Як післявоєнні судові процеси формували підходи до міжнародного правосуддя?
Наслідки Голокосту поставили питання про пошук справедливості після масових злочинів і геноциду. Союзницькі держави Другої світової війни забезпечили значну, дуже публічну модель створення міжнародних судів для покарання осіб за злочини воєнного часу.
Дослідіть це питання, щоб дізнатися про те, як було визначено й розглянуто злочини в післявоєнні роки, а також як ця засаднича робота вплинула на майбутні підходи до міжнародного правосуддя.
Союзні держави Другої світової війни — Британія, Франція, Радянський Союз і Сполучені Штати — забезпечили основну модель для майбутнього, коли вони створили Міжнародний військовий трибунал (МВТ) у Нюрнберзі. У період із 20 листопада 1945 року по 1 жовтня 1946 року МВТ судив 22 колишніх керівників нацистської Німеччини, що вижили. (Диктатор Адольф Гітлер і лідер СС Генріх Гіммлер покінчили життя самогубством наприкінці війни). Трибунал засудив 19 осіб і виправдав 3. Нюрнберзький статут, підписаний союзниками 8 серпня 1945 року, встановив три категорії злочинів, що їх розглядав МВТ:
- злочини проти миру, а саме: планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни, а також змова з метою вчинення будь-якої з цих дій;
- воєнні злочини, як от убивства, жорстоке поводження та депортація на рабську працю цивільних осіб, вбивства й жорстоке поводження з військовополоненими, вбивства заручників, а також пограбування і безпідставне знищення майна;
- злочини проти людства, а саме: вбивства, знищення, поневолення, депортація або негуманне поводження з цивільними особами, а також переслідування за політичними, расовими або релігійними ознаками.
Статут зобов’язав МВТ провести справедливий судовий розгляд і надати обвинуваченим певні процесуальні права. Серед них було право на адвоката, перехресний допит свідків, а також на пред'явлення доказів і свідків. Прокурори МВТ висунули звинувачення підсудним за 4 пунктами, причому першим пунктом була змова з метою вчинення воєнних злочинів, злочинів проти людства й злочинів проти миру. Відповідачам не дозволяли уникнути відповідальності за свої злочини, стверджуючи, що вони виконували накази вищого начальства або що вони здійснювали повноваження, надані міжнародним правом суверенним державам.
Окрім Нюрнберзького МВТ, військовий трибунал США в Нюрнберзі провів ще дванадцять судових процесів над німецькими лідерами за злочини, визначені в Нюрнберзькому статуті. Міжнародний військовий трибунал для Далекого Сходу, створений у Токіо в 1946 році, також судив японських лідерів за правилами Нюрнберзького статуту.
Критика
Деякі критики називали судові процеси «правосуддям переможців», оскільки союзники судили лише своїх переможених ворогів. Власні дії подібному судженню союзники не піддавали. Критики також зазначали, що права на «належну правову процедуру», надані відповідачам, не є такими широкими, як ті, що надаються в цивільних судах. Деякі також стверджували, що звинувачення у «злочинах проти миру» та «злочинах проти людства» були несправедливими, оскільки ці дії не були визнані міжнародними злочинами, коли вони були вчинені.
Звинувачення в «злочинах проти людства» піддавали особливій критиці. Його визначення передбачало, що лідерів країн Осі можна судити за дії, які їхні уряди чинили проти власних громадян. Це порушило основний принцип міжнародного права, яке не регулює, як суверенна держава поводиться щодо своїх громадян чи підданих.
Інші критикували післявоєнні трибунали за те, що вони занадто обмежували свої процедури й визначення міжнародних злочинів. Особливо проблематичним є рішення розглядати злочини проти людства, вчинені лише у зв'язку з війною. МВТ не розглядав злочини проти людства, які Німеччина вчинила виключно проти німців або в роки до війни. Хоча новий термін «геноцид» було згадано під час Нюрнберзького МВТ, він не був одним із висунутих звинувачень. Також не було звинувачень щодо зґвалтувань та сексуального насильства. Нарешті, покладання прокурорів Нюрнберзького МВТ насамперед на німецькі документи як докази стало підставою для критики, що вони виключають голоси потерпілих із процесу правосуддя.
Визнання ООН Нюрнберзького статуту обов'язковим законом
У 1946 році після винесення вироку МВТ Генеральна Асамблея ООН одноголосно визнала це рішення та Нюрнберзький статут як обов’язкове міжнародне право. Ключові «Нюрнберзькі принципи», визнані ООН, вказані нижче.
- Злочини проти миру, воєнні злочини та злочини проти людства є правопорушеннями згідно з міжнародним правом.
- Будь-яка особа, навіть керівник уряду, яка вчиняє міжнародний злочин, може бути притягнута до юридичної відповідальності.
- Покарання за міжнародні злочини повинно визначатися через справедливий суд, ґрунтований на фактах та законі.
- Виконавець міжнародного злочину, який діяв, підкоряючись наказам вищого керівника, все одно несе юридичну відповідальність за злочин.
На додаток до Нюрнберзьких принципів, ООН схвалила різні конвенції, договори й декларації у ранній післявоєнний період. Це було спрямовано на розвиток системи міжнародного права, яка захищає мир і безпеку всього людства, а також карає дії, що їм загрожують. У грудні 1948 року ООН ухвалила Конвенцію про запобігання злочину геноциду й покарання за нього. У 1949 році країни-члени ООН затвердили нові Женевські конвенції. Женевські конвенції замінили конвенції, що існували до Другої світової війни та забезпечували захист учасників бойових дій під час міжнародних збройних конфліктів. Окрім розширення попередніх гарантій захисту, нові конвенції вперше передбачали захист цивільних осіб. Вони також встановили правила для внутрішніх збройних конфліктів, таких як громадянські війни.
Після судових процесів МВТ ООН прагнула створити універсальний кодекс міжнародних злочинів і постійно чинний міжнародний трибунал для їх розгляду. Напруга холодної війни блокувала ці зусилля протягом 50 років. За цей час міжнародні злочини продовжували масово вчиняти.
Лише в 1990-х роках ООН погодилася створити «спеціальні» міжнародні трибунали для суду над винними у воєнних злочинах, злочинах проти людства й геноциді, вчинених під час етнічних конфліктів у колишній Югославії та Руанді. На відміну від Нюрнберзького МВТ, трибунали з Югославії та Руанди були цивільними, а не військовими. У них не було прокурорів або суддів із країн, які брали участь у конфліктах. Вони винесли перші обвинувальні вироки за геноцид і встановили, що зґвалтування та сексуальне насильство можуть бути визнані воєнними злочинами та злочинами проти людства.
Додаткові конфлікти породили спеціальні «гібридні» суди, які поєднують національне й міжнародне право та персонал. У 2012 році Спеціальний суд по Сьєрра-Леоне підтвердив прецедент, створений у Нюрнберзі. Прецедент встановив, що навіть глави держав можуть бути засуджені за міжнародні злочини. Він визнав колишнього президента Ліберії Чарльза Тейлора винним у воєнних злочинах і злочинах проти людства.
Ранній вплив Нюрнберга на міжнародне право
Судові процеси в цих трибуналах створюють важливі прецеденти. До них міжнародне право й практика обмежувалися регулюванням відносин між суверенними державами. Створивши два нових злочини — «злочини проти миру» та «злочини проти людства» — Нюрнберзький статут встановив, що міжнародне право також має захищати окремих людей від агресії, вбивств, жорстокого поводження та переслідування, що його чинить держава. Крім того, Нюрнберзький і Токійський процеси за злочини, вчинені в низці країн, передбачали, що кримінальне переслідування за міжнародні злочини не повинно відбуватися в судах держав, де були скоєні злочини. Ізраїль використав цю концепцію універсальної юрисдикції, щоб розглянути справу Адольфа Айхмана в залі суду в Єрусалимі в 1961 році.
Судові процеси над тисячами злочинців країн Осі у національних судах країн Європи, Азії та Тихоокеанського регіону ще більше зміцнили принцип того, що окремих осіб може бути притягнуто до відповідальності за насильство під час війни.
Розробка Римського статуту 1998 року на основі Нюрнберзького статуту
У 1998 році деякі країни-члени ООН ухвалили Римський статут. Римський статут кодифікував міжнародні злочини геноциду, воєнні злочини й злочини проти людства. Він також створив постійно чинний Міжнародний кримінальний суд (МКС) для розгляду цих злочинів. Окрім геноциду, Римський статут додав до діянь, які Нюрнберзький статут визначав як воєнні злочини й злочини проти людства, такі дії, як катування, сексуальне насильство й апартеїд. Римський статут також установив, що злочини проти людства можуть бути вчинені в мирний час, а також під час збройного конфлікту. Відповідно до Римського статуту, обвинувачені користуються більшими правами на належне судочинство, ніж передбачає Нюрнберзький статут. Потерпілим також дозволяється надавати докази на додаток до доказів, що їх представляють прокурори.
МКС почав працювати в 2002 році. У 2010 році держави, які підписали Римський статут, погодили визначення міжнародного злочину агресії. Вони додали його до юрисдикції МКС, починаючи з 2018 року. Наразі 123 держави ратифікували Римський статут і визнають юрисдикцію МКС. Серед держав, які не прийняли Римський статут, — Китай, Росія та США.
Сьогодні винні постають перед правосуддям у Міжнародному кримінальному суді та декількох гібридних трибуналах і внутрішніх судах низки держав. Навряд чи ці зусилля щодо притягнення винних до відповідальності за міжнародні злочини мали б місце без надзвичайно публічної моделі, передбаченої Нюрнберзьким статутом і судовими процесами. Як писав прокурор Нюрнберга Бенджамін Ференц, Нюрнберзькі процеси посіяли
«насіння майбутнього правопорядку, заснованого на гуманітарних міркуваннях про всіх людей як людей, що мають право на рівну гідність і мир».
А втім, міжнародні злочини надалі чинять по всьому світу. Винні в них рідко постають перед судом. Незважаючи на значний прогрес у розвитку системи міжнародного кримінального права, насіння, посіяне в Нюрнберзі, ще не вповні принесло плоди.
Питання критичного мислення
Чи може бути запізно коли-небудь шукати справедливості?
Крім військових учасників, яких іще фахівців було звинувачено у злочинах після Голокосту? Чи звинувачували інших фахівців в інших судових процесах щодо геноциду?
Які переваги й недоліки міжнародних трибуналів? А національних трибуналів?
Чи може досвід національного минулого впливати на прагнення до справедливості після конфліктів і масових злочинів? Чи можуть національні амбіції узурпувати прагнення до справедливості?
Чому важливо документувати масові звірства і геноцид? Які різні типи джерел використовували як докази в судових процесах?