Голокост в Угорщині

Угорські євреї були останньою великою єврейською спільнотою, яка потрапила під нацистський контроль. 

Наприкінці 1930-х і на початку 1940-х років єврейське населення Угорщини зазнало переслідувань і насильства з боку угорського уряду. Але лише навесні 1944 року, через понад чотири роки після початку Другої світової війни, вони зіткнулися з повною силою нацистської машини смерті. На той час нацисти вдосконалили жорстокі процеси дискримінації, дегуманізації та депортації, які зараз відомі як Голокост (1933–1945). Вони вже вбили мільйони європейських євреїв. 

Період Голокосту в Угорщині створив передумови для катастрофічного зростання масових убивств. Під час Голокосту нацисти та їхні угорські колабораціоністи вбили приблизно 550 000 євреїв, які проживали в Угорщині. Переважна більшість цих жертв — близько 500 000 — були вбиті в останній рік війни. Багато з них були вбиті в газових камерах табору смерті Аушвіц-Біркенау. Фотографії прибуття євреїв з Угорщини до Аушвіца стали знаковими зображеннями Голокосту. 

Період Голокосту в Угорщині також створив підґрунтя для надзвичайних зусиль із порятунку. Найвідомішою є міжнародна рятувальна операція, очолювана Раулем Валленберґом. Близько 250 000 євреїв із територій, контрольованих Угорщиною, пережили Голокост. Серед вцілілих були Лівія Біттон-Джексон, авторка книги Я прожила тисячу років, та лауреат Нобелівської премії Елі Візель. Багато тих, хто пережив Голокост з Угорщини, також стали волонтерами Меморіального музею Голокосту в Сполучених Штатах.  

Перший етап Голокосту в Угорщині, 1938 – березень 1944

Перший етап Голокосту в Угорщині розпочався приблизно в 1938 році та завершився в березні 1944 року. Протягом цього часу уряд Угорщини переслідував євреїв з власної ініціативи. Його антиєврейська політика ґрунтувалася на тривалій історії антисемітизму в Угорщині. 

Починаючи з 1920 року, уряд Угорщини був праворадикальним та авторитарним режимом. Його очолював Міклош Горті. Горті та інші угорські лідери були націоналістами, антисемітами та антикомуністами. 

До березня 1944 року Угорщина була суверенною державою, яка мала дружні дипломатичні відносини з нацистською Німеччиною. Обидва уряди мали схожий світогляд. У листопаді 1940 року Угорщина приєдналася до союзу Осі, ставши офіційним союзником нацистської Німеччини. 

Угорське антисемітське законодавство

Під час режиму Горті (1920–1944) угорський уряд ухвалив антиєврейські закони. Мета полягала у виключенні євреїв із соціального, економічного, політичного та культурного життя країни. Згідно з переписом 1920 року, на той час в Угорщині проживало близько 470 000 євреїв. Євреї становили майже 6 відсотків від загальної чисельності населення Угорщини, яке налічувало майже 8 мільйонів. 

Найперший з антиєврейських законів Угорщини був прийнятий у 1920 році, ще до початку Голокосту. Того року угорський парламент ухвалив закон про numerus clausus. Цей закон обмежував вступ єврейських студентів до університетів. Це був перший антиєврейський закон, ухвалений у Європі після Першої світової війни (1914–1918).

Антиєврейські переслідування та правова дискримінація в Угорщині почали посилюватися в 1938 році. Між 1938 і 1941 роками угорський уряд ухвалив три основні антиєврейські закони: 

• Перший єврейський закон (травень 1938 року) встановив квоти, що обмежували кількість євреїв у певних секторах економіки країни до 20 відсотків. Ці сектори включали професії «білих комірців» та бізнес/промисловість.
• Другий єврейський закон (травень 1939 року) визначав євреїв за расовими критеріями та обмежував виборчі права для окремих євреїв. Він також посилив квоти, встановлені в попередньому році. 
• Третій єврейський закон (серпень 1941 року) заборонив шлюби та сексуальні стосунки між євреями та неєвреями.

Наприкінці 1930-х і на початку 1940-х років угорський уряд ухвалив чимало інших антиєврейських законів. Більшість із них виключали євреїв із різних аспектів економічного та соціального життя. В результаті десятки тисяч євреїв втратили роботу, бізнес або засоби до існування. 

Карта

Угорська експансія (Карта)

Джерело:

• US Holocaust Memorial Museum

Угорська територіальна експансія, 1938–1941

У 1938 році Угорщина почала розширювати свої території за межі кордонів, узгоджених після Першої світової війни. Це відбувалося за німецької підтримки та у зв’язку з територіальною експансією нацистської Німеччини. Ці зусилля допомогли лідерам Угорщини досягти їхньої геополітичної мети — повернути території, які країна втратила в результаті мирних договорів після Першої світової війни.1Footnote 11

У період між 1938 і 1941 роками Угорщина отримала території (перелічені в таблиці 1) від сусідніх країн: Чехословаччини, Румунії та Югославії. Ці території були домівкою для багатоетнічного та багатоконфесійного населення. На цих територіях проживали етнічні угорці, румуни, словаки, серби, євреї та багато інших народів. На всіх анексованих територіях угорський уряд здійснював переслідування, виселення та насильство проти неугорського населення. 

Євреї, які проживали на анексованих територіях, зіткнулися з антиєврейськими законами та політикою Угорщини. Перепис населення Угорщини 1941 року зафіксував 725 007 осіб, які ідентифікували себе як євреї. Близько 325 000 із них жили на анексованих Угорщиною територіях. У 1941 році єврейське населення становило близько 5 відсотків від загальної кількості населення Великої Угорщини (14 683 323). Крім того, ще близько 100 000 осіб вважали євреями за расовою ознакою відповідно до Другого єврейського закону (1939). Це було так, навіть якщо вони не ідентифікували себе як євреї.

Таблиця 1. Угорська територіальна експансія та чисельність єврейського населення, 1938–1941

Експлуатація єврейських чоловіків в угорській системі примусової праці, 1939–1945

З 1939 по 1945 рік угорський уряд експлуатував єврейських чоловіків призовного віку в системі трудової повинності (munkaszolgálat). 

Угорський уряд створив систему трудової повинності як заміну регулярної військової служби. Вона була призначена для тих чоловіків, яких уряд вважав ненадійними. Політичні опоненти, члени деяких християнських сект, румуни, серби та особливо євреї були серед тих, кого примусово залучали до трудової повинності. Спочатку трудова повинність виконувалася в межах Угорщини та анексованих нею територіях. Умови були досить хорошими. 

Після вступу Угорщини у Другу світову війну навесні 1941 року Міністерство оборони Угорщини перетворило систему трудової повинності на більш репресивну та відверто антисемітську інституцію. Єврейські примусові робітники були відокремлені від своїх неєврейських колег. Їм більше не видавали уніформу. Окрім того, від них вимагали носити дискримінаційні нарукавні пов’язки, що позначали їх як євреїв. 

Починаючи з літа 1941 року, десятки тисяч єврейських примусових робітників були розміщені поблизу лінії фронту на території, окупованій державами Осі в Східній Європі, особливо в Україні. Угорські офіцери часто погано ставилися до цих людей і піддавали їх жорстокому насильству. Єврейські чоловіки не мали належного житла, їжі, одягу чи медичної допомоги. Значна частина з них потрапила в радянський полон як військовополонені. 

За оцінками науковців, приблизно 100 000 єврейських чоловіків були змушені брати участь у трудовій службі. Від 25 000 до 42 000 із них загинули до того, як Німеччина окупувала Угорщину в березні 1944 року.

Депортація євреїв з Угорщини та масове вбивство в Кам’янці-Подільському, 1941 рік

Один із найвідоміших актів антисемітського насильства на першому етапі Голокосту в Угорщині відбувся влітку 1941 року. Це сталося після нападу країн Осі на Радянський Союз (операція «Барбаросса»). У липні–серпні 1941 року угорські урядовці зібрали й депортували євреїв, яких вони вважали «небажаними іноземцями та іноземними громадянами». Угорський уряд депортував понад 20 000 євреїв через кордон до окупованої країнами Осі Галичини (тоді Польща, сьогодні Україна). Депортації були швидкими, безсистемними, хаотичними та нелюдськими. 

Зрештою, більшість депортованих з Угорщини євреїв (близько 14 000–16 000) були вивезені до Кам’янця-Подільського. Там їх ув’язнили в ґетто. 26–28 серпня нацистські німецькі підрозділи СС і поліції та їхні місцеві українські колабораціоністи провели масовий розстріл у Кам’янці-Подільському. Вони вбили 23 600 євреїв. Цілком імовірно, що деякі угорські військові чиновники бачили, а можливо, і брали участь в операції з облави та масового розстрілу. 

Багато євреїв, депортованих з Угорщини, які не були вбиті в Кам’янці-Подільському, були розстріляні під час подальших масових убивств, померли в ґетто або були вбиті в таборі смерті Белжець. Можливо, близько 2000 єврейських біженців змогли повернутися до Угорщини. Їхні розповіді про те, що відбувалося в Галичині, часто зустрічали з недовірою. 

Рейди в Бачці в окупованій угорцями Югославії

У січні 1942 року угорські військові підрозділи здійснили рейди в анексованому Угорщиною регіоні Бачка в Югославії. Ці рейди нібито були відповіддю на партизанську активність. Насильство відбувалося в місті Новий Сад (угорською мовою — Újvidék) та інших містах регіону. Угорська влада переслідувала сербів, євреїв та інших. Було вбито близько 1000 євреїв і 2500 сербів. Винуватців масових убивств судили угорські суди в 1943–1944 роках.

Відмови угорців виконувати німецькі вимоги щодо депортації, 1942–1944

На першому етапі Голокосту в Угорщині угорський уряд не брав повної участі в масових убивствах євреїв, організованих нацистами. 

Смертоносне ставлення нацистської Німеччини до євреїв швидко посилилося після її вторгнення до Радянського Союзу в червні 1941 року. Німецькі підрозділи почали вбивати цілі єврейські громади під час масових розстрілів. Потім, наприкінці 1941 та 1942 років, нацистський німецький режим побудував табори смерті, призначені для вбивства євреїв за допомогою отруйного газу. Нацистська влада депортувала до цих таборів смерті євреїв з усієї Європи. Німці покладалися на допомогу своїх союзників і колабораціоністів, які допомагали їм. 

У 1942 році нацистський уряд Німеччини почав тиснути на угорський уряд, щоб той депортував усіх євреїв з Угорщини на території, контрольовані німцями. Однак Горті та прем’єр-міністр Міклош Каллаї (на посаді з березня 1942 року по березень 1944 року) відмовилися. Горті та Каллаї відповіли, що доля єврейського населення Угорщини є внутрішньою справою. Вони стверджували, що депортація євреїв може мати потенційно руйнівні наслідки для економіки Угорщини. 

Ця відмова від співпраці означала, що сотні тисяч євреїв залишилися живими в Угорщині під час пікових років масових убивств. Проте в цей період євреї в Угорщині зазнавали значних труднощів через антисемітські закони країни та систему примусової трудової повинності. Але, на відміну від євреїв, які перебували під безпосередньою нацистською окупацією в інших державах, більшість євреїв в Угорщині залишалися у власних будинках, маючи доступ до достатньої кількості їжі та інших ресурсів. Угорщина навіть приваблювала тисячі єврейських біженців, які рятувалися від нацистських масових убивств у сусідніх країнах.

Період, коли Угорщина була відносно безпечним притулком від нацистських масових убивств, раптово закінчився в березні 1944 року, коли нацистська Німеччина окупувала країну. 

Фото

Примусова мобілізація євреїв до угорської системи трудової повинності (Фото)

Євреї, мобілізовані до угорської системи трудової повинності, йдуть до місця роботи. Сегед, Угорщина, між 1940 та 1944 роками.

Джерело:

• Magyar Nemzeti Muzeum Torteneti Fenykeptar

Другий етап Голокосту в Угорщині, березень 1944–1945

У березні 1944 року нацистська Німеччина вирішила окупувати свого союзника Угорщину з військових міркувань, пов’язаних із роллю Угорщини в продовженні війни. 19 березня 1944 року німецька армія увійшла в Угорщину практично без опору. Угорці швидко погодилися на німецькі вимоги. В результаті більшість німецьких військ залишилися в Угорщині лише на короткий час. Німці, однак, продовжували відігравати домінуючу роль в угорській політиці. 

Німецька окупаційна влада дозволила Горті залишитися на посаді регента Угорщини. Багато інших угорських чиновників також зберегли свої посади. Однак німці наполягли на тому, щоб Горті замінив прем’єр-міністра Каллаї на пронімецького Деме Стояї. Як прем’єр-міністр, Стояї співпрацював із німецькою владою. Кілька радикальних правих антисемітів отримали важливі посади в його уряді.

Однією з цілей нацистської Німеччини після окупації Угорщини була депортація та масове вбивство євреїв країни. У березні 1944 року в Угорщині проживало від 760 000 до 780 000 євреїв. Це була найбільша єврейська громада, яка ще жила в Європі. 

Німецька окупація Угорщини стала важливим переломним моментом. Протягом наступного року німці та їхні угорські колабораціоністи вбили близько 500 000 євреїв з Угорщини.

Нові антисемітські заходи в окупованій Німеччиною Угорщині, весна 1944 року

Після німецької окупації угорський уряд ухвалив десятки антисемітських указів. Його метою була повна ізоляція, стигматизація та зубожіння євреїв в Угорщині. Нові антисемітські правила змушували євреїв здавати майно, як-от автомобілі, телефони, радіоприймачі та велосипеди. Інші укази забороняли їм відвідувати кіно або театральні вистави за участю неєвреїв. Додаткові розпорядження зменшували продовольчі пайки для євреїв. 

Наприкінці березня 1944 року угорський уряд оголосив, що з 5 квітня всі євреї віком від 6 років повинні будуть носити жовту зірку Давида на одязі. 

По всій країні угорська влада, включно з мерами міст, поліцейськими та офіцерами жандармерії, співпрацювала в здійсненні цих заходів. Виконуючи накази уряду, вони доручили єврейським громадам скласти реєстраційні списки всіх євреїв, які перебувають під їхньою юрисдикцією. 

Угорські транзитні ґетто та депортація євреїв з Угорщини, квітень–липень 1944

Німецька та угорська влада швидко почали планувати ґеттоїзацію та депортацію євреїв з Угорщини. Нацистський офіцер СС Адольф Айхман і його команда експертів із депортації прибули до Будапешта, щоб сприяти цьому процесу. Навесні та влітку 1944 року угорська та німецька влада розділили Угорщину на шість оперативних зон. У кожній зоні створення ґетто передувало депортації. 

Починаючи з квітня 1944 року, угорська влада створювала транзитні ґетто у великих і малих містах. До складу угорської влади входили чиновники обласного та районного рівня, мери, працівники охорони здоров’я, поліцейські та жандарми. Ґетто часто створювали в єврейських кварталах або у великих будівлях, таких як фабрики, склади чи цегельні заводи. Зазвичай їх розташовували поруч із залізничними об’єктами, щоб спростити депортацію. Євреї з менших містечок і сіл були зосереджені в ґетто у великих містах. Їх ув’язнювали в цих транзитних ґетто на кілька днів або тижнів. Вони перебували під охороною угорської влади та отримували обмежену кількість їжі, неналежні умови проживання і медичної допомоги. У цьому процесі брала участь невелика кількість представників німецької влади. Процес ґеттоїзації супроводжувався масовими грабунками, крадіжками та тортурами. 

Систематичні депортації євреїв із транзитних ґетто почалися в середині травня 1944 року.2Footnote 22 По черзі в кожній зоні німецькі фахівці з депортації та угорські жандарми змушували євреїв із транзитних ґетто завантажуватися в товарні вагони. З 15 травня до 9 липня 1944 року приблизно 437 000 євреїв були депортовані з Угорщини 147 потягами. Близько 420 000 із них було відправлено до табору смерті Аушвіц-Біркенау.3Footnote 33 Прибувши туди, вони пройшли процес відбору. Близько 100 000 євреїв з Угорщини були відібрані для примусової праці в Аушвіці. Решта — приблизно 330 000 євреїв (близько 75 відсотків) — були вбиті в газових камерах після прибуття. Серед жертв були чоловіки, жінки та діти. Це був найсмертоносніший період в Аушвіц-Біркенау. 

Горті зупиняє депортації, червень–липень 1944 року

7 липня 1944 року Горті наказав зупинити депортацію євреїв з Угорщини. Він пішов на це через погіршення військового становища Німеччини, міжнародні погрози та тиск з боку свого найближчого оточення. Проте, депортації до Аушвіца з міст навколо Будапешта тривали ще два дні. Їх зупинили 9 липня. Незважаючи на накази Горті, Айхман, його німецькі експерти з депортації та їхні союзники в угорському уряді намагалися продовжувати свої дії. Наприкінці липня та в серпні 1944 року вони провели невелику кількість депортацій євреїв до Аушвіца з угорських таборів для інтернованих. 

Єдиною єврейською громадою, яка залишилася майже незачепленою депортаціями попередніх місяців, був Будапешт. 

«Будинки з жовтими зірками»: Будапешт, літо 1944 року

У липні 1944 року велика єврейська громада Будапешта налічувала близько 200 000 осіб. 

Документ

Шведський захисний документ (Документ)

Захисний документ, виданий єврейській жінці посольством Швеції у Будапешті, Угорщина, у 1944 році. Такі документи захищали пред’явника від негайної депортації німцями до табору смерті Аушвіц в окупованій Польщі. Літера «W» у лівому нижньому куті вказує на те, що документ був ініційований Раулем Валленберґом.

Джерело:

• US Holocaust Memorial Museum, courtesy of Lena Kurtz Deutsch

• Переглянути архівні документи

Того літа ситуація в Будапешті була похмурою. Антисемітські закони та заходи угорського уряду все ще діяли в повній мірі. Звістки про депортації із сільської місцевості дійшли до столиці. Угорський уряд також запровадив у місті форму розпорошеної ґеттоїзації. Уряд Угорщини і члени муніципальної влади Будапешта змушували євреїв жити в спеціально відведених «будинках із жовтими зірками». Влада також запровадила комендантську годину та інші обмеження. 

Рятувальні операції в Угорщині

Період Голокосту в Угорщині дав можливість провести кілька надзвичайних операцій порятунку. Ці зусилля очолювали як євреї, так і неєвреї.  

Зокрема, єврейські лідери Будапештського комітету допомоги і порятунку намагалися вести переговори з нацистськими лідерами та підкуповувати їх, щоб врятувати євреїв в Угорщині. Комітет домовився щодо операції порятунку, відомої як «Транспорт Каштнера». В обмін на гроші та цінності нацистські чиновники погодилися дозволити транспортування євреїв у безпечне місце. У такий спосіб вижило понад 1600 євреїв.

Влітку та восени 1944 року в Будапешті проходила низка міжнародних рятувальних операцій. Їх очолювали члени дипломатичних місій із нейтральних країн, особливо зі Швеції та Швейцарії. Рауль Валленберґ (Швеція) та Карл Лутц (Швейцарія) координували створення та розповсюдження захисних перепусток. Захисна перепустка (іноді її називали шуцпас) — це документ, який свідчив про те, що людина (або сім’я) нібито перебуває під захистом нейтральної держави. Рятівники також створили безпечні сховки для євреїв у місті. Вони часто тісно співпрацювали з єврейськими організаціями та групами з порятунку. Валленберґ був завербований Американською радою в справах воєнних біженців.

Захоплення Угорщини партією «Схрещені стріли»

У серпні 1944 року, коли хід війни ще більше змінився на користь союзників, Горті відправив у відставку прем’єр-міністра Стояї. Горті сформував новий уряд. Він також звільнив багатьох найбільш крайньоправих антисемітських членів уряду Стояї. У вересні Червона Армія (радянські війська) перетнула кордон з Угорщиною. Горті відправив своїх представників на переговори про припинення вогню з Радянським Союзом.

15 жовтня 1944 року Горті здійснив спробу відкрито розірвати відносини з нацистською Німеччиною. Він оголосив про перемир’я з Радянським Союзом. Однак Горті погано спланував свої дії. Німці та їхні угорські колабораціоністи швидко взяли ситуацію під контроль. Німецька влада заарештувала Горті. Вони погрожували життю його сина та вимагали, щоб він призначив новий уряд. Горті погодився. Новий уряд очолив Ференц Салаші. Салаші був лідером фашистської та радикально антисемітської партії «Схрещені стріли» (Nyilaskeresztes Párt). Під керівництвом партії «Схрещені стріли» Угорщина продовжувала воювати проти Радянського Союзу на боці нацистської Німеччини.

Ополченці партії «Схрещені стріли» влаштували справжній терор проти євреїв Будапешта. Члени партії «Схрещені стріли» (так звані нілаші) розстрілювали євреїв, скидаючи їх у річку Дунай. 

Депортація з Будапешта, осінь 1944 року

20 жовтня ополченці партії «Схрещені стріли» почали збирати євреїв на примусову працю. Наступного дня уряд партії «Схрещені стріли» видав указ про те, що єврейські чоловіки та жінки повинні виконувати примусові роботи. Десятки тисяч євреїв були заарештовані. Спочатку їм довелося копати протитанкові рови навколо міста. 6 листопада уряд почав депортовувати на відстань приблизно 160 кілометрів на захід до Гедьєшалома (село поруч австрійсько-угорського кордону), і вони рухалися пішки. Багато євреїв загинули або були розстріляні по дорозі. Євреїв, які вижили в дорозі, передавали німцям, нібито в «тимчасове користування». Угорці також «позичали» німцям єврейські батальйони примусової праці. Дипломати (в тому числі Рауль Валленберґ і Карл Лутц), єврейські організації та пересічні угорці втручалися, наскільки це було можливо. Вони намагалися надати допомогу чи врятувати людей від депортації. 

Десятки тисяч євреїв з Угорщини були передані німцям у листопаді–грудні 1944 року. Німці вимагали від них виконувати примусові роботи. Багато примусових робітників були змушені будувати оборонні окопи. Вони працювали в смертельно небезпечних і виснажливих умовах. Тисячі людей загинули або були вбиті. Багато інших пізніше загинули під час маршів смерті навесні 1945 року.  

Будапештське ґетто та Міжнародне ґетто, листопад–грудень 1944 року

Наприкінці 1944 року режим «Схрещених стріл» створив два ґетто в Будапешті. 

Одним із них було огороджене ґетто в традиційному єврейському кварталі Будапешта. Режим наказав євреям, які жили в «будинках із жовтими зірками», переселитися в це ґетто. Будапештське ґетто також називали «Пештським ґетто» або «великим ґетто». Воно був надзвичайно переповнене. Ґетто було закрите в грудні 1944 року. У ньому перебувало близько 70 000 людей. Там загинуло приблизно 3000 євреїв. 

Євреї з міжнародними захисними перепустками були розміщені в так званому «міжнародному ґетто». Це ґетто також називали «захищеним ґетто» або «малим ґетто». Територія не була огороджена парканом, але включала групу багатоквартирних будинків під міжнародним захистом. Офіційно в міжнародному ґетто проживало 15 600 осіб. Насправді ж, тисячі людей шукали там притулок. Серед них були люди з підробленими захисними документами або ті, хто не мав жодних документів.  

Тисячі євреїв у Будапешті ховалися, щоб не переїжджати в жодне з ґетто. 

Кінець: Звільнення євреїв в Угорщині, 1944–1945 роки

З просуванням Червоної Армії (радянських військ) на захід, вони визволяли євреїв з Угорщини. Серед визволених були євреї, які служили в трудових батальйонах, та євреї, які переховувалися. 

2 листопада 1944 року радянські війська почали наступ на Будапешт. Взимку 1944–1945 років радянські війська оточили Будапешт і взяли місто в облогу. Німецькі та угорські сили запекло боролися, щоб захистити столицю. Протягом цього часу ополченці «Схрещених стріл» продовжували чинити насильство проти євреїв. Радянські війська звільнили міжнародне ґетто 16 січня 1945 року, а будапештське ґетто — 17–18 січня. У лютому вони захопили решту міста. Станом на квітень 1945 року Червона Армія повністю контролювала Угорщину.

Радянські війська визволили приблизно 119 000 євреїв у Будапешті. Крім того, невелику кількість людей вони звільнили на решті території країни. 

Кількість жертв Голокосту в Угорщині 

Фото

Єврейські жінки та діти після прибуття в Аушвіц (Фото)

Єврейські жінки та діти, депортовані з Угорщини, відокремлені від чоловіків, вишиковуються для відбору в Аушвіці. Окупована Німеччиною Польща, травень 1944 року.

Джерело:

• Yad Vashem Photo Archives

• Переглянути архівні документи

У 1941 році в Угорщині та на анексованих нею територіях проживало приблизно 825 000 євреїв. Понад 65 відсотків із них (близько 550 000 осіб) були вбиті під час Голокосту. 

Від 44 000 до 63 000 євреїв загинули або були вбиті на першому етапі Голокосту в Угорщині.

На другому етапі було вбито близько 500 000 євреїв з Угорщини. З них приблизно 330 000 були вбиті в газових камерах після прибуття до табору смерті Аушвіц-Біркенау. Десятки тисяч людей загинули під час ув’язнення в Аушвіці та інших німецьких концентраційних таборах і таборах примусової праці, а також на маршах смерті. Тисячі людей були вбиті в Будапешті ополченцями з партії «Схрещені стріли». 

Близько 250 000 євреїв з Угорщини пережили Голокост. Їхнє виживання стало можливим лише завдяки сукупності факторів, серед яких найважливішими були час, порятунок і везіння.