецька поліція скоїла чимало злочинів як на території Німеччини, так і за кордоном. Окремі поліціянти стерегли євреїв і ромів під час депортацій, заарештовували й катували політичних і расових «ворогів», а також суворо карали за будь-який антинацистський опір. Поліційні підрозділи, зокрема айнзацгрупи й батальйони поліції порядку, стерегли ґетто, сприяли депортаціям, переслідували ворогів Німеччини, придушували рухи опору і чинили масові розстріли євреїв та інших груп населення.