Януш Корчак
Януш Корчак був відомим лікарем і письменником, який керував варшавським сиротинцем для єврейських дітей з 1911 по 1942 рік. Пан Корчак і його співробітники залишилися з дітьми навіть тоді, коли німецька влада депортувала їх до табору смерті в Треблінці у серпні 1942 року.
«Януш Корчак» — це псевдонім польсько-єврейського лікаря та письменника Генрика Гольдшмідта. Гольдшмідт вперше здобув популярність на початку 1900-х років, написавши кілька збірників оповідань для дітей, а також книги з догляду за дітьми для дорослих читачів. Він народився наприкінці 1870-х років у Варшаві в сім’ї польських євреїв, здобувши згодом освіту педіатра. Генрик підтримував новаторські погляди на виховання дітей, закликаючи дорослих ставитися до них з любов'ю і повагою. У міру того, як зросла його письменницька репутація, Гольдшмідт взяв псевдонім та став відомий у всій Польщі як Януш Корчак.
1911 року Корчак очолив новий сиротинець для єврейських дітей у Варшаві. Протягом десятиліть він і його близька колега Стефанія «Стефа» Вільчинська керували дитбудинком відповідно до філософії Корчака щодо виховання дітей. Кожна дитина в цьому сиротинці мала обов'язки й права, і кожна відповідала за свої вчинки. Сам дитбудинок було організовано як «дитячу республіку». Юні жителі цього сиротинця регулярно скликали суд, щоб розглянути скарги та вершити справедливість.
Корчак також відвів вихованцям дитбудинку важливі ролі в публікації часопису Mały Przegląd («Малий огляд»). «Малий огляд» був регулярним додатком до польськомовної сіоністської газети Nasz Przegląd («Наш огляд»). На відміну від багатьох інших дитячих видань того часу, тут діти самі обирали теми, на які писати, й визначали, які матеріали з'являтимуться на сторінках їхньої газети.
Популярність Корчака в країні зросла, коли він почав вести радіопередачу під псевдонімом «Старий лікар». Він читав оповідання, брав інтерв’ю в дітей і проводив лекції в невимушеному стилі, що зробило його щотижневе радіошоу популярним як серед дітей, так і серед дорослих. Зростання антисемітизму в Польщі у середині 1930-х років призвело до того, що Корчак втратив свою радіопередачу. Проте протягом кількох тижнів після вторгнення Німеччини до Польщі 1 вересня 1939 року він знову хоч ненадовго, однак регулярно виходив у прямий ефір. Корчак намагався підбадьорювати та заспокоювати своїх слухачів аж до моменту поділу Польщі між нацистською Німеччиною та Радянським Союзом наприкінці того ж місяця.
Восени 1940 року німецька влада створила Варшавське ґетто. Єврейську громаду змусили заплатити за будівництво стіни, яка відокремлювала цю територію від решти міста. Умови в перенаселеному і недостатньо забезпеченому продуктами ґетто були надзвичайно важкими. Голод і хвороби призвели до десятків тисяч смертей, залишивши багатьох дітей сиротами без будь-якого нагляду.
Щоденник Корчака, який той вів у ґетто, описує постійну боротьбу за забезпечення їжею та ліками все більшої кількості дітей, які перебували під опікою Януша. Незважаючи на те, що його власне здоров’я почало погіршуватися, Корчак проводив багато часу, шукаючи пожертви і приносячи їжу до сиротинця. У його щоденнику також описано, як він намагався зберегти психічне та емоційне здоров'я дітей. Нечисленний персонал дитбудинку робив все можливе, щоб підтримувати хоч якусь подобу нормального, щоденного розпорядку дня навіть у жалюгідних умовах ґетто. Вони зосереджували дітей на навчанні, організовували лекції, концерти та театральні вистави.
Наприкінці липня 1942 року німецька влада розпочала масову депортацію сотень тисяч євреїв із Варшавського ґетто до табору смерті в Треблінці. Польські друзі Корчака з-поза меж ґетто запропонували йому допомогти втекти від депортації, сховавши його або надавши йому фальшиві документи, що посвідчують особу. Однак Корчак навіть не розглядав варіант від'їзду. Він і його співробітники вирішили, що не намагатимуться врятуватися. Натомість, вони продовжували піклуватися про дітей стільки, скільки мали змогу.
На початку серпня 1942 року німецька влада депортувала вихованців усіх дитячих будинків Варшавського ґетто. Вранці 5 або 6 серпня раптово прибула німецька поліція й наказала співробітникам Корчака евакуювати сиротинець. Корчак, Вільчинська та ще кілька їхніх співробітників швидко зібрали дітей і вивели надвір. Майже дві сотні дітей в турботливому супроводі своїх відданих вихователів пройшли людними вулицями ґетто до Umschlagplatz (місця депортації). Корчак разом зі своїми працівниками намагалися утримати дітей від паніки. Свідки описують, що діти проходили через ґетто організовано та з гідністю.
Після прибуття на Umschlagplatz, Корчак і його співробітники разом з дітьми сіли у вагони потяга. Такі поїзди перевозили депортованих до табору смерті в Треблінці, який знаходився приблизно за шістдесят миль на північний схід від Варшави. Умови в цих спекотних і переповнених вагонах для худоби були надзвичайно небезпечними для виснажених і хворих людей, котрі щільно скупчилися всередині. Багато людей загинуло в таких депортаційних поїздах. Практично всі євреї, які пережили смертоносну подорож із Варшавського ґетто до Треблінки влітку 1942 року, були вбиті невдовзі після прибуття. Діти та їхні опікуни майже напевно були вбиті в день прибуття до Треблінки.
Кар’єра Януша Корчака як письменника, лікаря та борця за права дітей продовжує надихати педагогів та фахівців із догляду за дітьми і сьогодні. Корчак однаково пишався як польською національністю, так і єврейським походженням. Польська та єврейська громади вшановують його за працю всього життя та жертви заради дітей, якими він опікувався.