Що подібного було між расизмом у нацистській Німеччині та у Сполучених Штатах 1920–1940-х років?

Загальні відомості

Расизм розвивався в різних контекстах, залежно від історичних, політичних і культурних обставин в обидвох цих країнах.

Деякі дискримінаційні та сегрегаційні практики в Німеччині й Сполучених Штатах були схожі. Однак цілі расистської політики та характер політичних систем, в рамках яких вони існували, були різними. Метою расизму в Сполучених Штатах була постійна сегрегація та експлуатація афроамериканців майже у кожній сфері суспільного життя, часто насильницькими засобами. (Незначна частина суспільства Сполучених Штатів прагнула депортувати чорношкірих до Африки). Початковою метою нацистської Німеччини було створення расово чистої Німеччини, вільної від євреїв. Щоб змусити євреїв залишити країну, використовували такі методи, як ізоляція, зубожіння й терор. У розпал німецького панування в Європі під час Другої світової війни метою став геноцид усіх європейських євреїв.

Які аспекти расизму та євгеніки в Сполучених Штатах найбільше вплинули на расизм у нацистській Німеччині?

Деякі американські расові та євгенічні закони й практики надихнули Адольфа Гітлера та інших нацистів. 

До свого приходу до влади лідер нацистської партії посилався на політичні практики США у своєму політичному маніфесті 1925 року Mein Kampf (Моя боротьба). Гітлер зневажливо ставився до американської демократії. Однак його вразило американське поняття «Явне призначення» (Manifest Destiny). Сполучені Штати використовували цю концепцію для виправдання жорстокого насильницького витіснення корінних американців. Американці просувалися на захід і нищили корінні народи для того, щоби звільнити територію для білих поселенців. На думку Гітлера, ця історія становила приклад для Німеччини. Він вважав, що Німеччина теж має втілити націоналістичне прагнення розширити свою територію на схід. Це прагнення частково походило із невдоволення німців тим, що було вже запізно боротися з іншими європейськими державами за колонії. До того ж кілька колоній, якими Німеччина заволоділа, були втрачені після її поразки в Першій світовій війні.

Німецькі правознавці інколи запозичували моделі расистських та євгенічних практик і законів у Сполучених Штатах. Німецькі юристи й нацистські пропагандисти посилалися на прецеденти в Сполучених Штатах та інших країнах, переконуючи, що нацистські расові практики є законними й нормальними. Вони також посилалися на такі прецеденти, аби вказати на лицемірство американських критиків ідеології нацистського расизму. 

Німецькі правознавці, наприклад, посилалися на каліфорнійський євгенічний закон 1909 року. Цей закон дозволяв стерилізацію пацієнтів у державних психіатричних лікарнях, установах для людей із психічними розладами (включаючи «недоумкуватих» та епілептиків), а також у в'язницях. Американські євгеністи, між іншим, пишалися тим, що створили цю модель. Наприклад, один із них звернув увагу на те, що нацистський закон дозволяє стерилізацію людей за межами спеціальних установ. Він навіть заявив: «Нацисти обіграють нас у нашій же грі!»

Нацистський режим ухвалив Нюрнберзькі закони в 1935 році. Після цього 45 німецьких правознавців вирушили до Сполучених Штатів, аби на американських прикладах дослідити способи реалізації цих законів. Одним із законів, який вони вважали корисним, був Закон про імміграцію Джонсона-Ріда 1924 року. Цей закон передбачав запровадження квоти, що обмежувала імміграцію з країн Східної та Південної Європи. З цих країн емігрували здебільшого католики та євреї. 

Міркуючи над тим, як визначити належність особи до єврейської раси, німецькі фахівці також вивчали американські закони про «расові домішки». Вони вивчали досвід штатів, які застосовували принципи «расових домішок» для заборони міжрасових шлюбів. Жоден із законів США про «расові домішки» не стосовувався євреїв (яких вважали «білими»). Однак німецькі фахівці дивилися на ширші принципи расизму в цих законах. Одним із таких прикладів був Закон штату Вірджинія про расову цілісність від 1924 року. Цей закон класифікував «білих» як осіб, які не мали інших домішок крові, окрім європеоїдної раси, або мали не більше однієї шістнадцятої частки крові американських індіанців і жодних інших домішок крові неєвропеоїдної раси. 

Нацистський режим прийняв стандарт «крові» для визначення «расової» належності. Однак він був менш суворим, ніж закон штату Вірджинія, та простежував «кровне походження» лише трьох поколінь євреїв. Німецьким чиновникам доводилося мати справу з іншими політичними й практичними міркуваннями в суспільстві, в якому більшість євреїв асимілювалися. До них належали проблеми ідентифікації осіб із частковим єврейським походженням.

Що схожого було між расистською ідеологією нацистської Німеччини та Сполучених Штатів в один і той самий період часу? 

Повсякденне життя

Фізична сегрегація «рас» була типовою для повсякденного життя в нацистській Німеччині та у південних штатах Америки в часи дії законів Джима Кроу, де місцеві закони та закони штату систематично придушували права чорношкірих, як і в багатьох інших штатах. Євреїв у нацистській Німеччині та чорношкірих, а також американців з іншим кольором шкіри в Сполучених Штатах вважали «расово меншовартими» й відносили до категорії «інші». Вони потерпали від ненависті, незліченних принижень і зазнавали поневірянь унаслідок дискримінаційних законів і практик. Така політика обмежувала свободу пересування, працевлаштування, вибору освіти, житла, транспорту, доступу до державних послуг, дозвілля, вибору партнера для шлюбу, а також багатьох інших основних потреб і прав людини. Громади в обох країнах розміщали знаки, що обмежували доступ до громадських місць. По всій нацистській Німеччині були паркові лавки з позначками «Тільки для євреїв» або «Тільки для арійців», а також громадські басейни й містечка з табличками «Євреям заборонено». У південних штатах Америки закон Джима Кроу передбачав розміщення вивісок у кінотеатрах, ресторанах, біля питних фонтанчиків, туалетів або в інших громадських місця з написом «Тільки для білих» або «Кольорові». 

Військо

Як у Німеччині, так і у Сполучених Штатах існував поділ військових за расовою належністю, хоча такий поділ відбувався по-різному. У нацистській Німеччині євреїв не допускали до військової служби з 1935 року, коли знову було запроваджено загальну військову повинність. У Сполучених Штатах чорношкірі американці служили в сегрегованих підрозділах до 1948 року. (У 1948 році президент Трумен видав указ, який забороняв дискримінацію, і почався тривалий процес інтеграції).

Успіх расової політики та сегрегації як у нацистській Німеччині, так і в Сполучених Штатах передбачав згоду або активну підтримку простих людей. Багато простих громадян отримали фінансовий, політичний і психологічний зиск від таких дискримінаційних практик. Нацисти пропагували членство за расовою ознакою у «народній спільноті» (Volksgemeinschaft). «Спільнота» забороняла членство євреям та іншим. Але відданим «арійцям» вона пропонувала національну єдність і гордість. Багато німців, особливо молодь, мали відчуття належності. У Сполучених Штатах білі громадяни користалися привілеями й можливостями. В обох країнах багато громадян вірили у вищість білої раси або вищість «арійців». Ці переконання збереглися тою чи іншою мірою до наших часів.

Расизм та антисемітизм лишаються проблемою

Расизм та антисемітизм надалі існують у Сполучених Штатах, Європі та інших країнах, попри те, що сучасна наука повністю відкинула ідею про існування окремих, біологічно визначених рас, яка була поширена в науці ХХ століття .

Після Другої світової війни та Голокосту євгеніка втратила науковий статус із декількох причин. Частково це було пов'язано з геноцидом та іншими злочинами, вчиненими в ім'я нацистської расової ідеології. Іншою причиною дискредитації євгеніки став розвиток наукових знань у галузі генетики людини. Дослідження показали, що окремих генофондів, які визначають ту чи іншу «расу», не існує. У всіх людей ДНК приблизно на 99,9 % однакова. Крім того, дослідження показали, що генетичне коріння всіх людських популяцій має спільне походження у Східній Африці.

Сьогодні науковці здебільшого вважають, що «раса» не є генетичним або біологічним поняттям. Радше «раса» це культурне й соціальне поняття, яке змінюється залежно від часу, місця та обставин. Іншими словами, це людський винахід.

Протягом історії ненависть, спрямована на певну групу людей, зберігалася, навіть якщо обґрунтування іноді змінювалися. Незалежно від обґрунтування, переслідування осіб на підставі кольору шкіри, релігії, етнічної чи національної приналежності надалі призводить до дискримінації, переслідування та насильства, зокрема масових злочинів і геноциду.