Нацистське переслідування темношкірих осіб у Німеччині

Вступ

На момент приходу Адольфа Гітлера й нацистів до влади в 1933 році в Німеччині проживало кілька тисяч темношкірих осіб. Нацистський режим усіляко дискримінував їх, оскільки вважав темношкірих людей расово меньшовартими. У добу нацизму (1933–1945 рр.) керівна партія використовувала расові закони та політичні заходи для обмеження економічних і соціальних можливостей темношкірого населення у Німеччині. Нацисти також переслідували, ув'язнили, стерилізували та вбили невідому кількість темношкірих осіб. 

Витоки темношкірої громади в Німеччині в період до Першої світової війни

Перед Першою світовою війною кілька тисяч темношкірих осіб приїхали до Німеччини з Африки, Північної та Південної Америки, а також країн Карибського басейну. Абсолютну більшість таких тимчасових емігрантів становили чоловіки. Значна їх кількість походила з африканських колоній Німеччини, найчастіше Камеруну.¹ У колоніальну добу німці запровадили суворі міграційні обмеження для своїх колоній. Німецька влада хотіла обмежити кількість темношкірих постійних мешканців країни та запобігти появі значної темношкірої громади. 

Попри ці обмеження темношкірі чоловіки з колоній і з-поза їх меж часто приїжджали до Німеччини, щоби здобути професію або зайнятися іншою роботою. Вони шукали можливостей навчатися як підмайстри чи учні, а також були готові працювати обслуговуючим персоналом та моряками. Значна кількість цих людей приїхала до Німеччини як оплачувані учасники експлуататорських публічних виставок, так званих «людських зоопарків».²

Здебільшого темношкірі мігранти мали намір пробути в Німеччині лише короткий час. Більша частина темношкірих чоловіків і жінок, які приїхали до Німеччини, повернулися додому до початку Першої світової війни (1914–1918). Небагато з них вирішили залишитися. Водночас деякі темношкірі, які не планували залишатися в Німеччині, опинилися там у пастці через війну. Початок бойових дій у 1914 році обмежив міжнародні подорожі та міграцію як всередині Європи, так і за її межами.

Навіть після закінчення Першої світової війни в 1918 році більшість колишніх колоніальних підданих Німеччини не могли легко повернутися до місць свого народження або переїхати за кордон. Це було пов'язано зі втратою Німеччиною своїх колоній за умовами повоєнних мирних угод. У новій повоєнній реальності колишні колоніальні піддані Німеччини не мали ані німецького громадянства, ані доступу до паспортів чи проїзних документів. Вони опинилися в Німеччині (на той час відомій як Ваймарська Республіка), яка більше не мала жодного формального зв'язку зі своїми колишніми колоніями. 

Темношкірі мешканці Німеччини у Ваймарській Республіці (1918–1933 рр.)

В часи Ваймарської Республіки Німеччина була домівкою для невеликої темношкірої, переважно чоловічої, громади, члени якої здебільшого мігрували туди до Першої світової війни. На початку 1920-х років деякі з цих чоловіків одружилися з місцевими німецькими жінками та створили сім'ї. Багато темношкірих німецьких сімей жили в безпосередній близькості одна від одної у великих містах, таких як Берлін і Гамбург, а також у Мюнхені, Ганновері та Вісбадені. 

Маргіналізація в німецькому суспільстві часів Ваймарської Республіки

Расизм був частиною повсякденного життя темношкірих людей у Ваймарській Німеччині. Це створювало труднощі в пошуку роботи, а Велика депресія ще ускладнила ситуацію. Білі німецькі жінки, які виходили заміж за темношкірих чоловіків, часто зазнавали остракізму, що також ускладнювало їх працевлаштування. Темношкірі люди іноді були маргіналізовані навіть у своїх власних розширених сім'ях. Приміром, Теодор Воня Міхаель, народжений 1925 року в Берліні в сім'ї темношкірого камерунця та білої німкені, згадував, що в сім'ї матері його батько був «табуйованою темою». 

Відсутність громадянства була основною проблемою для темношкірих німецьких сімей. Внаслідок складнощів з отриманням німецького громадянства в той час переважна більшість темношкірих чоловіків не були громадянами Німеччини. Це вплинуло на їхніх дружин та дітей, оскільки їхнє власне громадянство залежало від громадянства чоловіка або, відповідно, батька.³ Без громадянства темношкірі чоловіки, їхні білі дружини та їхні діти не могли повноцінно інтегруватися в економічне, соціальне та політичне життя Німеччини. 

Темношкірі виконавці та культура Ваймарської Республіки

Попри те, що темношкіра громада Німеччини була невеликою та маргіналізованою, вона не була невидимою. У 1920-х роках темношкірі люди в Німеччині були особливо помітні як частина яскравого та новітнього культурного життя Ваймарської епохи. Зростаюче захоплення німців афроамериканською музикою та виконавцями надало темношкірим людям у Німеччині нові можливості вийти на сцену, незалежно від того, були вони насправді афроамериканцями. Вони з'являлися в кіно, виступали в театрах, цирках, а також на майданчиках для живої музики, таких як нічні клуби та кабаре. 

«Райнландські байстрюки»: расово мішані діти в Райнській області 

Протягом Ваймарської епохи в Райнській області, регіоні на заході Німеччини, також народилося від 600 до 800 дітей мішаної раси. Німецька преса розповідала про них, використовуючи принизливий ярлик «Райнландські байстрюки» («Rheinlandbastarde»). Їхні матері були білими німкенями, а батьки переважно солдатами з французьких колоній, частиною численних союзницьких військ, що окупували Райнську область (1918–1930 рр.). Хоча багато хто з цих солдатів були з Північної Африки та Азії, в публічному дискурсі їх всіх представляли як одну темношкіру расову групу. 

Ці діти займали неоднозначне місце у ваймарському німецькому суспільстві й причиною цього було винятково їхнє расово мішане походження. Їх часто дискримінували через батьків та зовнішній вигляд. Однак вони не були абсолютними аутсайдерами. Більшість з них отримали німецьке громадянство від незаміжніх матерів.⁴ У соціальному плані такі діти часто зазнавали остракізму. Вони потерпали від расизму сусідів, однокласників і навіть власних родичів. Дехто з цих дітей залишився зі своїми рідними матерями або сім'ями, але багато з них були віддані в дитячі будинки або ж усиновлені. 

Темношкірі люди за нацистського режиму (1933–1945 рр.)

Прийшовши до влади в Німеччині 1933 року, Адольф Гітлер та нацистська партія почали впроваджувати свої дискримінаційні та вкрай хибні уявлення про расу в законах та на практиці. Нацисти хотіли створити расово чисту Німеччину і вважали німців членами нібито вищої «арійської» раси. Вони обрали своєю мішенню євреїв, ромів та чорношкірих як «неарійців» та представників нібито меньшовартих рас. Нацисти ухвалили закони, які обмежували права німців неарійського походження. Ці закони насамперед мали на меті ізоляцію євреїв, але їх також застосовували до темношкірих та ромів. 

Для темношкірих німців нацистська епоха була часом ескалації переслідувань, маргіналізації та ізоляції. Хоча вони зіткнулися з расизмом ще у Ваймарську епоху, інституціоналізований расизм нацистського режиму зробив життя темношкірих людей та їхніх сімей ще важчим та менш стабільним. Як наслідок, темношкірі в Німеччині вважали прихід нацистів до влади поворотним моментом у своєму житті. 

Нацисти переслідували темношкірих мешканців країни не лише через їхню расу, а й з інших причин, наприклад політичні ідеї, яких ті дотримувалися. Приміром, Гіларій «Ларі» Ґільґес (нар. 1909 р.) був чорношкірим німецьким танцюристом й активістом комуністичного руху з Дюссельдорфа, Німеччина. Нацисти вбили його 20 червня 1933 року, залишивши тіло на вулиці. Ґільґеса було вбито у перші місяці панування нацистського режиму, коли той прагнув знищити комуністичний рух у Німеччині.

Всі аспекти життя в країні були пронизані расистською ідеологією нацизму. Багато німців охоче прийняли її та відкрито дискримінували темношкірих з власної ініціативи. Як наслідок, темношкірим людям ставало дедалі важче знайти та зберегти роботу. Колеги та начальство неохоче працювали з людьми, чий колір шкіри позначив їх як аутсайдерів у нацистській расовій спільноті. Звільнення, виселення та злидні були звичною справою. Деякі темношкірі люди пам'ятають життя в нацистській Німеччині як час, коли незнайомці плювали на них і безкарно ображали їх за расовою ознакою.

Закон про відновлення професійної державної служби

Майже одразу стало зрозуміло, що нацистський режим має намір формально виключити темношкірих з німецького суспільства. 

У квітні 1933 року Закон про відновлення професійної державної служби усунув людей «неарійського походження» з посад на державній службі Німеччини. Щодо безпосереднього визначення «неарійського походження», наказ містив нечіткі та неоднозначні вказівки. Намір виключити з професійної сфери євреїв був очевидним, але подальші укази пояснили, що це також стосується темношкірих та ромів. На практиці цей закон безпосередньо торкнувся відносно небагатьох темношкірих, оскільки державними службовцями могли бути лише громадяни країни. А більшість з тих темношкірих осіб, які все ж були громадянами Німеччини, ще не досягли віку прийняття на державну службу. Однак цей указ та подальші обмеження за расовою ознакою суттєво скоротили потенційні можливості працевлаштування та побудови кар'єри. Це також зробило абсолютно ясним той факт, що нацисти не вважали темношкірих частиною німецької національної спільноти (Volksgemeinschaft). 

Нюрнберзькі расові закони 

У вересні 1935 року нацистський режим проголосив Нюрнберзькі расові закони, які запровадили расові ідеї нацизму в законодавчу базу. Ці закони стосувалися насамперед євреїв. Однак починаючи з листопада 1935 року Нюрнберзькі закони також застосовували до ромів та темношкірих осіб, яких у сукупності режим зневажливо називав «циганами, неграми та їхніми байстрюками» («Zigeuner, Neger und ihre Bastarde»). 

Існувало два Нюрнберзькі расові закони. Перший, Закон про громадянство Райху, визначав громадянина Німеччини як особу «німецької або спорідненої крові». Суть полягала в тому, щоб відібрати в людей, яких режим вважав расово меньшовартими (а саме євреїв, ромів та темношкірих), будь-які політичні права у Німеччині. 

Другим був Закон про захист німецької крові та німецької честі. Цей закон забороняв змішування рас або те, що називалося «расовим оскверненням» (Rassenschande). Він забороняв майбутні шлюби та інтимні стосунки між євреями та людьми «німецької або спорідненої крові». Наступне доповнення до закону забороняло темношкірим людям у Німеччині одружуватися з «людьми німецької або спорідненої крові». Мета полягала в тому, щоб запобігти шлюбам та народженню дітей в парах темношкірих осіб та білих німців. 

Переслідування та дискримінація міжрасових пар у нацистській Німеччині

Нюрнберзькі расові закони дуже ускладнювали для темношкірих людей у Німеччині процеси одруження, створення сімей або побудови майбутнього. Особливо боляче це вразило осіб репродуктивного та шлюбного віку. Хоча для темношкірих людей було законно одружуватися одне з одним, ці пари були рідкістю через невелику кількість представників їхньої громади. 

Незважаючи на Нюрнберзькі закони, деякі темношкірі люди та німецькі «арійці» надалі розпочинали романтичні стосунки одне з одним. Такі стосунки були небезпечними для обох партнерів, особливо якщо вони вирішували спробувати укласти законний шлюб. У нацистській Німеччині було необхідно подати заяву на отримання дозволу на шлюб. Коли міжрасові пари подавали такі заяви, їх  у будь-якому разі відхиляли з расових причин. Такі заяви інформували органи державної влади про міжрасові стосунки подавців. І це часто мало жахливі наслідки для самих пар. У багатьох випадках заяви про шлюб призводили до погроз, стерилізації та розриву партнерських відносин. 

Нацистський режим переслідував офіційно одружені пари, шлюби яких були укладені до запровадження Нюрнберзьких законів. Режим тиснув на білих німкень, щоб вони розлучалися зі своїми темношкірими чоловіками. Міжрасові пари та їхні діти часто зазнавали принижень і навіть нападів під час появи на публіці. Наприклад, нацистські журналісти у Франкфурті наполегливо глузували та принижували на сторінках місцевої партійної газети камерунця Дуаллу Місіпо та його темношкіро-німецьку сім'ю. Ані він, ані його білошкіра дружина-німкеня не могли заробити на хліб. 

Були принаймні два відомі випадки, коли темношкірих чоловіків карали, принаймні певною мірою, за інтимні стосунки з білими німецькими жінками. 

Виключення темношкірих дітей зі шкіл

Як і їхні батьки, багато темношкірих дітей у Німеччині запам'ятали нацистську епоху як час посилення самотності, ізоляції та виключення з суспільства. Деякі темношкірі діти відчували себе німцями й хотіли бути прийнятою частиною соціуму. Але нацистська расова ідеологія не мала місця для темношкірих маленьких німців. Ганс Массакуа, чий батько був ліберійцем, а мати німкенею, згадував, як його клас пішов на парад, де мав з'явитися Адольф Гітлер. 

«Тепер ми мали шанс побачити [Гітлера] на власні очі… Там був я, восьмирічний хлопчина з дивним волоссям і брунатною шкірою, серед моря білявих і блакитнооких дітей, сповнених дитячого патріотизму й все ще захищених блаженним невіглаством. Як і всі навколо мене, я вітав оплесками чоловіка, кожна година кожного дня якого була присвячена знищенню “меньшовартих неарійських людей” – таких як я». 

Ганс Ю. Массакуа, «Приречений бути свідком: як я зростав темношкірим у нацистській Німеччині»⁵

Для темношкірих дітей у нацистській Німеччині школи стали місцями знущань. Таких дітей часто принижували на уроках расової науки, їх висміювали вчителі, які дотримувалися нацистських поглядів.

Подібно до того, як нацифікація системи освіти значно обмежила право єврейських дітей на відвідування державних шкіл, вона також вплинула на темношкірих дітей протягом 1930-х років. Деяких темношкірих учнів було виключено зі шкіл і вони не змогли завершити навчання. Лише кілька приватних шкіл приймали темношкірих учнів. Пошук можливості навчання на виробництві або в помічниках майстра, що в Німеччині було вирішальним для знаходження роботи, ставав дедалі складнішим.

Спочатку дискримінація щодо школярів була точковою та розгорталася на місцевому рівні. Але коли нацисти захопили повніший контроль над шкільництвом, вони запровадили офіційні заборони. У листопаді 1938 року, після «Кришталевої ночі», нацистський режим повністю заборонив усім єврейським дітям відвідувати німецькі державні школи. В березні 1941 року режим офіційно виключив темношкірих та ромських дітей з державних шкіл. 

Примусова стерилізація темношкірих у нацистській Німеччині

Нацисти використовували примусову стерилізацію, переслідуючи темношкірих людей у Німеччині, особливо расово мішаних дітей в Райнській області. 

Стерилізація – це процедура, яка робить людину нездатною зачати або народити дітей. Сьогодні примусова стерилізація відповідно до міжнародного права може переслідуватися в судовому порядку як воєнний злочин або злочин проти людяності. Нацисти примусово стерилізували сотні тисяч людей, зокрема людей з інвалідністю, ромів, темношкірих. Нацистські лідери вважали, що ці люди становлять загрозу здоров'ю, силі та чистоті арійської раси.

Нацисти примусово стерилізували сотні темношкірих людей, оскільки прагнули запобігти «змішуванню рас». Отож, окрім ухвалення Нюрнберзьких законів з метою запобігання міжрасових шлюбів, для запобігання появі майбутніх поколінь темношкірих у Німеччині нацистський режим використовував примусову стерилізацію. 

Деякі темношкірі особи в нацистській Німеччині були стерилізовані за рішенням суду відповідно до Закону про профілактику потомства зі спадковими захворюваннями від 1933 року («Закону про спадкове здоров'я»). Цей закон передбачав примусову стерилізацію людей з певними фізичними та психічними вадами, зокрема тих, хто потрапив до невизначеної категорії minderwertig або «недоумкуватих». До приблизно 400 000 німців, стерилізованих відповідно до цього закону, потрапила й невелика кількість темношкірих. Наприклад, Фердинанд Аллен, син темношкірого британця та білої німкені, страждав на епілепсію, яка була одним із захворювань, перелічених у законі. За рішенням суду він був стерилізований у 1935 році. 15 травня 1941 року нацисти вбили Аллена в Бернбурзі в рамках програми Т4 (нацистська програма масових вбивств людей з особливими потребами). 

Режим також стерилізував деяких темношкірих людей у Німеччині виключно через їхню расу. У 1930-х роках секретна програма гестапо координувала примусову стерилізацію расово мішаних дітей в Рейнській області. В рамках цієї програми лікарі до кінця 1937 року примусово стерилізували щонайменше 385 дітей та підлітків. Оскільки в цьому випадку для стерилізації не існувало правових підстав, їхніх рідних змусили погодитися на цю процедуру. Під час Другої світової війни нацистський режим примусово стерилізував інших темношкірих людей у Німеччині, часто без будь-яких правових підстав на те. Така політика стерилізації була спрямована  особливо на темношкірих підлітків та расово мішаних дітей, народжених у Німеччині, які досягали повноліття та, на думку нацистів, або вступали в статеву зрілість, або вже були сексуально активними.

Адаптація до життя за нацистського режиму: артистична діяльність як джерело доходу

Більшість темношкірих людей, що проживали в Німеччині в 1933 році, під час приходу нацистів до влади, фактично застрягли там на весь період правління режиму. Хоча дехто намагався залишити нацистську Німеччину, для переважної більшості це було неможливою задачею. Практично всі темношкірі особи в Німеччині не могли отримати візи до інших країн або легально кудись іммігрувати через проблеми зі своїм громадянством. Темношкірі люди в Німеччині не мали іншого вибору, окрім як пристосуватися до життя під   владою нацистів. 

Проте економічні та соціальні обмеження, накладені на них, зробили повсякденне життя дуже важким і нестабільним. Заробляти на життя та забезпечувати свої сім'ї стало практично неможливо. Працювати виконавцями або артистами в індустрії розваг було ледь не єдиним варіантом заробітку для багатьох представників темношкірої спільноти. Але за часів нацистського режиму навіть це було не надто стабільним джерелом доходу. Нацифікація німецького культурного життя значно обмежила можливості для темношкірих чоловіків і жінок, які намагалися заробляти на життя як артисти. 

У відповідь на скорочення можливостей працевлаштування тоголезець Квассі Брюс у 1934 році у співпраці створив шоу «Німецька Африка». Це було гастрольне шоу, частково етнографічне й частково розважальне. Воно приносило принаймні якийсь дохід низці темношкірих виконавців. Нацисти використовували шоу для просування ідеї необхідності відновлення влади над колишніми африканськими колоніями Німеччини, які та втратила наприкінці Першої світової війни. Режим закрив шоу в 1940 році. 

У 1941 році нацистський режим запровадив офіційну заборону на виступи темношкірих виконавців перед публікою. Показовий виняток був зроблений для кіноіндустрії. Темношкірим чоловікам, жінкам та дітям дозволялося з'являтися в пропагандистських фільмах, які просували ідеї нацистського світогляду. Темношкірі (зокрема військовополонені), зокрема, з'явилися у стрічці «Карл Петерс» (1941), біографічному фільмі про німецького колоніального адміністратора, що пропагував колоніалізм і виправдовував його жорстокість.

Ув'язнення темношкірих у концтаборах та інших місцях у воєнний час

Під час Другої світової війни ставлення режиму до темношкірих осіб стало ще гіршим. Це відбувалося в контексті ширшої радикалізації нацистської політики проти удаваних расових та політичних ворогів. Через закони та правила, які загострили дискримінацію та расизм у Німеччині, багато темношкірих людей опинилися ув'язненими у виправно-трудових та концентраційних таборах, в'язницях, лікарнях, психіатричних закладах. 

Існує безліч задокументованих випадків ув'язнення темношкірих у концентраційних таборах. Серед них Маджуб бін Адам Мохамед (Баюме Мохамед Хусен), який був ув'язнений і вбитий у Заксенгаузені, Ґерт Шрамм, ув'язнений у Бухенвальді, Марта Ндумбе, ув'язнена і вбита у Равенсбрюку, та Еріка Нґандо, ув'язнена там же. Дехто з них, зокрема Хусен і Ндумбе, загинули в таборах. Інші вижили й залишили спогади та свідчення про пережите. Протягом останніх кількох років у Німеччині було встановлено низку меморіальних дощок під назвою Stolpersteine (буквально «камені спотикання»), присвячених темношкірим жертвам нацистських переслідувань та вбивств. 

Науковці продовжують досліджувати та розкривати долі темношкірих жертв нацистського режиму. Їхні історії допомагають висвітлити не лише досвід темношкірих людей у часи панування нацистського режиму, а й далекосяжний вплив та трагічні наслідки ідеології нацизму для окремих людей та цілих громад.