Нацистська партія

Вступ

Нацистська партія була радикальним ультраправим рухом і політичною партією на чолі з Адольфом Гітлером. Її офіційна назва — Націонал-соціалістична німецька робітнича партія (Nationalsozialistische deutsche Arbeiterpartei або NSDAP). Нацистська ідеологія була расистською, націоналістичною та антидемократичною. Вона була радикально антисемітською та антимарксистською. 

Нацистська партія була заснована після Першої світової війни, але до кризи, яку принесла Велика депресія, не мала значної підтримки населення. У 1933 році президент Німеччини Пауль фон Гінденбурґ призначив Гітлера канцлером. У той час в уряді Німеччини домінували ненацисти. Однак нацисти використали надзвичайні укази, насильство та залякування, щоб швидко взяти владу у власні руки. Нацисти ліквідували решту політичних партій. Вони проголосили Німеччину однопартійною державою з Гітлером як верховним провідником.

Походження нацистської партіїї

Після завершення Першої світової війни Німеччина пережила великі політичні потрясіння. Версальський договір (1919) наклав суворі вимоги на Німеччину, яка програла війну. Крім того, в країні відбулося повалення монархії. На її місці постав новий демократичний уряд — Ваймарська республіка. На радикальному правому фланзі виникли расистські та антисемітські групи. Вони звинувачували євреїв у поразці Німеччини у війні. Ці групи виступали проти Ваймарської республіки та Версальського договору. Вони були противниками демократії, прав людини, капіталізму, соціалізму та комунізму. Вони виступали за вилучення з німецького життя всіх, хто не належав до німецького народу (Volk) або раси.

У вересні 1919 року в Мюнхені Гітлер відвідав збори однієї з таких груп — Німецької робітничої партії. Ця невелика політична організація намагалася відвернути німецьких робітників від марксистського соціалізму. Гітлер вступив до цієї партії й невдовзі став її лідером. 

У 1920 році партія змінила свою назву на Націонал-соціалістичну робітничу партію Німеччини. «Націонал-соціалізм» був расистською та антисемітською політичною доктриною. 

У 1920 році Гітлер долучився до формулювання партійної програми з 25 пунктів. Ця програма лишилася єдиною платформою партії. Серед її пунктів — відмова від Версальського мирного договору. Вона також вимагала об’єднати всіх людей німецької «крові». Програма закликала до створення Великої Німеччини під керівництвом сильної центральної держави. Країна мала здобути нові території та колонії. Програма також постулювала позбавлення громадянства та прав усіх осіб ненімецького походження, зокрема євреїв. 

Нацистська партія неухильно зростала під проводом Гітлера. Він здобув підтримку впливових людей у військовій сфері, великому бізнесі та суспільстві. Партія також поглинула інші праворадикальні групи. 1921 року нацисти створили парамілітарну силу під назвою “Штурмові загони” (Sturmabteilung або SA).

Пивний путч

Фото

Пивний путч (Фото)

Війська, що підтримують Гітлера, прибувають до Мюнхена під час Пивного путчу 9 листопада 1923 року.

Джерело:

• US Holocaust Memorial Museum, courtesy of William O. McWorkman

• Переглянути архівні документи

8–9 листопада 1923 року Гітлер і його прибічники здійснили невдалу спробу захопити контроль над Баварією. Вони вважали, що це призведе до загальнонаціонального повстання проти Ваймарської республіки. 

Повстання почалося в мюнхенській пивній “Bürgerbräu Keller”. Герой Першої світової війни генерал Еріх Людендорф, Гітлер та інші нацистські лідери очолили марш. За ними пішло близько 2000 нацистів і симпатиків. Учасники маршу зіткнулися з міською поліцією, що призвело до перестрілки. Було вбито четверо поліцейських і 14 нацистів. Після путчу німецька влада заборонила нацистську партію. Декількох її лідерів було заарештовано та звинувачено в державній зраді. Гітлера було засуджено у квітні 1924 року та ув’язнено на п’ять років. Він був звільнений у грудні того ж року. 

Перебуваючи у в’язниці, Гітлер почав писати свою книгу Майн Кампф. У книзі викладено його світогляд та особисту місію. Гітлер вважав, що йому судилося очолити німецьку «вищу расу» в міжрасовій битві за контроль над територією та ресурсами. Він прагнув досягти цього, створивши расово чисту державу та завоювавши Lebensraum (життєвий простір). Крім того, він мав знищити головного ворога німців — євреїв. Майн Кампф вийшла друком після звільнення Гітлера. 

Зліт нацистської партії

Після провалу путчу Гітлер дійшов висновку, що знищити Ваймарську республіку можна лише демократичним шляхом. Невдовзі він відновив нацистську партію під своїм повним контролем. Визначальною рисою партії стала не її програма з 25 пунктів, а повна лояльність до фюрера або вождя — Гітлера.

Нацистська партія готувалася до участі у виборах. Вона створила філії в кожній німецькій землі. Ці філії формували мережу кадрів у регіонах, містах, містечках і селах. Нацистська партія мала жорстку вертикальну командну структуру. Посадових осіб призначали згори, а не обирали члени. У кожному регіоні головою був ґауляйтер або окружний керівник. Цих посадовців призначав Гітлер і підпорядковувалися вони безпосередньо йому. 

Вибори до Райхстаґу 1928 року

На виборах до Райхстаґу (німецького парламенту) 1928 року нацистська партія здобула лише 2,6% голосів і 12 парламентських місць. 

Нацистська партія приділяла значну увагу пропаганді, щоби привернути увагу та зацікавити виборців. Вона використовувала пресу та плакати з захопливими гаслами. Партійці демонстрували яскраві емблеми та уніформу. Партія проводила багато зустрічей, парадів і мітингів. Крім того, вона створила допоміжні організації, які апелювали до конкретних груп. Приміром, існували групи для молоді, жінок, вчителів і лікарів. Партія набула особливої популярності серед німецької молоді та студентів університетів.

Фото

Бійці СА проходять вулицею міста під час нацистського мітингу (Фото)

Члени СА в уніформі проходять вулицею міста Дуйсбурґ під час нацистського мітингу, близько 1928 року.

Джерело:

• US Holocaust Memorial Museum, courtesy of Dottie Bennett

• Переглянути архівні документи

Вибори до Райхстаґу 1930 року

На успіх нацистської партії найбільше вплинула економічна криза в Німеччині під час Великої депресії, яка почалася в 1929 році. Криза спричинила широкомасштабне безробіття та зубожіння. Це, своєю чергою, призвело до зростання злочинності. Гнів і страх, що ширилися серед німців, зробили їх вразливими до аргументів крайніх правих та лівих. 

На виборах 1930 року різко зросла підтримка нацистів. Нацистська партія здобула 18% голосів і 107 місць. Завдяки цьому результату вона стала другою за величиною партією в Райхстазі. Президент Гінденбурґ і його консервативні радники не бажали, щоб найбільша партія, соціал-демократи, сформували уряд, і тому намагалися керувати країною за допомогою президентського декрету. Вони сподівалися з часом змінити конституцію та встановити авторитарне правління. 

Вибори до Райхстаґу 1932 року

Посилення політичного розколу призвело до зростання насильства. Особливо жорстокими були СА. До серпня 1932 року в їх лавах зібралося 445 000 членів. Того літа відбувалися смертельні сутички на вулицях і щоденні вбивства. Дедалі більше німців погоджувалися з аргументом Гітлера, нібито парламентська демократія руйнує Німеччину, задовольняючи інтереси вузьких кіл суспільства. Гітлер стверджував, що нація потребує сильного лідера, який об’єднає Німеччину та правитиме в національних інтересах. Партія не акцентувала увагу на антисемітизмі у загальній риториці своєї передвиборчої кампанії. 

На виборах у липні 1932 року нацисти стали найбільшою партією в Райхстазі. Партія отримала 37 % голосів і 230 місць. Гітлер, однак, відмовився приєднатися до коаліційного уряду, якщо його не призначать на посаду канцлера. Гінденбурґ виступив проти цієї вимоги.

Поновні вибори до Райхстаґу відбулися в листопаді 1932 року. Нацистська партія лишилася найбільшою серед переможців, але отримала на два мільйони голосів менше, ніж у липні. Її партійне представництво зменшилося до 196 місць, а виборча підтримка до 33 % голосів. На той час економіка Німеччини почала відновлюватися, а популярність партії знижувалася. Шанси на виживання Ваймарської республіки, здавалося, зростали.

Проте незабаром, 30 січня 1933 року, Гінденбурґ призначив Гітлера канцлером у коаліційному уряді. У ньому домінували не нацисти, а члени консервативної Німецької національної народної партії та безпартійні професіонали-бюрократи. Гінденбурґ зважився на цей крок після того, як радники запевнили його, що консервативні члени уряду здатні контролювати Гітлера. Вони вважали, що зможуть використати масову підтримку Гітлера, щоб змінити конституцію та створити авторитарну державу. 

Німеччина перетворюється на однопартійну диктатуру під проводом Гітлера

Ставши канцлером, Гітлер швидко взяв уряд під власний партійний контроль. Він переконав Гінденбурґа розпустити Райхстаґ та оголосити нові вибори. Передвиборча платформа нацистів закликала об’єднати всіх добрих німців у боротьбі за викорінення «марксизму», маючи на увазі як комунізм, так і соціалізм. Нацистська партія наповнила Німеччину своєю пропагандою. Тим часом уряд обмежив опозиційну пресу. У більшій частині Німеччини членів СА та СС (Schutzstaffel) призначали в допоміжну поліцію. Вони використовували свої повноваження, щоб атакувати, заарештовувати та вбивати комуністів.

Фото

Війська СС входять до Кроль-опери (Фото)

У день голосування за так званий Закон про надзвичайні повноваження нацистське керівництво ввело війська СС до тимчасової будівлі Рейхстагу, колишньої Кроль-опери, щоб залякати інші політичні партії. Берлін, Німеччина, 23 березня 1933 року.

Закон про надзвичайні повноваження дозволяв уряду Рейху видавати закони без згоди парламенту Німеччини, заклавши основу для повної нацифікації німецького суспільства. Повна назва закону була «Закон про ліквідацію бідування народу та держави».

Джерело:

• Nederlands Instituut voor Oorlogsdocumentatie

27 лютого 1933 року в будівлі Райхстаґу сталася пожежа. Пожежа стала приводом для оголошення надзвичайного стану. Це надало центральному урядові можливість скасувати громадянські свободи і взяти під контроль земельні уряди. 

На виборах до Райхстаґу 5 березня нацистська партія отримала майже 44 % голосів. Разом зі своїм партнером по коаліції вона ледве здобула більшість місць. Нацисти використовували арешти, залякування та неправдиві обіцянки, щоб отримати необхідні голоси для ухвалення Закону про надзвичайні повноваження. Це сталося 23 березня й надало Гітлерові та його кабінету «надзвичайні повноваження» диктувати закони без схвалення Райхстаґу чи президента.

Нацистська партія не лише захопила контроль над усіма рівнями уряду. Вона також прагнула контролювати всі аспекти німецького економічного, соціального та культурного життя. Цей процес називався Gleichschaltung, або «координація». Усі решту політичних партій було розпущено до 14 липня 1933 року. Урядові, юридичні та освітні установи було очищено від євреїв та гаданих політичних опонентів. Робітники, роботодавці, письменники та митці опинилися під контролем нацистських організацій. Спорт і дозвілля також потрапили під нацистський контроль. 

Загроза зсередини

До 1934 року головна загроза подальшому контролю Гітлера над урядом походила зсередини нацистської партії, а саме від СА. Члени СА були сповнені рішучості покарати ворогів і нажитися на захопленні влади нацистами. Їхнє насильство та залякування зустрічали дедалі більший суспільний осуд. Щоб заспокоїти націю, Гітлер оголосив, що революційна фаза «національного повстання» завершилася. Однак серед членів СА точилися розмови про другу революцію. Її мав очолити командир СА Ернст Рем. На той час СА були набагато численніші за Райхсвер (збройні сили Німеччини). Рем не приховував свого бажання підпорядкувати військових СА. У червні 1934 року німецькі генерали чітко дали зрозуміти Гітлерові, що він має приборкати СА, або відбудеться військовий переворот.

30 червня 1934 року Гітлер здійснив криваву чистку СА. Ця чистка стала відома як «Ніч довгих ножів». За оцінками, кількість жертв становила щонайменше 100 осіб, серед яких були Рем та інші лідери СА, а також консервативні діячі, які викликали невдоволення нацистів. Хоча СС були підпорядковані СА, саме вони здійснили більшість убивств. Як винагороду Гітлер зробив СС незалежною нацистською організацією. Її лідер Генрих Гіммлер підпорядковувався безпосередньо Гітлеру. 

2 серпня 1934 року президент Гінденбурґ помер. Усім військовослужбовцям німецьких збройних сил тоді було наказано скласти присягу на особисту вірність Гітлерові. Німецькі військові лідери вітали розправу над керівництвом СА. Без жодного опору Гітлер скасував окрему посаду райхспрезидента. Він проголосив себе фюрером і райхсканцлером — абсолютним правителем німецького народу.

Нацистська партія при владі

Усі німці «арійського» походження мали брати участь в організаціях, які перебували під керівництвом нацистської партії. Однак сама партія залишалась елітарною, обмежуючи членство. Згідно з «принципом провідника» (Führerprinzip), вона зберегла свою вертикальну командну структуру. Провідники існували на всіх рівнях: обласному, окружному, муніципальному, дільничному та районному. Цих провідників призначали згори, і вони наглядали за тим, щоб населення дотримувало нацистських стандартів поведінки. Перш ніж прийти до влади, партія також створила апарат, подібний до урядового. Партійні департаменти відповідали за ті самі сфери, що й урядові міністерства. Приміром, існували департаменти зовнішньої політики, юстиції, праці та економіки. Ця структура так і не замінила німецьку бюрократію. Однак вона діяла поряд із нею та в постійній конкуренції з нею.

Гітлер поставив Йозефа Ґебельса на чолі міністерства пропаганди. Ґебельс створив культ особи, який прославляв Гітлера як непогрішного рятівника Німеччини. Нацистська пропаганда в Німеччині стала всюдисущою. Вона домінувала в пресі, кіно, на радіо та в громадських місцях. Всюди з’являлися портрети або статуї Гітлера. Кожне місто й містечко перейменувало вулицю або громадський простір на його честь. На публіці пересічні німці мали вихваляти Гітлера та виголошувати так зване німецьке вітання («Хайль Гітлер!»). Пропаганда проникла й у шкільні програми. Приміром, у державних школах діти вчили вірші, що славили провід Гітлера. Фільм Лені Ріфеншталь «Тріумф волі» яскраво презентує образ Гітлера як майже божественного вождя. Фільм було знято під час одного з масових мітингів партії в Нюрнберзі.

Контроль нацистської партії над усіма рівнями влади дозволяв їй реалізовувати антисемітську політику. Центральний уряд запровадив масштабні антисемітські декрети. Але ще до цього нацистські чиновники переслідували євреїв на місцевому рівні. Євреїв виганяли з професій, бізнесу та громадських місць. Пропаганда зображала євреїв як отруйних паразитів, які за допомогою капіталізму та більшовизму намагаються знищити німецький народ (Volk). Нацистські лідери стверджували, що «євреї» розпочали Другу світову війну. Війну зображали як боротьбу за виживання німецького народу. Нацистське твердження, нібито євреї мали намір знищити німців, стало для німців виправданням для знищення євреїв.

Розгром нацистської Німеччини

На кінець 1930-х років переважна більшість німців підтримувала Гітлера та нацистську державу. Єдина організована спроба повалення Гітлера й нацистської партії відбулася 20 липня 1944 року. На той час поразка Німеччини у Другій світовій війні здавалася неминучою. Після самогубства Гітлера 30 квітня 1945 року Німеччина капітулювала та була окупована військами союзників.

Союзники заборонили нацистську партію та оголосили її злочинною організацією. Вони судили головних нацистських лідерів, серед іншого, за злочини проти людяності. До сьогодні нацистська партія заборонена в Німеччині.