Стаючи біженцями: Німецькі євреї готуються емігрувати з нацистської Німеччини
Сотні тисяч євреїв у Німеччині намагалися залишити Третій Райх (1933–1945), щоб уникнути переслідувань. Нацистська антисемітська політика та насильство змусили євреїв Німеччини шукати порятунок за кордоном. Щоб виїхати, німецькі євреї повинні були отримати проїзні квитки та візи. Для тих, чиї спроби емігрувати не вдалися до жовтня 1941 року, наслідки часто були смертельними.
Ключові факти
-
1
Євреї, які тікали з нацистської Німеччини, досліджували місця для переселення. Вони також розбиралися в багатьох імміграційних вимогах. Деякі євреї навіть опановували нові професії, навички та мови, щоби почати все спочатку.
-
2
Понад 340 000 єврейських біженців втекли з нацистської Німеччини та Австрії. Вони розселилися в різних частинах Європи, Північної Америки, Південної Америки, Азії, Австралії та Африки.
-
3
У жовтні 1941 року нацисти заборонили євреям виїжджати з Третього Райху. Нацистська влада відправляла євреїв, які залишилися на території нацистської Німеччини, до ґетто, концентраційних таборів та центрів убивства.
У січні 1933 року до влади прийшов Адольф Гітлер. Євреї в Німеччині несподівано опинилися в умовах ворожого, антисемітського режиму.
Від самого початку нацистський режим чинив тиск на єврейське населення Німеччини, спонукаючи його покинути країну. Нацистський режим негайно запровадив дискримінаційні закони та організував насильство проти євреїв за допомогою державних органів. Це зробило життя єврейського населення Німеччини нестерпним. Євреї зіткнулися з вибором: залишитися в Німеччині чи почати нове життя за кордоном?
Втеча з Третього Райху була надзвичайно складною задачею. Спочатку євреї мали знайти відповідні місця для переселення. Потім їм доводилося розбиратися зі складними імміграційними правилами. Далі їм потрібно було отримати візи та квитки на проїзд. Якщо їм вдавалося пройти цей шлях, доводилося пакувати речі або їх продавати. Успішний виїзд із Німеччини часто залежав від своєчасного виконання цих кроків.
У період нацизму сотні тисяч євреїв емігрували. Більшість тих, хто не змогли втекти, було вбито під час Голокосту.
Вибір: залишитися чи поїхати
Багато євреїв не були впевнені, чи нацисти представляють чергову хвилю антисемітського руху, яка з часом може вщухнути, чи нову, більш небезпечну загрозу. Так було тому, що євреї в Німеччині вже давно стикалися з антисемітизмом. До початку доби нацизму багато антисемітських стереотипів, хибних уявлень і міфів уже були поширені в Німеччині та інших європейських суспільствах.
Не маючи можливості передбачити Голокост, євреям, які жили в Третьому Райху, доводилося постійно оцінювати, наскільки велику загрозу становить режим. Нацистська політика постійно еволюціонувала і змінювалася, що ускладнювало оцінку цієї небезпеки. Деякі євреї негайно покинули Німеччину, не бажаючи змиритися з обмеженням їхніх прав, запроваджених нацистами. Інші, однак, сподівалися, що політична ситуація в країні стабілізується.
Багато хто вважав, що виїзд із Німеччини не був можливим з особистих чи професійних причин. Єврейські чоловіки були занепокоєні, бо ризикували втратити свою кар’єру. Люди старшого віку без захвату ставилися до перспективи починати все спочатку у віддалених місцях. Єврейські родини боялися розлуки одне з одним. До того ж, небагато країн у той час приймали євреїв, які тікали з Третього Райху.
З часом, однак, нацистська антиєврейська політика ставала дедалі більш радикальною. Німецькі євреї дедалі ясніше усвідомлювали, що мають до справи з чимдалі більш жорстоким та екстремістським режимом. Зіткнувшись із обмеженням можливостей, євреї, які прагнули втекти з Німеччини, активно шукали місця для переселення. Потім вони ретельно готувалися до виїзду з країни.
Німецькі євреї часто вкладали всі свої зусилля у пошук притулку під час Третього Райху. Для багатьох спроби виїхати з країни ставали майже повноцінною роботою.
Аналіз потенційних місць призначення
Євреї, які намагалися втекти з нацистської Німеччини, спочатку мали дізнатися, які країни дозволять їм в’їхати. Вони вивчали складні закони про імміграцію кожної потенційної країни та різні процедури подання заяви на в’їзд. Приміром, багато країн приймали лише певні категорії сільськогосподарських працівників, кваліфікованих робітників або техніків. Інші країни мали суворі вікові обмеження для іммігрантів. Крім того, що більше євреїв у нацистській Німеччині шукали притулку за кордоном, то більше країн зачиняли для них свої двері.
Існували й інші чинники, що їх євреї враховували при виборі місця. Наприклад, вони могли досліджувати, чи здатні місцеві єврейські громади надати допомогу, з яким рівнем антисемітизму вони можуть зіткнутися або який політичний клімат панує в регіоні.
Проте з посиленням нацистського переслідування євреїв у Німеччині ці фактори ставали менш важливими для процесу ухвалення рішень. Втеча до будь-якого місця, де не панували нацисти, стала першочерговим завданням.
Дослідження імміграційних вимог і маршрутів
Для виїзду з Німеччини євреям треба було зібрати низку імміграційних документів. Сполучені Штати, наприклад, вимагали від заявників пред’явити візи, знайти спонсорів, пройти медичний огляд і зібрати довідки про несудимість. Іноді євреям доводилося цілий день стояти в чергах до різних консульств, часто без відчутних результатів. Євреї, які жили в сільській місцевості, зазвичай мусили їздити до найближчих міст, де були розташовані консульства.
Крім того, євреям доводилося бронювати квитки на виїзд із Німеччини, іноді ще до того, як були готові їхні імміграційні документи. Їм часто доводилося конкурувати за обмежені місця на кораблях і потягах. Вони могли співпрацювати з туристичними агенціями, щоб забронювати кілька етапів подорожі та отримати транзитні візи.
Можливість успішно покинути Німеччину як правило залежала від того, чи всі ці складові вчасно ставали на свої місця, а над цим повного контролю не мав ніхто.
Пошук інформації про пункти призначення
Щоби подолати ці різноманітні виклики, євреї в Німеччині зверталися до багатьох джерел інформації та порад.
Німецькі євреї шукали поради щодо імміграції в численних виданнях. Вони читали брошури та інформаційні бюлетені Організації допомоги німецьким євреям. Книга інформації про Палестину (Das Palästina Informationsbuch) та Філо-атлас: довідник з єврейської еміграції (Philo-Atlas: Handbuch für die Jüdische Auswanderung) також стали популярними довідниками. Такі публікації давали глибше розуміння політики та умов життя в різних країнах.
Євреї також зверталися по допомогу до будь-яких родичів, друзів чи знайомих у кожному потенційному місці призначення. Вони надсилали телеграми та писали листи. Ці повідомлення нерідко губилися на пошті. Багато людей мали довго чекати на відповідь.
В єврейських колах Інформація також поширювалася усно. Єврейські друзі та знайомі з перших вуст ділилися інформацією про юридичні вимоги, процедури в кожному консульстві та процес переселення за кордон.
Пошук допомоги
Німецькі євреї також зверталися до єврейських організацій у Німеччині. Деякі з цих організацій надавали фінансову допомогу євреям, які не могли собі дозволити витрати, пов’язані з переселенням. Ці витрати могли включати квитки на потяг або корабельну подорож. Основними джерелами допомоги були такі організації:
- Райхспредставництво німецьких євреїв (Reichsvertretung der deutschen Juden);
- Благодійна організація німецьких євреїв (Hilfsverein der deutschen Juden); та
- Центральне об’єднання німецьких громадян юдейського віровизнання (Centralverein deutscher Staatsbürger jüdischen Glaubens).
Опановування нових навичок і професій
Багато євреїв турбувалися про те, як заробити на життя в чужій країні, особливо якщо вони не знали мови. Дехто записувався на курси іноземних мов або професійно-технічні курси, щоб оволодіти навичками та професіями, які могли допомогти їм почати нове життя за кордоном.
У Берліні, приміром, єврейська громада пропонувала чоловікам можливості навчатися металообробки, деревообробки та будівничих професій. Єврейські жінки навчалися прибирання, шиття, перукарського мистецтва та догляду за дітьми. На заняттях з іноземних мов вивчали іспанську та сучасний іврит. Єврейські середні школи запровадили такі предмети, як трудове навчання, стенографія та домашня економіка, щоб навчити дітей корисним навичкам. Сіоністи створили хахшари, або навчальні табори, у німецькій сільській місцевості, щоб заохотити імміграцію до підмандатної Палестини. У таких таборах молодих євреїв навчали сільського господарства, землеробства й ремесел. Іноді ці табори пропонували курси сучасного івриту.
Пакування та передача особистих речей
Якщо людині або родині вдавалося отримати документи та квитки на проїзд, вони поставали перед іншою проблемою: пакуванням і вивезенням своїх речей із Німеччини.
Під час пакування німецькі євреї на кожному кроці стикалися з бюрократичною тяганиною. Щоб щось вивезти з країни, їм потрібен був дозвіл німецького міністерства фінансів. Офіційно євреї могли залишати країну лише з речами, придбаними до 1933 року. Ці речі потребували затвердження нацистами. Нацистська влада вимагала від євреїв подавати списки всіх речей, які вони планували взяти із собою. Ці списки включали все, наприклад, одну носову хустинку, парасольку або одну пару шкарпеток. Представники нацистської влади навіть особисто контролювали процес пакування.
З такою кількістю перешкод євреям доводилося ухвалювати важкі рішення про те, що брати із собою. Вони пакували одяг відповідно до запланованих пунктів призначення. Дехто вибирав речі, які можна було використати або продати за кордоном. Деякі сім’ї також намагалися привезти речі, що мали сентиментальну цінність, як-от ляльки дітей або коробки з фотографіями.
Навіть коли нацисти дозволяли євреям вивозити речі з країни, їм усе одно доводилося вигадувати, як їх транспортувати. Перевезення майна було дорогим та забирало багато часу. Якщо комусь доводилося виїжджати з країни вночі або поспіхом, вони просто змушені були покидати свої речі.
Багато євреїв вдавалися до продажу своїх речей німецьким сусідам за безцінь. Інші євреї ризикували перевозити контрабандою цінності, які вони мали здати нацистам. Багато німецьких євреїв залишили Німеччину взагалі ні з чим.
Фінансові витрати, пов’язані з виїздом
Німецька влада висувала додаткові фінансові вимоги до євреїв, які намагалися втекти з Третього Райху. Євреї мали сплачувати великий податок на еміграцію або постати перед загрозою ув’язнення за ухилення від сплати податків. Крім того, євреям було обмежено можливість переказувати свої гроші в банки інших країн. Багато євреїв після від’їзду лишилися без шеляга в кишені.
У період з 1933 по 1937 роки євреї, які виїжджали з Третього Райху, втрачали в середньому від 30 до 50 відсотків своїх статків. З 1937 року до початку війни в 1939 році еміграція коштувала єврейським біженцям від 60 до 100 відсотків їхнього капіталу.
Переселення за кордон
Загалом понад 340 000 євреїв емігрували з Німеччини та Австрії під час доби нацизму. Єврейські біженці їхали до місць призначення по всьому світу. Вони розселилися в різних частинах Європи, Північної Америки, Південної Америки, Азії, Австралії та Африки.
Початок і перебіг Другої світової війни вплинули на багатьох єврейських біженців. Війна не лише закрила шляхи втечі з Європи. Багато біженців опинилися в регіонах, які були втягнуті у воєнний конфлікт. Приміром, єврейські біженці, які потрапляли в Азію, часто стикалися з японською окупацією. Деякі німецькі євреї переселилися до європейських країн, які згодом були окуповані або анексовані нацистами.
Перебування в нацистській Німеччині: Доля тих, хто не зміг втекти
На осінь 1941 року в Німеччині все ще залишалося 164 000 євреїв, серед них багато людей похилого віку. Для цих євреїв перебування на німецькій землі мало смертельні наслідки. У жовтні 1941 року нацистський режим заборонив євреям виїжджати з Третього Райху. Німецьких євреїв почали депортувати до ґетто, концентраційних таборів і центрів убивства на окупованих територіях на схід від Німеччини. Того ж року нацистська влада розпочала цілеспрямоване й систематичне масове вбивство європейських євреїв.
Більшість депортованих німецьких євреїв було вбито під час Голокосту.