Ізадор Френкель

Ізадор та його дружина Соши мали семеро синів. Френкелі, релігійна єврейська сім’я, жили в однокімнатній квартирі у містечку Гомбін під Варшавою. Як і більшість єврейських сімей у Гомбіні, вони проживали у центрі міста, неподалік синагоги. Ізадор був капелюшником і продавав свої вироби на щотижневому ринку. Він також шив кашкети для поліції та військових.

1933-39: хоча Ізадор відчував наслідки Депресії, і справи йшли погано, йому вдалося забезпечувати свою сім’ю. Незадовго після того, як німці вдерлися до Польщі 1 вересня 1939 року, вони окупували Гомбін. Десять осіб розстріляли на вулиці, а інших, як-от лікарів і вчителів, забрали. Німці згрупували євреїв і тримали їх на ринковій площі, а солдати підпалили синагогу, обливши її бензином.

1940-42: у 1941 році до Френкелів дійшли чутки про те, що німці виселяють людей із деяких міст, а євреїв депортують до табору смерті. Брат Ізадора, що відвідав сім’ю, втік із конвойованого поїзда і підтвердив правдивість цих чуток. «Вони саджають людей у вантажівки, труять газом, а потім кидають тіла в яму й спалюють»  – казав він. Трирічний син Ізадора в сльозах підбіг до матері й запитав: «І мене вони теж спалять?» Ізадор попросив двоюрідного брата розповісти про це єврейським старійшинам. Він зустрівся з ними, але ті не повірили його історії та наказали поїхати з міста.

У травні 1942 року євреїв із Гомбіна депортували у табір смерті Хелмно. Ізадора, Сошу й чотирьох їх синів посадили в герметичну вантажівку й отруїли вихлопними газами.