View, through the barbed wire, of the prisoner barracks in the Flossenbürg concentration camp.

Нацистські табори

У період з 1933 по 1945 рік нацистська Німеччина створила десятки тисяч таборів. Режим ув’язнив у цих таборах мільйони людей. Нацисти використовували ці місця утримання для багатьох цілей, включаючи ув’язнення реальних і уявних ворогів та масові вбивства євреїв. Нацистські табори були місцями жорстокості, тортур, поневірянь, неконтрольованих хвороб, виснажливої примусової праці та екстремального насильства.

Ключові факти

  • 1

    Мільйони людей були ув’язнені в нацистських таборах під час Другої світової війни.

  • 2

    Нацисти використовували кілька типів таборів для масового вбивства євреїв Європи.

  • 3

    Люди часто називають всі нацистські табори концентраційними таборами, але концентраційні табори були лише одним із типів нацистських таборів.

Нацистська Німеччина (1933–1945) масово ув’язнювала людей у розгалуженій мережі таборів та інших місць утримання. Існували десятки тисяч нацистських таборів, які належали до різних табірних систем. Ці табори управлялися різними німецькими адміністративними органами. Нацисти створювали ці табори й табірні системи в різний час і з різною метою.

Нацисти створили табори майже відразу після приходу до влади в 1933 році. Однак під час Другої світової війни (1939–1945) масштаби таборів набули нових і надзвичайних розмірів. Зокрема, саме під час війни нацисти створили табори спеціально для масового вбивства євреїв.

Нацистські табори залишалися місцями тортур, страждань, поневірянь і масових убивств до самого кінця війни. Лише поразка нацистської Німеччини силами союзників та звільнення нацистських таборів поклали край цьому широкомасштабному терору.

З 1945 року деякі нацистські табори стали меморіальними місцями, музеями або архівами. Це місця, де люди можуть дізнатися про жахіття нацистських таборів, а також про людей, які були там ув’язнені та вбиті. За останні десятиліття дослідницькі проєкти, зокрема Енциклопедія таборів і ґетто Меморіального музею Голокосту США, виявили, задокументували та увічнили тисячі місць утримання.

Типи нацистських таборів

Між 1933 і 1945 роками нацистська Німеччина ув’язнювала людей у десятках тисяч місць по всій Німеччині та окупованій Німеччиною Європі. Багато з цих місць називали «таборами».

Основні типи нацистських таборів включали:

  • ранні табори;
  • концентраційні табори;
  • Zigeunerlager (дослівно «циганські табори»);
  • табори примусової праці;
  • табори для військовополонених;
  • транзитні табори та збірні табори для євреїв; і
  • центри вбивства (також відомі як «табори смерті» або «табори знищення»).

Існувало також багато інших типів нацистських місць утримання, зокрема ґетто, в’язниці Ґестапо, табори для ув’язнення молоді, в’язниці та виправні колонії, а також установи для германізації. Крім того, існували місця вбивств, які не функціонували як табори. Серед них були центри «евтаназії» Т4, де нацисти вбивали людей з інвалідністю.

Крім того, союзники та колабораціоністи нацистської Німеччини керували таборами та іншими місцями утримання. До них належали табори й ґетто в губернаторстві Трансністрія, де румунська влада ув’язнювала євреїв; транзитні ґетто для євреїв в Угорщині, якими керували угорські чиновники; табори для інтернованих, як-от Гюрс і Ле-Мілль, якими керувала французька влада; такі табори, як Ясеноваць у Незалежній Державі Хорватія; табори для інтернованих у Словаччині.

Нижче наведено хронологічний перелік типів нацистських таборів. Кожен розділ представляє тип нацистського табору, пояснює, хто керував табором, а також описує, які групи в’язнів були ув’язнені в них.

Ранні табори, 1933–1934

Many of the early concentration camps were improvised.

Багато перших концентраційних таборів були імпровізованими. На цій фотографії на борту судна, що використовувалося як плавучий концентраційний табір, відбувається перекличка для політичних в’язнів. Табір «Охстумзанд» біля Бремена (Німеччина), 1933 або 1934 рік.

Джерело:
  • Staatsarchiv Bremen

Табори утримання в нацистській Німеччині були створені невдовзі після призначення Адольфа Гітлера канцлером у січні 1933 року. Вони були створені на тимчасовій, імпровізованій основі як частина хвилі терору нацистського режиму проти політичних опонентів нацистської партії. У 1933 році в цих ранніх імпровізованих таборах утримували десятки тисяч в’язнів. Переважна більшість в’язнів у цих ранніх таборах становили молоді чоловіки, які були членами Німецької комуністичної партії або її філій. Більшість із них ніколи не були звинувачені в скоєнні злочинів.

Існувало щонайменше 100 ранніх таборів, розташованих по всій Німеччині. Ці табори не були однаковими. Вони відрізнялися за місцем розташування, адміністрацією та призначенням. Ці ранні табори створювали різні німецькі чиновники на державному та місцевому рівнях. Багато з цих місць перебували під контролем нацистських парамілітарних формувань. Приклади ранніх таборів, серед іншого, включали:

  • Естервеґен;
  • Бьорґермур;
  • Оранієнбурґ;
  • Гайневальде;
  • Гайніхен; і
  • Колумбія-Гаус.

Більшість ранніх таборів проіснували лише короткий проміжок часу. У міру стабілізації режиму ці ранні табори часто закривали, об’єднували або стандартизували як офіційні концентраційні табори СС. Багатьох в’язнів звільнили з цих ранніх таборів.

Концентраційні табори

Нацистські концентраційні табори (Konzentrationslager) були особливим типом нацистських таборів, якими керувала СС (Schutzstaffel, захисний загін). Спочатку нацистський режим використовував концентраційні табори для терору та ув’язнення політичних опонентів. Але з часом нацисти ув’язнювали в системі концентраційних таборів й інші групи. СС жорстоко експлуатувала цих в’язнів для виконання примусової праці.

Адміністрація та структура концентраційних таборів

Починаючи з 1934 року, системою концентраційних таборів керувала Інспекція концентраційних таборів СС (Inspektion der Konzentrationslager, IKL). Пізніше концентраційні табори перейшли в підпорядкування Головного адміністративно-господарського управління СС (SS-Wirtschafts-Verwaltungshauptamt, SS-WVHA). Система нацистських концентраційних таборів з часом трансформувалася. Згодом, вона була організована у вигляді головних таборів та таборів-супутників (часто званих підтаборами).

Нацистські концентраційні табори були місцями позасудового утримання. На відміну від в’язниць, концентраційні табори не підлягали будь-якому судовому контролю. Нацисти ув’язнювали людей в цих таборах без пред’явлення їм звинувачень у скоєнні злочинів. В’язнів утримували там безстроково і без права на юридичний захист. Не було жодних гарантій, що їх коли-небудь звільнять.

Chart of Prisoner Markings

Схема маркування ув’язнених, що використовувалася в німецьких концентраційних таборах. Дахау, Німеччина, бл. 1938–1942 рр.

Починаючи з 1937–1938 років, СС створила систему маркування ув’язнених у концтаборах. Пришиті до роби кольорові значки вказували на причину ув’язнення людини. Існували деякі відмінностями між позначками у різних таборах. Нацисти використовували цю схему, що ілюструє маркування в’язнів, у концентраційному таборі Дахау.

Джерело:
  • KZ Gedenkstaette Dachau

СС створила стандартизовану систему для своїх концентраційних таборів. Ці табори були оточені парканами з колючим дротом та сторожовими вежами. Їх охороняли загони СС.

У всіх концентраційних таборах СС дегуманізували в’язнів. У більшості випадків в’язням після прибуття стригли волосся. Ув’язнених змушували носити тюремну форму. Їм присвоювали номери в’язнів, які персонал табору використовував замість імен. СС використовували значки для позначення приналежності в’язнів до різних груп. Вони годували в’язнів на рівні голодування та не забезпечували належним одягом і медичною допомогою. Охоронці СС та деякі в’язні, що були частиною адміністрації, били, катували, знущалися та піддавали сексуальному насильству ув’язнених практично не несучи за це відповідальності.

Система концентраційних таборів

Перший офіційний концентраційний табір СС, Дахау, був створений у березні 1933 року. Цей табір став зразком для управління та організації концентраційних таборів СС.

Окрім Дахау, перед Другою світовою війною нацисти створили в Німеччині й інші концентраційні табори, зокрема:

  • Заксенгаузен;
  • Бухенвальд;
  • Флоссенбюрґ;
  • Маутгаузен (в анексованій Австрії); і
  • Равенсбрюк.

Під час Другої світової війни нацисти продовжували розширювати систему концентраційних таборів. Нові концентраційні табори, серед інших, включали:

  • Нойенґамме;
  • Ґросс-Розен; і
  • Берґен-Бельзен.

Нацисти також створили три великі концентраційні табори під час війни в окупованій Німеччиною Польщі. Це були:

  • Штуттгоф;
  • Люблін/Майданек; і
  • Аушвіц (до складу якого згодом увійшов центр убивства Аушвіц-Біркенау).

Концентраційні табори існували також в інших частинах окупованої Німеччиною Європи, зокрема в Герцоґенбуші (Вюхт) у Нідерландах та Натцвайлері у Франції.

Загалом у нацистських концентраційних таборах було ув’язнено понад два мільйони людей. Сотні тисяч з цих в’язнів загинули в них.

Jewish women and children deported from Hungary, separated from the men, line up for selection.

Єврейські жінки та діти, депортовані з Угорщини, відокремлені від чоловіків, вишиковуються для відбору в Аушвіці. Окупована Німеччиною Польща, травень 1944 року.

Джерело:
  • Yad Vashem Photo Archives

Zigeunerlager («циганські табори»)

Починаючи з 1935 року, німецька влада почала створювати Zigeunerlager (дослівно «циганські табори») в Німеччині та на деяких анексованих територіях, куди інтернувала ромів і сінті. Ці табори були місцевими ініціативами, в яких зазвичай брали участь місцеві німецькі поліцейські сили, адміністрації або міські ради. Табори були розташовані на околицях багатьох міст і містечок. У нацистських таборах роми підлягали комендантській годині, нагляду та поганим умовам утримання. Багато (але не всі) роми і сінті в Німеччині були змушені переїхати до таких нацистських таборів.

Серед найвідоміших «циганських таборів» (Zigeunerlager) у нацистській Німеччині були:

  • Берлін-Марцан;
  • Лакенбах; і
  • Кельн-Бікендорф.

Під час Другої світової війни нацисти депортували багатьох ромів із цих таборів до окупованої німцями Східної Європи, де багатьох з них було вбито. Деякі були депортовані до концентраційного табору Аушвіц-Біркенау. Там їх ув’язнювали в підрозділі табору, який часто називали «циганським табором» (Zigeunerlager), але офіційно він називався «Секція BIIe». Після депортації з Центральної та Західної Європи ромів ув’язнювали в Аушвіці.

Табори примусової праці

Під час Другої світової війни нацисти залучали мільйони людей до примусової праці в жорстоких умовах у багатьох різних типах таборів. У цих таборах нацистський режим і приватні компанії експлуатували працю в’язнів із метою отримання економічної вигоди та покриття дефіциту робочої сили.

Основні типи таборів примусової праці включали:

  • табори для іноземних примусових робітників (цивільних осіб з інших країн, особливо з Польщі та Радянського Союзу, депортованих до Німеччини для виконання фізичної праці на користь німецької військової промисловості);
  • табори трудового виховання (Arbeitserziehungslager, або AEL), такі як Сирець, якими керувало Ґестапо та які використовувалися для ув’язнення примусових робітників, звинувачених у саботажі, втечі чи небажанні або відмові працювати; і
  • табори примусової праці для євреїв у східній Німеччині (Верхня Сілезія, нині на території Польщі), окупованій Німеччиною Польщі та Східній Європі, зокрема Блеххаммер, Янівський, Плашов, Скаржисько-Каменна, Пйонкі, Стараховіце та Ченстохова.

Концентраційні табори та табори примусової праці мали деякі спільні риси. Обидва були місцями, де нацистський режим і приватні компанії експлуатували в’язнів для примусової праці. Але були й істотні відмінності. Концентраційні табори були стандартизовані й перебували під управлінням IKL та WVHA. Табори примусової праці, однак, підпорядковувалися різним адміністративним органам; вони не були стандартизованими. Зазвичай, ув’язнені таборів примусової праці не носили тюремної уніформи і не мали номерів в’язнів. Різниця між цими типами таборів дедалі більше розмивалася наприкінці війни, оскільки деякі табори примусової праці перетворилися на підтабори концентраційних таборів. Так було, наприклад, у випадку з Блеххаммером, який у 1944 році став підрозділом табору Аушвіц.

Табори для військовополонених

Під час Другої світової війни німецькі військові (Вермахт) створили сотні таборів для військовополонених, у яких утримували захоплених ворожих солдатів. Організація та управління цими таборами були складними й відрізнялися залежно від роду військ. Комендант, персонал табору та охорона були з Вермахту. Більшість із них були військовослужбовцями, але деякі були цивільними працівниками збройних сил.

Деякі табори для військовополонених були розташовані в межах Німеччини. Інші були створені на окупованих Німеччиною територіях. У деяких випадках Німеччина поводилася із захопленими військовополоненими згідно з міжнародним правом. Зазвичай це стосувалося військовополонених із Західної Європи, Великої Британії та Сполучених Штатів. Натомість, німецькі військові ставилися до військовополонених із Радянського Союзу як до расових та ідеологічних ворогів. Вони піддавали їх виснажливим умовам і масовим убивствам.

Найбільший і найважливіший тип табору для військовополонених називався шталаґ (Stammlager). У шталаґах протягом тривалого часу утримували десятки тисяч солдатів. У системі таборів для військовополонених були й інші типи таборів. Крім того, німецькі військові керували таборами для цивільних інтернованих із ворожих країн. Їх називали Internierungslager або ілаґами.

Табори для військовополонених часто переносили з місця на місце. Тому, на відміну від інших типів нацистських таборів, які часто називалися за місцем розташування, табори для військовополонених зазвичай позначали номером. Одним із прикладів табору для військовополонених є шталаґ IX B. 

Транзитні табори та збірні табори для євреїв

Під час Другої світової війни нацистська німецька влада створила транзитні табори (Durchgangslager) та збірні табори (Sammellager) для тимчасового ув’язнення євреїв.

Транзитні та збірні табори відіграли важливу роль в «Остаточному розв’язанні єврейського питання», яке полягало в плані нацистів щодо систематичного вбивства євреїв Європи. У рамках «Остаточного розв’язання» нацисти змушували євреїв покидати свої домівки, а потім перевозили їх (зазвичай потягом) до ґетто, місць і центрів убивства. Для євреїв із Західної та Центральної Європи ці типи таборів виконували проміжну роль. Це були місця, де євреїв ув’язнювали після того, як вони були змушені покинути свої домівки, але до депортації. Ці табори часто були останнім місцем утримання для євреїв у їхньому рідному місті чи країні. Десятки тисяч євреїв пройшли через ці місця в рамках «Остаточного розв’язання».

Зазвичай євреїв ув’язнювали в транзитних і збірних таборах на кілька днів. Основні транзитні табори включали:

  • Вестерборк у Нідерландах;
  • Дрансі у Франції; і
  • Мехелен/Малін (також відомий як Казерн Доссін) у Бельгії.

Ґетто Терезієнштадт також функціонувало як транзитний табір для чеських євреїв.

Основними збірними таборами були табори на Кляйне Шперльґассе, Кастеллезґассе та Мальцґассе у Відні, а також на Ґросе Гамбурґер Штрассе в Берліні.

Центри вбивства (також відомі як «табори смерті» та «табори знищення»)

У межах «Остаточного розв’язання» нацистський німецький режим створив п’ять центрів убивства, спеціально для знищення євреїв. Англійською мовою центри вбивства іноді називають «таборами знищення» або «таборами смерті». Основним засобом убивства в таких центрах був отруйний газ, який випускали в герметичні газові камери. П’ятьма центрами вбивства були:

  • Хелмно;
  • Белжець;
  • Собібор;
  • Треблінка; та
  • Аушвіц-Біркенау.

Нацисти побудували ці центри вбивства в 1941–1942 роках з єдиною метою — масового вбивства євреїв.

У п’яти центрах убивства було вбито близько 2,7 мільйона євреїв. Це трохи менше половини всіх євреїв, убитих під час Голокосту. Загалом нацисти, їхні союзники та колабораціоністи під час Голокосту вбили шість мільйонів євреїв.

Thank you for supporting our work

We would like to thank Crown Family Philanthropies, Abe and Ida Cooper Foundation, the Claims Conference, EVZ, and BMF for supporting the ongoing work to create content and resources for the Holocaust Encyclopedia. View the list of all donors.

Глосарій