Версальський договір

Загальні відомості: вплив Першої світової війни

Перша світова війна була однією з найбільш руйнівних воєн у сучасній історії. Протиборчими сторонами в Першій світовій війні були держави Антанти та Центральні держави.

Загинуло майже десять мільйонів солдатів. Величезні втрати з усіх сторін частково були наслідком впровадження нових типів озброєнь, таких як кулемет та хімічна зброя. Військові керівники не змогли пристосувати свою тактику до дедалі більш механізованого характеру війни. Політика виснаження, особливо на західному фронті, коштувала життя сотням тисяч солдатів.  

Жодне офіційне відомство не вело ретельного обліку втрат серед цивільного населення в роки війни. Науковці припускають, що внаслідок прямої чи непрямої дії війни загинуло до тринадцяти мільйонів мирних жителів. У результаті конфлікту мільйони людей були змушені покинути свої домівки в Європі та Малій Азії.

Майнові та промислові втрати були катастрофічними, особливо у Франції, Бельгії, Польщі та Сербії, де бойові дії були найзапеклішими.

Загальні відомості: «Чотирнадцять пунктів»

У січні 1918 року, приблизно за десять місяців до закінчення Першої світової війни, президент США Вудро Вільсон написав список запропонованих цілей війни, який він назвав «Чотирнадцять пунктів».

Вісім із цих пунктів стосувалися безпосередньо територіального і політичного врегулювання, яке мало супроводжувати перемогу держав Антанти (Великої Британії, Франції та Росії). Одним із важливих моментів була ідея національного самовизначення для етнічних груп населення в Європі. Інші пункти зосереджувалися на запобіганні війнам у майбутньому. Останній принцип пропонував створити Лігу Націй для арбітражу міжнародних суперечок. Вільсон сподівався, що його пропозиція принесе справедливий і тривалий мир: «мир без перемоги».

11 листопада 1918 року в Комп’єнському лісі німецькі лідери підписали перемир’я (угоду про припинення бойових дій). Тоді багато хто з них вважав, що Чотирнадцять пунктів стануть основою майбутнього мирного договору. Але коли глави урядів Сполучених Штатів, Великої Британії, Франції та Італії зустрілися в Парижі, щоб обговорити умови договору, європейські країни «Великої четвірки» відкинули цей підхід.  

Після спустошливої Першої світової війни західні держави-переможниці (Велика Британія, Сполучені Штати, Франція та Італія, відомі як «Велика четвірка») нав’язали переможеним Центральним державам (Німеччині, Австро-Угорщині, Болгарії, Туреччині) низку договорів.

Вважаючи Німеччину головним підбурювачем до конфлікту, європейські союзні держави вирішили накласти на переможену Німеччину особливо суворі договірні зобов’язання. Договір був представлений німецькій делегації для підписання 7 травня 1919 року у Версальському палаці під Парижем. За Версальським договором Німеччина несла відповідальність за початок війни та за величезні матеріальні збитки.

Положення Версальського договору

Німеччина втратила 13 відсотків своєї території, у тому числі 10 відсотків свого населення. Версальський договір змушував Німеччину:

• віддати Бельгії Ейпен-Мальмеді;
• віддати Чехословаччині район Гульчин ;
• віддати Польщі Познань, Західну Пруссію та Верхню Сілезію;
• повернути Франції Ельзас і Лотарингію, анексовані в 1871 році після франко-прусської війни.

 Договір передбачав:

• демілітаризацію та окупацію Рейнської області;
• надання особливого статусу для Саарської області під французьким контролем;
• проведення референдумів щодо визначення майбутнього районів на півночі Шлезвіґу на дансько-німецькому кордоні та частини Верхньої Сілезії на кордоні з Польщею.

Крім того, в Німеччини були відібрані всі заморські колонії, які отримали мандати Ліги Націй. Місто Данциг (сьогодні Ґданськ) із його численним етнічним німецьким населенням стало Вільним містом.

Ймовірно, найбільш принизливою частиною договору для переможеної Німеччини була стаття 231, широко відома як «Пункт про провину за розв’язання війни». Цей пункт змушував німецьку націю взяти на себе повну відповідальність за розв’язання Першої світової війни. Таким чином, Німеччина повинна була нести відповідальність за всі матеріальні збитки.

Прем’єр-міністр Франції Жорж Клемансо, зокрема, наполягав на накладенні величезних репараційних виплат. Усвідомлюючи, що Німеччина, ймовірно, не зможе сплатити такий величезний борг, Клемансо і французи все одно дуже боялися швидкого відновлення Німеччини та нової війни проти Франції.

Французи прагнули обмежити потенціал Німеччини щодо відновлення своєї економічної переваги та переозброєння. Чисельність німецької армії мала бути обмежена до 100 тисяч осіб. Призов до армії був заборонений. Договір обмежував військово-морські сили суднами водотоннажністю до 10 тисяч тон і забороняв придбання або утримання підводного флоту. Німеччині було заборонено утримувати військово-повітряні сили.

Насамкінець, від Німеччини вимагали провести судовий процес проти кайзера та інших лідерів за ведення агресивної війни та воєнні злочини. Подальші Лейпцизькі процеси, де на лаві підсудних не було кайзера чи інших значущих національних лідерів, закінчився переважно виправдувальними вироками. Багато хто сприймав їх як фіктивні, навіть у Німеччині.

Вплив договору

Суворі умови мирного договору не допомогли остаточно врегулювати міжнародні суперечки, які спричинили Першу світову війну. Навпаки, договір став на заваді міжєвропейському співробітництву та загострював основні проблеми, які були першопричинами війни.

Населення переможених держав, а саме Німеччини, Австрії, Угорщини та Болгарії, сприймали мирні договори як несправедливе покарання. Їхні уряди швидко вдалися до порушення військових і фінансових умов договорів. Це відбувалося незалежно від того, чи були ці уряди демократичними як у Німеччині або Австрії, чи авторитарними у випадку Угорщини та Болгарії. Спроби переглянути і порушити умови миру стали ключовим елементом їхньої зовнішньої політики і перетворилися на дестабілізуючий фактором у міжнародній політиці.

«Продиктований мир?»

Новостворений німецький демократичний уряд розглядав Версальський договір як «продиктований мир» (Diktat). Пункт про провину за розв’язання війни, величезні репараційні виплати та обмеження для німецьких військових здавалися особливо гнітючими для більшості німців. Багато німців вважали, що договір суперечить першому з Чотирнадцяти пунктів Вільсона, який закликав до прозорості мирних переговорів і дипломатії. Перегляд Версальського договору був однією з платформ, які забезпечили радикальним правим партіям у Німеччині таку довіру виборців у 1920-х і на початку 1930-х років. Серед цих партій була і нацистська партія Адольфа Гітлера.

Обіцянки переозброїтися, повернути німецькі території, ремілітаризувати Рейнську область та знову посісти чільне місце серед європейських і світових держав після такої принизливої поразки й укладення миру, апелювали до ультранаціоналістичних настроїв. Ці обіцянки допомогли деяким пересічним виборцям проігнорувати більш радикальні постулати нацистської ідеології.

Репарації та загальний інфляційний період у Європі в 1920-х роках призвели до галопуючої гіперінфляцію німецької рейхсмарки у 1923 року. Ця гіперінфляція у поєднанні з наслідками Великої депресії (що почалася в 1929 року) підірвала стабільність німецької економіки. Такі умови знищили особисті заощадження середнього класу та призвели до масового безробіття. Економічний хаос сприяв соціальному невдоволенню та нестабільності крихкої Веймарської республіки.

Легенда про «удар у спину»

Врешті-решт, зусилля західноєвропейських держав, спрямовані на маргіналізацію Німеччини через Версальський договір, послабили та ізолювали німецьких демократичних лідерів.

Дехто з населення вважав, що Німеччина отримала «удар у спину» від «листопадових злочинців» — тих, хто допоміг сформувати новий уряд Веймара та домовитися про мир. Багато німців «забули», що вони аплодували падінню імператора Німеччини, і на початках вітали парламентську демократичну реформу та святкували перемир’я. Вони згадували лише про те, що німецькі ліві — яких зазвичай вважали соціалістами, комуністами та євреями — здали німецьку честь ганебному миру.

Ця Dolchstosslegende (легенда про удар у спину) допомогла дискредитувати німецькі соціалістичні та ліберальні кола, які були найбільш віддані крихкому демократичному експерименту Німеччини. Труднощі, спричинені соціальним та економічним невдоволенням після Першої світової війни та її миру, підірвали демократичні процеси у Веймарській Німеччині.

Німецькі виборці зрештою побачили лідерство в Адольфі Гітлері та його нацистській партії.

Переглянути Шлях до нацистського геноциду (зовнішнє посилання англійською мовою).