Від заходів безпеки до масового вбивства

Кожного разу, коли армія нацистської Німеччини входила в країну, Айнзацгрупа з поліції безпеки та СД (Sicherheistsdienst, розвідувальна служба СС) негайно слідувала, щоб забезпечити порядок на нещодавно захопленій території. Їхні завдання включали у себе виявлення та нейтралізацію потенційних ворогів німецької влади, захоплення важливих місць та запобігання саботажу, вербування співробітників та створення розвідувальних мереж. Коли у вересні 1939 р. Німеччина напала на Польщу, Айнзацгрупи також вбивали цивільних, яких сприймали як ворогів. Разом з підрозділами Ваффен СС, поліції порядку та місцевими колаборантами вони розстріляли тисячі євреїв та десятки тисяч членів польської еліти.

Загін СС веде групу поляків у ліс на страту

З початком "винищувальної війни" Гітлера проти Радянського Союзу в червні 1941 р. масштаби операцій масових вбивств Айнзацгрупами значно зросли. Головними мішенями були представники комуністичної партії та радянські державні чиновники, роми, і перш за все євреї будь-якого віку та статі. Прикриваючись війною та приводом мілітарної необхідності, за перші дев’ять місяців війни Айнзацгрупи організували і допомогли здійснити розстріл понад півмільйона людей, переважна більшість з яких були євреями.

3000 учасників всіх чотирьох Айнзацгруп не здійснювали всі убивства самотужки. Їм допомагали підрозділи "Ваффен" СС, Поліція порядку, Вермахт, союзні румунські сили та місцеві колаборанти. Останні допомагали ідентифікувати жертв, а також вбивали їх. Багато вбивць та жертв знали одне одного як сусідів та колег. Наприклад, протягом двох днів у вересні 1941 р. невеликий загін Айнзацгрупи С разом із більшими підрозділами Ваффен СС, поліції порядку та українських допоміжних служб розстріляли 33 771 євреїв у Бабиному Яру під Києвом. Коли окуповані території потрапили під цивільний контроль, основні відділи СС та поліції замінили Айнзацгрупи і продовжували проводити масові розстріли.

Часто згадувані як Акції, масові знищення, як правило, розпочиналася, коли євреїв та інших жертв збирали у групи або наказували відзвітуватися до центрального пункту призначення, після чого їх вели пішими колонами або транспортували до місця вбивства. Якщо братська могила не була завчасно підготовлена, то жертви були змушені самостійно її викопати. Їх позбавляли одягу та цінностей, після чого групами вели до ям. Айнзацгрупи та їхні помічники або розстрілювали жертв на краю ями, щоб вони падали у неї, або змушували їх стрибати вниз, і розстрілювали їх згори. Друзям та сім'ям часто доводилося спостерігати, як їхні близькі гинуть у них на очах.

Новий метод масового вбивства

Масові розстріли вимагали багато ресурсів, потребували чимало вбивць та конвоїрів, а також знарядь, боєприпасів та транспорту. Побоювання щодо неефективності розстрілів та їх психологічного впливу на тих, хто їх здійснював, призвели до розробки спеціальних фургонів, оснащених двигунами, які перекачували монооксид вуглецю (чадний газ) у герметичні салони. Євреїв набивали у відсік, в якому вони задихалися під час подорожі до загальних могил.

Однак на вбивство дуже великих груп жертв за допомогою газових фургонів йшло набагато більше часу. Персонал Айнзатцгруп повинен був прибирати тіла та чистити відсіки. Протягом усієї німецької окупації захоплених радянських територій масові розстріли продовжували залишатися пріоритетним методом вбивства євреїв. Щонайменше 1,5 мільйона а, можливо, і більше 2 мільйонів жертв Голокосту на радянській території загинули під час масових розстрілів або у газових фургонах.