Радянський Союз та Східний фронт

Радянський Союз (СРСР)

Держава Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) була офіційно утворена в 1922 році. Радянський Союз, як його часто називали, — це авторитарна комуністична держава зі столицею в Москві. Під час Другої світової війни СРСР очолював диктатор Йосип Сталін. 

Радянський Союз утворився на руїнах Російської імперії після завершення Громадянської війни (1917–1922 рр.). Лютнева революція в  1917 році призвела до зречення царя та заміни царського режиму Тимчасовим урядом. Після цієї революції в жовтні 1917 року відбувся державний переворот і владу захопила партія більшовиків на чолі з Володимиром Леніним. В 1918 році партію більшовиків було перейменовано на Комуністичну партію. Більшовицький переворот призвів до громадянської війни, по завершенні якої комуністи взяли під контроль більшу частину територій колишньої Російської імперії. До Радянського Союзу відносились території Росії та нинішніх держав України, Білорусі та інших країн.

СРСР активно пропагував всесвітню комуністичну революцію в ім’я міжнародного робітничого класу. Майже в усіх промислово розвинених країнах світу були комуністичні рухи. Багато з цих рухів дивились на Радянський Союз, єдину на той час комуністичну державу, як на лідера. Комуністи прагнули позбутися всіх національних, соціальних та економічних відмінностей між людьми, а також знищити релігійні організації. Оскільки правлячі еліти суспільства не бажали добровільно віддавати владу, комуністи виступали за насильницьку революцію. 

Після Першої світової війни спалахували насильницькі комуністичні повстання в Німеччині та деяких європейських країнах. Тож в усьому світі Радянський Союз вважали серйозною загрозою. Особливо на цьому наголошували представники духовенства, середнього класу та вищих щаблів суспільства, прихильники ліберальної демократії, капіталісти, націоналісти й фашисти. 

Радянський Союз крізь призму нацистського світогляду

З моменту заснування нацистського руху в Німеччині Радянський Союз зображався у вигляді ворога, вирішальний двобій з яким був неминучим. Нацистське бачення Радянського Союзу базувалося на трьох доктринах расистської ідеології. 

• Гітлер вважав, що землі Радянського Союзу зобов’язані стати для німців Lebensraum («життєвим простором»). Він вірив, що Німеччина повинна завоювати ці землі та заселити їх німцями, щоб німецька раса перемогла інші раси в нескінченній боротьбі за виживання. 
• Нацисти притримувались думки, що євреї створили більшовицький комунізм та використовували його задля всесвітнього панування. Тож вони часто називали комунізм «єврейським більшовизмом». Нацисти бачили завоювання Радянського Союзу необхідним кроком до знищення єврейського впливу в світі.
• Вони також вважали, що слов’яни й інші етнічні групи Радянського Союзу були расово неповноцінними й за своєю сутністю були ворогами німецької «раси». 

За шість років правління нацистська пропаганда жорстко критикувала Радянський Союз. В приватних розмовах Гітлер неодноразово говорив про майбутній конфлікт. Тим не менш, в 1939 році нацистська Німеччина пристала на тимчасову стратегічну політику співпраці з Радянським Союзом. Цей тимчасовий розворот вказує на прийняття Гітлером тактичного рішення про захист свого східного флангу, поки Німеччина буде знищувати Польщу та громити Великобританію з Францією. 

Німецько-радянські відносини, 1939–1941 рр.

Влітку 1939 року Японська імперія та Радянський Союз вели неоголошену війну в Маньчжурії. В серпні того ж року Сталін пристав на пропозицію підписання пакту з Німеччиною, бо, як і Гітлер, хотів уникнути війни на два фронти. Він також сподівався, що війна між Німеччиною, Великобританією та Францією послабить ці держави та зробить їх вразливими до комуністичних повстань, якими керуватиме та підтримуватиме Радянський Союз.

23 серпня 1939 року нацистська Німеччина та Радянський Союз підписали пакт про ненапад, також відомий як пакт Молотова-Ріббентропа (названий на честь двох міністрів закордонних справ, які вели переговори про укладання угоди). Пакт складався з двох частин: загальнодоступної та таємної. Загальнодоступна частина — це пакт про ненапад, в якому дві держави зобов’язувалися не нападати одна на одну протягом десяти років. В таємному протоколі держави, які підписалися, домовилися розділити Східну Європу на німецькі та радянські сфери впливу, а також погодили розділення Польщі. 

Німецько-радянський пакт дав змогу Німеччині 1 вересня 1939 року напасти на Польщу, не побоюючись радянської інтервенції. Через два дні, тобто 3 вересня, Великобританія та Франція, які п’ятьма місяцями раніше гарантували захист польських кордонів, оголосили війну Німеччині. Ці події ознаменували початок Другої світової війни.

Відповідно до таємного протоколу до німецько-радянського пакту, восени 1939 року радянська армія окупувала та анексувала східну частину Польщі. 30 листопада 1939 року Радянський Союз напав на Фінляндію та після чотиримісячної війни анексував прикордонні області Фінляндії, зокрема територію біля Ленінграда (нині Санкт-Петербург). Влітку 1940 року Радянський Союз окупував і приєднав до себе Балтійські країни, а також захопив румунські землі — Північну Буковину та Бесарабію.

Підготовка Німеччини до нападу

До липня 1940 року Німеччина встигла окупувати Данію, Норвегію, Бельгію та Нідерланди. А також розгромити Францію. Гітлер вирішив, що настав час для завоювання Радянського Союзу. І це в той час, коли Великобританія продовжувала битися, а сам Гітлер не сумнівався, що згодом до неї приєднаються Сполучені Штати. Гітлер і вище військове керівництво були впевнені, що Німеччина швидко переможе Радянський Союз, після чого вона матиме непохитні позиції на європейському континенті. 

Німецькі дипломати працювали над поглибленням німецьких зв’язків у Південно-Східній Європі. В листопаді 1940 року Угорщина, Румунія та Словаччина приєдналися до Німеччини та Італії в якості країн Осі. 18 грудня 1940 року Гітлер підписав Директиву 21 (операція під кодовою назвою «Барбаросса»). Це було перше оперативне розпорядження про вторгнення до Радянського Союзу. Протягом весни 1941 року він ознайомив своїх східних союзників із планами вторгнення.

Німецьке вторгнення до Радянського Союзу

Спочатку вторгнення планувалося на травень 1941 року. Його відклали на місяць, щоб Німеччина могли захистити південний фланг, захопивши Грецію та Югославію.

22 червня 1941 року, тобто менш ніж через два роки після підписання німецько-радянського пакту, німецькі війська вторглися до Радянського Союзу. Операція «Барбаросса» була найбільшою німецькою військовою операцією під час Другої світової війни. До трьох армій чисельністю понад три мільйони солдатів незабаром приєднались півмільйонні війська її союзників (Фінляндії, Румунії, Угорщини, Італії, Словаччини та Хорватії). Вони атакували Радянський Союз широким фронтом, від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні. 

Місяцями Сталін не зважав на попередження Великобританії та Сполучених Штатів про те, що Німеччина має намір вторгнутися до Радянського Союзу. Тож Німеччина домоглася майже повної тактичної раптовості. Радянські армії були розбиті на самому початку військових дій. Мільйони радянських солдатів потрапили в полон. Вони були відрізані від постачання та підкріплення й були змушені здатися. Лише після трьох тижнів бойових дій Гітлер і його військові радники були впевнені, що повна перемога над Радянським Союзом була у них в руках. 

Війна на знищення 

Гітлер і німецьке військове керівництво планували кампанію проти Радянського Союзу як «війну на знищення» (Vernichtungskrieg). Вони прагнули позбутися «єврейсько-більшовицького» комуністичного уряду та радянських громадян, особливо євреїв. Керівництво вермахту (німецьких збройних сил) наказувало солдатам ігнорувати правила ведення війни щодо захисту мирних жителів і «безжалісно» розправлятися з усіма ворогами. 

Німецькі планувальники вирішили, що німецька армія житиме за рахунок місцевих ресурсів, а не постачання з Німеччини. При цьому вони розуміли, що десятки мільйонів мирних жителів помруть від голоду. 

З огляду на випадки опору вермахт почав здійснювати колективне покарання мирних жителів. Це часто виливалося в спалювання цілих сіл і вбивства їхніх жителів.

Масові розстріли за лінією Східного фронту

Готуючись до війни на знищення, представники вищого командування армії (Oberkommando des Heeres, OKH) та головного управління безпеки райху (Reichssicherheitshauptamt, RSHA) обговорили принципи розгортання айнзатцгруп СС з метою проведення масових розстрілів євреїв, комуністів й інших осіб, які вважались небезпечними для встановлення довготривалого німецького панування на радянській території. Їх часто називали оперативними каральними загонами, а насправді айнзатцгрупи представляли собою спеціальні підрозділи поліції безпеки (Sicherheitspolizei, Sipo) та служби безпеки (Sicherheitsdienst, SD), які діяли безпосередньо за лінією фронту. Разом із іншими підрозділами СС і поліції, а також за підтримки підрозділів вермахту та місцевих допоміжних підрозділів, айнзатцгрупи до кінця 1941 року розстріляли більше пів мільйона мирних жителів. Більшість жертв становили чоловіки, жінки та діти єврейської національності.

Масові вбивства радянських військовополонених

Німецька політика знищення розповсюджувалася й на радянських солдатів, які здавалися в полон. Вермахт розміщував мільйони радянських військовополонених у тимчасових таборах, де забезпечення дахом над головою, їжею та водою було мінімальним або взагалі відсутнім. Голод та епідемії швидко робили свою чорну справу. Крім того, вермахт передавав тисячі радянських військовополонених в руки СС, де їх страчували або ж експлуатували до смерті на роботах у концентраційних таборах. До лютого 1942 року, менш ніж за вісім місяців від початку вторгнення, в німецькому полоні загинули два мільйони радянських солдатів.

Зупинка наступу

На початку вересня 1941 року німецькі війська впритул підійшли до Ленінграда на півночі країни. В центрі вони захопили Смоленськ, а на півдні — Дніпропетровськ. На початку грудня німецькі частини наблизилися до околиць Москви. Але з настанням зими німецький наступ зупинився. 

Після декількох місяців наступальної кампанії німецька армія була виснажена. В розрахунку на швидкий розгром радянських військ німецькі планувальники не підготувати армію до ведення бойових дій взимку. Більше того, швидкий наступ німецьких військ призвів до відставання ліній постачання, які виявились вразливими через великі відстані (Москва знаходиться на відстані майже 1600 км від Берліна).

В грудні 1941 року Радянський Союз розпочав широкомасштабну контратаку на центральному фронті. Це змусило німців у паніці відступити від Москви. Німцям вдалося відбити подальші радянські наступи на північних і південних ділянках фронту. Але їм знадобилося близько двох місяців, щоб стабілізувати фронт на схід від Смоленська. Потім вони перегрупувалися та спланували продовження наступу.

Німецьке керівництво все ще вірило, що Радянський Союз знаходиться на грані краху. Вони вважали, що в країни практично вичерпались ресурси, а її обурені громадяни не стануть віддавати свої життя за сталінський режим. Дійсно, деякі люди на захоплених вермахтом територіях спершу вітали німців як визволителів. 

Але взимку 1941–1942 рр. радянська влада евакуювала на схід заводи й суттєво збільшила виробництво літаків, танків й іншого озброєння. Великобританія та Сполучені Штати налагодили постачання продукції військового призначення. Водночас німецька політика масового знищення змусила повірити в слова Сталіна про те, що виживання радянського народу залежить від протистояння німецьким загарбникам. Багато радянських солдатів вважали за краще загинути в бою, ніж вмерти від голоду в німецьких таборах.

Східний фронт, 1942–1944 рр.

1942–1943 рр.

Влітку 1942 р. Німеччина разом із своїми союзниками розпочала масований наступ у південному та південно-східному напрямку на промисловий центр Сталінград, що стояв на Волзі, та нафтові родовища Кавказу. Німецьке військове керівництво вважало, що захоплення нафтових родовищ вплине на обороноздатність Радянського Союзу, і що в Німеччини та Італії буде достатньо палива для здійснення наступу на всіх фронтах і на морі. Для Гітлера взяття міста, названого на честь Йосипа Сталіна, було б великою психологічною та стратегічною перемогою. 

У вересні 1942 року німці були на піку своїх військових перемог. Вони панували в Європі — від Франції на заході до Волги на сході, від Північного полярного кола в Норвегії до Північної Африки. За три роки від початку Другої світової війни Німеччина не зазнала жодної значущої поразки на полі бою.

Але в листопаді Німеччину чекали дві великі невдачі. 

8 листопада 1942 року, коли німецьким військам майже вдалося взяти Сталінград, британські та американські війська висадилися в Північній Африці. Для протистояння з ними Гітлер відправив війська, озброєння та літаки зі Східного фронту. 

Потім 19 листопада Радянська армія розпочала масований контрнаступ на німецькі та румунські війська, які намагалися захопити Сталінград. Менш ніж за тиждень радянські війська оточили ворога, зокрема всю шосту німецьку армію. Після ще двох місяців жорстоких боїв, в яких обидві сторони понесли важкі втрати, решта німецьких солдатів здалися в полон в період з 31 січня по 2 лютого 1943 року. 

Поразка німців і чверть мільйона вбитих та полонених під Сталінградом солдатів шокувала німецьке суспільство, похитнувши його віру в перемогу Німеччини у війні. Кампанія на Східному фронті дуже сильно вдарила по людських ресурсах та військовому потенціалу Німеччини. Тим часом бомбування, які здійснювали західні союзники, не давали німцям переозброюватися та перетворювали німецькі міста на руїни. 

1943–1944 рр. 

В липні 1943 року німецькі війська розпочали ще один великий наступ на Курськ, в Росії. Радянські війська знали про плани німців і розбили їх за декілька днів. Водночас західні союзники висадилися на Сицилії, змусивши німців відправити війська для битви на ще одному фронті. З цього моменту німецькі війська почали незворотній відступ на Східному фронті. Вони більше так і не змогли перейти в наступ. 

До кінця 1943 року радянські війська майже вибили німців з більшої частини України та практично з усієї території Росії та Східної Білорусі. Невдовзі після успішної висадки західних союзників у Нормандії (Франція) у червні 1944 року радянські війська розпочали ще один масштабний наступ. Під час успішного виконання цієї операції Червона Армія взяла під контроль решту частини Білорусі та України, більшість території Балтійських країн та східну частину Польщі. В серпні 1944 року радянські війська перетнули кордон Німеччини в Східній Пруссії (німецька територія, що знаходилася між територією Литви та Польщі, яку остання займала у міжвоєнний час). 

Капітуляція Німеччини

В січні 1945 року після нового наступу радянські війська вийшли до Одеру на території Німеччини, приблизно в 160 км від Берліна.

В середині квітня 1945 року радянська армія розпочала останній наступ на нацистську Німеччину, в ході якого вона 13 квітня захопила Відень, а 21 квітня оточила Берлін. 25 квітня радянські передові патрулі зустрілися з американськими військами в місті Торгау на Ельбі, що в центральній частині Німеччини. Цим вони фактично розділили країну навпіл. Більш ніж через тиждень важких боїв на вулицях Берліна радянські підрозділи підійшли до центрального командного бункера Гітлера. 30 квітня 1945 року Гітлер скоїв самогубство. 2 травня 1945 року Берлін здався радянським військам.

Німецькі збройні сили беззастережно капітулювали 8 травня на заході, а 9 травня 1945 року — на сході. 9 травня радянська армія увійшла до Праги, останнього великого міста, яке було окуповане німецькими частинами. Західні союзники проголосили 8 травня 1945 року днем перемоги в Європі.