Що несе із собою війна?

Друга світова війна в Європі почалася 1 вересня 1939 року, коли Німеччина вдерлася до сусідньої Польщі. Війна розв’язала нацистському керівництву руки, поставивши перед ним нові виклики та відкривши нові перспективи. Тепер нацисти мали більше можливостей для втілення та поширення своєї ідеології на захоплених територіях під прикриттям боротьби за виживання нації. Багато німців вірили в те, що євреї та ворожі іноземні держави нав’язали цю боротьбу Німеччині. Війна дозволила нацистській Німеччині перейти до реалізації своєї расової ідеології на новому рівні. Пропагандисти зображали вторгнення до Польщі як вимушений оборонний захід, до якого вдалася Німеччина для захисту своїх кордонів від ворогів.

Переконання нацистів та ідеологія ґрунтувалися на екстремальних формах расизму й антисемітизму. Серед цілей нацистської расової ідеології було створення «народної спільноти за расовою ознакою, розширення території через завоювання життєвого простору (Lebensraum) та перемога над ворогами Німеччини, як внутрішніми, так і зовнішніми. Нацисти сприймали євреїв як смертельну загрозу для німецького народу та як їхніх основних расових ворогів.

Німецька окупація Польщі була повна жорстокості. Нацисти прагнули знищити польську націю. Для цього вони переслідували кожного, хто, на їхню думку, міг здійняти опір німецькій владі або прагнув зберегти польську культуру. Німецька поліція, війська СС, армійські підрозділи та місцеві формування поліцаїв розстріляли тисячі етнічних поляків і євреїв, включно зі священиками, політичними ватажками, вчителями, військовополоненими та заручниками. Бабільше, німці змушували населення до примусової праці, приєднали польські землі до Третього Райху, реквізували їжу та інше майно, а також сплюндрували чи загарбали культурні цінності як от бібліотеки, архіви та твори мистецтва.

Більшість людей, яких нацисти та їхні поплічники, зрештою, знищили, потрапили під контроль Німеччини завдяки її воєнним перемогам. В окупованій Польщі під німецьким контролем опинилося дуже численне єврейське населення. Розв’язання  «єврейського питання» було однією з головних цілей нацизму та з початком війни стало її метою, попри те, що точні засоби втілення цієї мети були ще не ясні. Майже 2 з 3,3 мільйонів довоєнного єврейського населення Польщі мешкали на окупованих німцями територіях. 1,3 мільйона мешкали на територіяї, які окупував Радянський Союз за умовами німецько-радянського пакту про ненапад, що його було укладено в серпні 1939 року, відкривши шлях до військового вторгнення, У наступні роки під прикриттям війни нацисти прагнули «остаточного розв’язання». Тим часом вони зганяли євреїв у переповнені ґетто, де люди, не маючи ані досить їжі, ані ліків, змушені були працювати як раби. Зрештою, німці зважилися на організоване масове вбивство всіх євреїв у Європі — програмі, яку вони ніколи не змогли б реалізувати без війни.

«Хоч би де ступала нога Гітлера, єврейському народові немає надії. Гітлер, нехай його ім’я буде стерто з пам’яті, в одному зі своїх виступів пригрозив, що в разі війни євреї Європи будуть знищені. Євреї розуміють і відчувають усе, що уготовано їм, усюди, де гітлерівські війська здобули тимчасову перемогу».

— Щоденник Хаїма Каплана, 1 вересня 1939 року.

Крім того, воєнний час надав нацистському керівництву можливість «очистити націю» шляхом систематичного вбивства німців з інвалідністю. Нацисти розглядали німців з обмеженими можливостями як генетичну пляму на обличчі німецької раси та як марнування ресурсів, необхідних країні для війни. У секретній записці, датованій заднім числом 1 вересня 1939 року аби використовати війну як обґрунтування й прикриття, Гітлер санкціонував програму евтаназії. Розмови нацистських лідерів про «евтаназію» та «смерть через милосердя» замаскували той факт, що це була програма масового вбивства пацієнтів із психічними та фізичними вадами. Її жертв направляли з психіатричних закладів та інших установ догляду в спеціальні центри «евтаназії», обладнані газовими камерами, замаскованими під душ.

Під прикриттям заходів безпеки воєнного часу система таборів поширилася на окуповані території. Підрозділи СС, поліції та німецька армія безжально переслідували окремих людей і групи, які, на їхню думку, підривали військову могутність Німеччини або становили загрозу для німецького народу. Роми й сінті, Свідки Єгови, бійці опору з усієї Європи, німецькі дезертири або солдати, які порушили військовий статут, кримінальні злочинці, підневільні працівники, які працювали не досить старанно, неповнолітні правопорушники, гомосексуали — усі ці групи стали жертвами. Іще мільйони людей, яких німці не звинуватили в жодному злочині, були, проте, спіймані та відправлені на примусові роботи.

Друга світова війна та суворий німецький окупаційний режим породили атмосферу жорстокості, яка стала аргументом та мотивацією для цивільних і військових нацистських командирів у Берліні та на місцях щоби вдаватися до ще лютішої вбивчої політики. Масове вбивство євреїв, підтримане місцевими колабораціоністами, почалося з вторгнення до Радянського Союзу в 1941 році й дуже швидко переросло в геноцид європейських євреїв. До кінця 1942 року було вбито чотири мільйони євреїв. П’ять мільйонів було вбито до Дня «Д» 6 червня 1944 року, коли десантні війська Союзників висадилися в окупованій Франції. Голокост не припинився, доки солдати Союзників не розгромили нацистську Німеччину.

Геноцид європейських євреїв, а також вбивства й експлуатація інших груп населення були б неможливі без Другої світової війни та успішного початку німецької військової кампанії.