Спалення книжок нацистами

На початку 1930-х років мільйони німців підтримували нацистську партію. Вони вітали призначення Адольфа Гітлера канцлером у січні 1933 року. Багато німців прийняли нацистські ідеї та з ентузіазмом допомагали втілювати їх у життя. У цій статті розповідається про спалення книжок, організовані пронацистськими студентами університетів у травні 1933 року, трохи більше ніж через три місяці після приходу Гітлера до влади.

У травні 1933 року, приблизно через три з половиною місяці після приходу до влади Адольфа Гітлера, пронацистські студенти університетів провели церемонії спалення книг у містах і містечках по всій Німеччині. Під час цих заходів студенти знищували книги, позначені як «ненімецькі» (undeutsch). Сюди входили книги єврейських авторів, пацифістські твори, які критикували війну, а також твори, що вихваляли або пропагували ліві політичні рухи, такі як соціалізм і комунізм.

Ці студентські спалення книг були організовані пронацистськи налаштованими студентами університетів, а не нацистським урядом Німеччини. Однак у заходах брали участь різні місцеві та національні нацистські чиновники. Їхня присутність свідчила про явну підтримку студентів університетів німецьким нацистським режимом.

Хто планував і здійснював нацистські спалення книжок?

Спалення книжок у травні 1933 року було організовано пронацистськими студентами університетів з організації Німецька студентська спілка (Deutsche Studentenschaft, DSt). DSt була національною парасольковою організацією для студентського самоврядування в університетах. Вона мала осередки в університетах по всій Німеччині. Ще до 1933 року студенти, пов'язані з Націонал-соціалістичною спілкою студентів Німеччини (Nationalsozialistischer Deutscher Studentenbund, NSDStB), контролювали DSt та її осередки.

Наприкінці 1920-х та на початку 1930-х років Нацистська спілка студентів набула популярності серед студентів університетів. Студенти німецьких університетів були одними з перших прихильників нацистського руху. Наприкінці 1920-х років багато студентів поповнили лави різних нацистських формувань. Студентські організації світських університетів середнього класу часто були ультранаціоналістичними й антисемітськими. Після Першої світової війни багато студентів виступали проти Веймарської республіки (1918–1933). Вони вважали націонал-соціалізм підходящим засобом для вираження свого політичного невдоволення та ворожості.

Після приходу нацистів до влади пронацистські спілки студентів університетів використовували спалення книг, щоб продемонструвати свою підтримку новому режиму й антисемітським, антикомуністичним і мілітаристським ідеалам нацистів.

«Кампанія проти ненімецького духу»

На початку квітня 1933 року новостворене Головне управління преси та пропаганди DSt оголосило загальнонаціональну «Акцію проти ненімецького духу» (Aktion «Wider den undeutschen Geist»). Вона мала розпочатися 12 квітня і завершитися спаленням книг 10 травня.

Протягом наступних кількох тижнів пропагандистський відділ DSt розіслав кілька бюлетенів до своїх членських студентських спілок по всій Німеччині. Ці бюлетені містили інструкції про те, як проводити кампанію, як організовувати та просувати заходи зі спалення книжок. У цих посланнях DSt доручав студентам «очистити» власні книжкові колекції, а також колекції своїх друзів і знайомих, вилучивши з них «ненімецькі» книги. Вони також наказували їм «очистити» публічні бібліотеки від певних творів.

Студенти вважали, що їхня кампанія підтверджує те, що вони називають «німецьким оновленням». Вони охарактеризували кампанію як таку, що підтримує «народне мислення і почуття» в літературі. Але вони також описували свою кампанію в антисемітських термінах. Запозичивши мову, яка використовувалась для виправдання національного бойкоту підприємств, що належать євреям, 1 квітня, студенти стверджували, що ця кампанія була відповіддю на «безсоромне підбурювання світового єврейства проти Німеччини». Студенти також проголосили, що кампанія спрямована проти того, що вони назвали «сміттям і брудом єврейського духу загнивання» в літературі.

Дванадцять тез

Лідери студентської спілки підготували дванадцять тез, що пояснювали їхню антисемітську та націоналістичну інтерпретацію німецької культури. Ці декларації описували засади «чистої» («rein») національної мови та культури. Для нацистських студентів «чиста» національна мова та культура визначалася в расових та етнічних термінах. Вони не вірили, що євреї можуть бути німцями або що їм взагалі можна дозволити писати німецькою мовою. 

Студентські групи оприлюднювали ці твердження через плакати. На плакатах студенти:

• критикували те, що вони називали «єврейським інтелектуалізмом»;
• називали євреїв «небезпечними ворогами» та «чужинцями» для німецького народу;
• стверджували необхідність «очищення» німецької мови й літератури;
• вимагали перевірки студентів і викладачів на відповідність їхнього мислення «німецькому духу»; а також
• вимагали, щоб університети стали осередками німецького націоналізму.

Вогняні клятви

9 травня офіс DSt розіслав групам своїх членів черговий бюлетень. Цей бюлетень містив вказівки щодо проведення ритуалів спалення книг, які мали розпочатися наступного дня. Він містив перелік із дев'яти «вогняних клятв» (Feuersprüche; дослівно — вогняні промови або гасла). Ці гасла мали ритуально зачитуватися під час заходів. Ораторам було доручено зачитувати їх уголос, кидаючи певні книги у вогнище. Ці клятви пояснювали, чому спалюють твори тих чи інших авторів. Серед авторів, названих поіменно у вогняній клятві, були такі видатні ще живі на той час автори, як Еріх Марія Ремарк (автор пацифістського твору «На Західному фронті без змін»), відомий психоаналітик Зиґмунд Фройд (єврей), а також Курт Тухольський і Карл фон Осецький (обидва — відомі німецькі критики нацистів).

Спалення книжок 10 травня 1933 року

Кульмінацією «Акцій проти ненімецького духу» DSt стали ритуальні церемонії спалення книг по всій Німеччині, що розпочалися 10 травня. Десятки тисяч книг, які вважалися «ненімецькими», були спалені. І десятки тисяч німців (студентів та інших) брали участь у цих заходах.

У багатьох місцях церемонії спалення книг починалися з мітингу або промови. За цим часто слідувала смолоскипна хода містом. Часто перед учасниками та глядачами виступали нацистські чиновники, професори, університетські адміністратори та/або студентські лідери. Присутність чиновників, які не є студентами, додавала цим подіям відчуття легітимності. У спаленні книг також брали участь члени СА та СС, деякі з яких, можливо, були студентами.

Після виступів студенти з великою урочистістю та ентузіазмом кидали книги у вогнища. Подекуди грав оркестр, а оратори читали «вогняні клятви».

Близько 20 заходів зі спалення книжок, пов'язаних із акціями DSt проти антинімецького духу, відбулися 10 травня. Інші були відкладені на кілька днів через дощ. Деякі з них, за бажанням місцевих осередків, відбулися наприкінці червня, в традиційний час святкування свята літнього сонцестояння в Німеччині.

Спалення книжок на площі Опернплац у Берліні

Найбільша та найзначніша церемонія спалення книг відбулася у центрі Берліна 10 травня. Близько 40 000 людей зібралися на площі Опернплац (сьогодні Бебельплац), де учасники спалили близько 20 000 томів. Серед спалених матеріалів були речі, які СА й інші нацистські угруповання конфіскували з Інституту сексуальних наук Магнуса Гіршфельда.

На спаленні книжок у Берліні був присутній міністр пропаганди Йозеф Геббельс. Там він виголосив полум'яну промову. Він проголосив: «Епоха надмірного єврейського інтелектуалізму закінчилася, а прорив німецької революції також розчистив шлях для німецького способу життя».

Берлінське спалення книжок стало значною пропагандистською акцією. Прожектори освітлювали площу Опернплац. Виступи транслювалися по радіо. Знімальна група відзняла кадри ритуальної події, які з'явилися в німецькій та міжнародній кінохроніці.

Публічні спалення книжок у Берліні та по всій Німеччині викликали обурення в усьому світі, зокрема і в США.

Які книги спалювали нацисти?

Списки «ненімецьких» книг, які студенти планували спалити, були складені не самими студентами. Більшість спалених у травні 1933 року книг входили в списки, складені нацистським бібліотекарем Вольфгангом Германом. Ці «чорні списки» (Schwarze Listen) містили сотні авторів і впорядковували книги за жанрами. На початку травня ці списки з'явилися в багатьох газетах і журналах нацистської Німеччини.

У деяких випадках для спалення відбиралися всі твори певного автора. В інших випадках «ненімецькими» називали лише окремі роботи. Книги, які студенти знищили під час акції спалення книг, належали до кількох категорій.

Книги про комунізм і соціалізм

Нацистські студенти спалювали книги, які вихваляли або пропагували комунізм і соціалізм. Нацисти вважали ці політичні теорії небезпечними й такими, що підривають майбутнє німецького народу. Приклади робіт, які спалювали нацисти, включали в себе:

• всі праці німецьких політичних теоретиків Карла Маркса та Фрідріха Енгельса, включно з «Комуністичним маніфестом»;
• просоціалістичні твори американського письменника Джека Лондона;
• «Як я стала соціалісткою» американської авторки Гелен Келлер;
• всі твори відомого німецького політика Августа Бебеля, одного із засновників соціал-демократичної партії у 19 столітті;
• багато творів Володимира Леніна, російського комуніста та диктатора Радянського Союзу; і
• всі твори лівого німецького поета і відомого драматурга Бертольда Брехта.

Книги про пацифізм (антивоєнні книги)

Студенти спалювали антивоєнні книги, тому що нацисти вважали пацифізм небезпечною та слабкою ідеологією. Нацисти вважали, що війна необхідна, щоб гарантувати виживання та силу німецького народу. Приклади спалених пацифістських творів:

• «Прощавай, зброє» американського письменника Ернеста Гемінґвея;
• «На Західному фронті без змін» (Im Westen nichts Neues) та всі інші твори німецького письменника Еріха Марії Ремарка; та
• роботи анархіста та пацифіста Еріха Мюзама.

Твори, що вихваляли або захищали Веймарську республіку

Нацисти спалювали книги, які вихваляли Веймарську республіку, бо ненавиділи цей уряд, який вони принизливо називали «Система». Вони вважали парламентську демократію слабкою формою правління. Натомість вони виступали за сильну авторитарну державу. Твір «Про німецьку республіку» (Von deutscher Republik) німецького автора Томаса Манна був однією з книг, знищених з цієї причини. 

Твори, що засуджували нацизм

Студенти спалювали твори авторів, які критикували нацистську партію. У цю категорію входили такі книжки:

• Deutsche Ansprache: Ein Appell an die Vernunft («Заклик до розуму») Томаса Манна;
• всі твори Курта Тухольського, журналіста та сатирика, який нещадно висміював нацистів на початку 1930-х років; і
• статті видатного журналіста-пацифіста та видавця Карла фон Осецького, який викривав незаконне переозброєння Німеччини й часто критикував нацистів.

Книги єврейських авторів

Нацисти спалювали книги, написані єврейськими авторами, тому що нацисти були радикальними й одержимими антисемітами. Вони ненавиділи єврейський народ і вірили в хибну ідею, що євреї є окремою, неповноцінною та небезпечною расою. Нацисти стверджували, що єврейським авторам не можна дозволяти писати німецькою мовою. Нацисти стверджували, що це через те, що євреї нібито не були справжніми німцями. Приклади книг єврейських авторів, які спалювали нацисти, включали:

• всі твори австрійського єврейського письменника Стефана Цвейга;
• більшість творів австрійського єврейського автора Франца Верфеля;
• майже всі твори єврейського письменника Макса Брода, який народився у Празі;
• всі твори німецького єврейського письменника Ліона Фейхтвангера; та
• всі роботи австрійського єврейського психоаналітика Зиґмунда Фройда.

Що сталося з авторами, чиї книги були спалені?

Багато авторів, чиї книги були спалені студентами, були живі в той час і жили в Німеччині. Нацистський режим поставив під загрозу не лише їхню роботу та засоби до існування, але й їхні життя.

Справедливо побоюючись нацистських репресій, багато авторів втекли. Більшості вдалося покинути Німеччину. Дехто знайшов притулок в Австрії, Франції та Чехословаччині. Вони були змушені знову тікати, коли нацисти захоплювали Європу, починаючи з 1938 року. Деяким із них, зокрема Фейхтвангеру й Верфелю, вдалося втекти з Європи за допомогою американського рятівника Варіана Фрая.

Починаючи з літа 1933 року, нацистський уряд Німеччини позбавив громадянства багатьох із цих авторів. Серед них були такі критики нацизму, як Генріх Манн та Ернст Толлер.

Примітно, що двоє авторів, Мюзам і Осецький, вже були ув'язнені на момент спалення книжок студентами. Нацисти заарештували обох цих чоловіків 28 лютого 1933 року. Згодом їх ув'язнили та катували в концтаборах. Нацисти вбили Мюзама 11 липня 1934 року в концтаборі Оранієнбург. Ув'язнення Осецького привернуло міжнародну увагу. У 1936 році він отримав Нобелівську премію миру. Він отримав цю нагороду «за палку любов до свободи думки і вираження поглядів та цінний внесок у справу миру». Осецький помер у 1938 році, все ще перебуваючи під вартою.

Спалення книжок у контексті нацифікації

Студентські спалення книжок були частиною ширшого явища нацифікації, яке розпочалося навесні 1933 року. Новий нацистський режим трансформував усі аспекти німецького суспільства.

Тієї весни інші угруповання нацистської партії та нацистські воєнізовані формування (зокрема, СА, СС та Гітлер’югенд) також спалювали книги. Часто ці групи спалювали колекції книжок, конфісковані у профспілках, офісах Соціал-демократичної чи Комуністичної партій. Вони також спалювали книги зі шкіл і публічних бібліотек.

Чому нацисти спалювали книги?

Нацисти спалювали книги, щоб продемонструвати те, що вони вважали тріумфом свого світогляду над конкуруючими ідеями. Вони символічно знищували літературні, наукові і дослідницькі твори, які суперечили їхній ідеології або кидали їй виклик.

Спалення книжок також символізувало очищення вогнем німецького суспільства, усунення людей та ідей, які, на думку нацистів, не були справді німецькими.