«Аріанізація»

«Аріанізація» (німецькою мовою Arisierung) означає передачу єврейської власності неєвреям у нацистській Німеччині з 1933 по 1945 рік. Вона мала на меті передати господарські підприємства, що належали євреям, в «арійську», тобто неєврейську власність.

«Аріанізація» проходила у два етапи:  

• З 1933 року до літа 1938 року: «добровільна аріанізація».
• З осені 1938 року до падіння нацистського режиму в 1945 році: «примусова аріанізація».

«Добровільна аріанізація»

Під час «добровільної аріанізації» нацистська німецька держава заохочувала єврейських підприємців, які вже стикалися з економічною та соціальною дискримінацією, продавати свій бізнес у Німеччині за значно зниженими цінами.

На початку 1933 року в Німеччині налічувалося близько 100 тисяч підприємств, що належали євреям. Близько половини з них були невеликими роздрібними магазинами, що торгували переважно одягом або взуттям. Решта були фабриками чи майстернями різного розміру або професійними конторами юристів, лікарів та інших незалежних фахівців.

До 1938 року поєднання нацистського терору, пропаганди, бойкоту та законодавчих обмежень було настільки ефективним, що близько двох третин цих підприємств, що належали євреям, припинили свою діяльність або були продані неєвреям. Єврейські власники, часто відчайдушно намагаючись емігрувати або продати збанкрутілий бізнес, погоджувалися на ціну продажу, яка становила лише 20–30 відсотків від реальної вартості кожного підприємства.

«Примусова аріанізація»

Фото

“Аріанізація” підприємств, які належали євреям (Фото)

“Аріанізація” підприємств, які належали євреям: магазин, якій раніше був єврейською власністю (Гуммі Вайль), було експропрійовано та передано у власність неєвреям (Штам і Вассерман). Франкфурт, Німеччина, 1938 р.

Джерело:

• Bildarchiv Preussischer Kulturbesitz

Одразу після жорстоких загальнонаціональних погромів 9–10 листопада 1938 року (Кришталева ніч) «аріанізація» вступила в другу фазу: примусова передача всіх підприємств, що належали євреям, у власність неєвреїв.

Після листопадових погромів нацистська німецька держава видала нові постанови, які забороняли євреям займатися більшістю видів економічної діяльності в країні. Режим призначив кожному підприємству, що залишилося у власності євреїв, неєврейського опікуна, який мав наглядати за його негайним примусовим продажем неєвреям. Плата опікуну за цю обов’язкову послугу часто була лише трохи нижчою за ціну продажу, і її платили колишні єврейські власники. Частина прибутку від продажу також надходила до очолюваного Германом Ґерінґом Управління чотирирічного плану, яке готувало німецьку економіку до війни.  

Кошти, необхідні для початку широкомасштабного виробництва озброєнь, були зібрані частково за рахунок конфіскації майна та цінностей у єврейського населення. Німецькі євреї, які бажали емігрувати, були змушені втратити більшу частину свого майна. Уряд рейху стягував непомірний «податок на втечу» з євреїв, які виїжджали з Німеччини.

Крім того, після «Кришталевої ночі» Ґерінґ наклав на єврейське населення Німеччини штраф у розмірі одного мільярда рейхсмарок (RM). Штраф був прямим особистим податком з кожного єврейського платника податків, який мав активи понад 5000 RM. Держава також конфіскувала всі страхові виплати, які мали бути сплачені єврейським власникам нерухомості, на яких потім поклали відповідальність за ремонт майна після погрому. Після сплати цих штрафів та додаткових податків усі кошти, що залишилися, були перераховані на заблоковані рахунки в німецьких банках. Нацистська німецька держава суворо контролювала ці рахунки. Власники могли отримувати лише фіксовану щомісячну суму, мінімально необхідну для покриття витрат на проживання.

Під час війни нацистська держава конфіскувала решту коштів, що залишилися на цих заблокованих рахунках. Особисті речі, майно та інші активи євреїв, які були депортовані до Східної Європи в рамках «остаточного розв’язання», були конфісковані і, як правило, продані на аукціонах або просто роздані жертвам бомбардувань, які втратили майно під час авіанальотів союзників на німецькі міста.

Вплив

Точних даних про загальну вартість майна, відібраного в євреїв у Німеччині за часів нацизму, немає. Але очевидно, що євреї, які емігрували з Німеччини, змогли забрати з собою лише невелику частину своєї власності. Ті, кого депортували під час війни, втратили все; більшість з них також втратили життя.