Примусова стерилізація: як форма нацистського переслідування
Примусова стерилізація була однією з основних форм нацистських переслідувань та інструментом геноциду. Між 1933 і 1945 роками нацистський німецький режим примусово стерилізував сотні тисяч людей. Нацисти вважали цих людей расово або біологічно меншовартісними. Їхньою метою було не допустити, щоб вони передали свої нібито меншовартісні расові чи генетичні риси майбутнім поколінням.
Ключові факти
-
1
Серед груп, які були примусово стерилізовані за часів нацизму у Німеччині, були люди з психічними або фізичними вадами, роми та інші люди, яких принизливо називали «циганами», а також темношкірі й представники мішаних рас.
-
2
У нацистській Німеччині звичним методом стерилізації чоловіків була вазектомія. Звичним методом стерилізації жінок була перев’язка маткових труб.
-
3
В Аушвіці й інших концтаборах лікарі проводили нелюдські експериментальні стерилізації сотень в’язнів без їхньої згоди.
Примусова стерилізація була формою нацистських переслідувань та інструментом нацистського геноциду. Стерилізація — це медична процедура, яка перешкоджає репродукції людини. Термін «Насильницька стерилізація» означає, що медичну процедуру було здійснено людині без її належної згоди.
З 1933 по 1945 рік нацистський німецький режим примусово стерилізував людей, яких вважав расово або біологічно меншовартісними. Метою нацистів було не допустити, щоб вони передавали свої нібито меншовартісні расові чи генетичні риси майбутнім поколінням. Нацистський режим примусово стерилізував сотні тисяч людей. Серед стерилізованих були люди з інвалідністю, роми, а також темношкірі жителі Німеччини. Нацистські лідери вважали, що ці люди становлять загрозу здоров’ю, силі та чистоті «арійської» раси.
У нацистській Німеччині звичним методом стерилізації чоловіків була вазектомія. Звичним методом стерилізації жінок була перев’язка маткових труб. Нацистський режим також кастрував деяких чоловіків, звинувачених у гомосексуальності й інших сексуальних злочинах. Під час Другої світової війни лікарі СС проводили нелюдські експерименти зі стерилізації в’язнів концтаборів Аушвіц і Равенсбрюк.
Сьогодні, відповідно до міжнародного права, примусова стерилізація переслідується в судовому порядку як воєнний злочин або злочин проти людяності.
Примусова стерилізація як інструмент євгеніки
Примусова стерилізація є інструментом євгеніки. На початку ХХ століття євгеніка була популярною галуззю наукових досліджень. Вона стверджувала, що суспільство можна покращити за допомогою селекції. Прихильників і практиків євгеніки називають євгеністами. Зараз євгеніка значною мірою дискредитована.
Євгеністи вважали, що соціальні проблеми, як-от злочинність і бідність, зумовлені спадковими, а не зовнішніми факторами. Вони намагалися виявити спадкові причини цих проблем. Вони також пропонували біологічні рішення. Одним із запропонованих ними рішень була стерилізація людей, яких вони вважали злочинцями, неповноцінними або розбещеними. Багато євгеністів виступали за добровільну чи примусову стерилізацію, щоб не допустити до розмноження людей, яких вони вважали меншовартісними.
Нацистський німецький режим (1933–1945) схвалював євгеніку. Нацисти використовували інструменти євгеніки, як-от примусова стерилізація, для знищення людей, яких вони вважали расово чи біологічно меншовартісними.
Нацистський Закон про спадкове здоров’я та примусова стерилізація людей з обмеженими можливостями
14 липня 1933 року нацистська диктатура ухвалила Закон про запобігання народженню потомства зі спадковими захворюваннями (Gesetz zur Verhütung erbkranken Nachwuchses або «Закон про спадкове здоров’я»). Цей закон передбачав примусову стерилізацію людей, у яких було виявлено будь-яке з дев’яти захворювань, що вважалися спадковими й були перелічені в цьому законі. У законі було зазначено такі підстави:
- «вроджена недоумкуватість»;
- шизофренія;
- «циркулярний (маніакально-депресивний) психоз» [сьогодні — біполярний розлад];
- спадкова епілепсія;
- «спадковий Танець святого Віта (хорея Гантінгтона)» [відомий сьогодні як хвороба Гантінгтона];
- спадкова сліпота;
- спадкова глухота;
- важка спадкова фізична деформація; а також
- «важкий алкоголізм».
Метою закону було запобігти народженню дітей, які також мали б ці захворювання.
За нацистського режиму стан «вродженої недоумкуватості» («angeborenem Schwachsinn») діагностувався досить широко. Режим зараховував до цієї категорії людей, яких вважав соціально девіантними або які не могли пройти тести, що нібито вимірювали інтелект чи соціальний конформізм. Багато людей, яких поліцейські або соціальні працівники називали «асоціальними», були стерилізовані як «недоумкуваті». Серед них були німецькі темношкірі, представники мішаних рас і роми.
Спеціальні суди з питань спадкового здоров’я
Відповідно до Закону про спадкове здоров’я, люди могли добровільно подати заяву на стерилізацію. Але такі заяви також могли бути подані іншими. Лікарі, працівники охорони здоров’я, адміністратори закладів охорони здоров’я та інші подавали імена людей, яких, на їхню думку, слід було б стерилізувати. Кожну таку справу розглядали в спеціальному суді з питань спадкового здоров’я (Erbgesundheitsgericht, EGG). До складу цих судів входили суддя, лікар закладу громадської охорони здоров’я та зовнішній лікар-експерт. Ці суди надавали заходам зі стерилізації вигляд належної правової процедури. Але в переважній більшості випадків вони ухвалювали рішення на користь примусової стерилізації.
Після того, як суд ухвалював рішення про примусову стерилізацію, уповноважений лікар здійснював операцію. Якщо пацієнт відмовлявся з’явитися на операцію, поліція могла примусити його пройти цю процедуру. Сотні людей, переважно жінок, померли в результаті цих примусових стерилізацій.
Загалом, за деякими оцінками, відповідно до цього закону були примусово стерилізовані 400 000 німців.
Незаконна примусова стерилізація темношкірих і “циган” у нацистській Німеччині
Нацистський німецький режим також стерилізував деяких людей поза рамками закону або без законних підстав. До цієї групи входили темношкірі, представники мішаних рас і роми.
Незаконна примусова стерилізація темношкірих і представників мішаних рас у Німеччині
Нацистський режим примусово стерилізував сотні темношкірих і представників мішаних рас у Німеччині, оскільки нацисти сподівалися запобігти народженню майбутніх поколінь цих груп населення. Вони прагнули запобігти тому, що вважали «змішуванням рас».
У 1930-х роках секретна програма гестапо координувала примусову стерилізацію групи дітей мішаної раси в Райнській області (зневажливо названих «райнландськими виродками» або «Rheinlandbastarde»). У рамках цієї програми лікарі до кінця 1937 року примусово стерилізували щонайменше 385 дітей та підлітків. Оскільки в цьому випадку для стерилізації не існувало правових підстав, їхніх рідних змусили погодитися на цю процедуру.
Нацистський режим також примусово стерилізував невідому кількість темношкірих і представників мішаних рас у Німеччині без жодних законних підстав під час Другої світової війни (1939–1945).
Примусова стерилізація ромів і сінті в Німеччині
Нацистський німецький режим примусово стерилізував приблизно 2500 ромів з расових і біологічних причин. Близько 500 таких стерилізацій було проведено відповідно до Закону про спадкове здоров’я. Вони часто відбувалися за рекомендацією поліції або після пологів чи лікування.
З початком Другої світової війни німецький нацистський режим дедалі частіше здійснював примусову стерилізацію ромів поза будь-якими правовими рамками. Німецька влада примусово стерилізувала людей, яких вони називали «цигани мішаної раси» (Zigeunermischlinge), замість того, щоб депортувати їх до Аушвіца. На початку 1945 року доктор Франц Лукас стерилізував близько 40 ромів-ветеранів німецької армії в чоловічому таборі Равенсбрюк. Ромів також піддавали жорстоким експериментам зі стерилізації в концтаборах.
Кастрація в нацистській Німеччині
Судова система нацистської Німеччини також запровадила кастрацію як юридичну практику. Станом на кінець 1933 року суди могли виносити рішення про обов’язкову кастрацію для певних сексуальних злочинців. У 1935 році поправка до Закону про спадкове здоров’я вказувала, що чоловік, засуджений за певні сексуальні злочини, може обрати «добровільну» кастрацію. Згідно з цією поправкою, такий вибір дозволить чоловікові «звільнитися від дегенеративного статевого потягу, який може призвести до подальших злочинів» Ця поправка стосувалася чоловіків, звинувачених у порушенні статті 175. Стаття 175 була положенням Кримінального кодексу Німеччини, яке забороняло статеві стосунки між чоловіками. У деяких випадках чоловіки, ув’язнені за цією статтею, могли домогтися дострокового звільнення, якщо вони добровільно погоджувалися на кастрацію.
Експерименти зі стерилізації в’язнів у концтаборах
Під час Другої світової війни в концтаборах лікарі здійснвали медичні експерименти. Багато з цих експериментів були болісними й часто смертельними. Їх здійснювали на тисячах в’язнів без їхнього дозволу. Примусова стерилізація була одним із таких експериментів.
Починаючи з 1942 року, гінеколог-дослідник доктор Карл Клауберґ здійснював медичні експерименти в концтаборі Аушвіц. Він мав намір розробити метод нехірургічної масової стерилізації. У якості піддослідних він використовував кілька сотень переважно єврейських жінок. Доктор Клауберг вводив токсини в їхні маткові труби, змушуючи їх зростися. Така хімічна стерилізація часто призводила до сильного болю, сепсису, органної недостатності та смерті. Коли радянські війська наблизилися до Аушвіцу, Клауберг переїхав до концтабору Равенсбрюк. Там він продовжував експерименти зі стерилізації ромських в’язнів.
Офіцер СС доктор Хорст Шуман також здійснював експерименти зі стерилізації в Аушвіці. Для насильницької стерилізації єврейських в’язнів, чоловіків і жінок, він використовував рентгенівські апарати, опромінюючи їхні репродуктивні органи рентгенівськими променями. У результаті впливу рентгенівського опромінення люди отримували променеві опіки й каліцтва, які викликали сильний біль. Ці експерименти іноді призводили до смерті.