Нацистська пропаганда

1924 року Адольф Гітлер писав, що завдання пропаганди

«полягає не в об’єктивному дослідженні правди, оскільки це може служити інтересам ворога, і не в тому, щоби показувати її масам з науковою неупередженістю; її завдання служити нашій власній правоті, завжди й неодмінно». 

Поширення нацистської ідеології

Після того, як нацисти захопили владу 1933 року, Гітлер створив імперське міністерство народної просвіти і пропаганди, яке очолював Йозеф Ґеббельс. Метою міністерства було успішне поширення нацистської ідеології через мистецтво, музику, театр, фільми, книги, радіо, освітні матеріали та пресу.

У нацистської пропаганди було кілька цільових аудиторій. Німцям нагадували про потребу боротися проти закордонних ворогів та підривної діяльності євреїв. Напередодні антиєврейських законодавчих та каральних заходів, пропагандистські кампанії створювали атмосферу терпимості до насильства проти євреїв, зокрема 1935 року (перед Нюрнберзькими расовими законами, ухваленими у вересні) та 1938 року (перед шквалом антисемітських актів економічного законодавства, що слідували за Кришталевою ніччю). Пропаганда заохочувала пасивність і схвалення майбутніх заходів проти євреїв,  переконуючи, що нацистський уряд нібито  приходить на допомогу і «відновлює порядок».

Об’єктом нацистської пропаганди була реальна та уявна дискримінація проти етнічних німців у східноєвропейських країнах, що здобули колишні німецькі території після першої світової війни – Чехословаччині та Польщі. Ця пропаганда мала на меті досягти політичної лояльності та поширити так звану расову свідомість серед етнічних німців. Вона також мала ввести в оману й переконати іноземні уряди – зокрема великі євопейські держави – що вимоги концесій та анексій з боку нацистської Німеччини були законні та справедливі.

Після вторгнення Німеччини на територію Радянського Союзу, нацистська пропаганда серед цивільних осіб і солдатів, працівників поліції та ненімецького допоміжного персоналу на окупованій території наголошувала на гаданому зв’язку радянського комунізму з європейським єврейством, показуючи Німеччину захисницею «західної» культури проти «єврейсько-більшовицької загрози» та малюючи апокаліптичну картину того, що сталося б, якби Радянський Союз переміг у війні. Це особливо стосується часу після катастрофічної поразки німецьких сил під Сталінградом у лютому 1943 року. Ці теми відігравали важливу роль, спонуканючи німців з нацистськими поглядами і без них, а також місцевих колаборантів, боротися до самого кінця.

Роль кінематографу

Кінематограф також відіграв важливу роль у поширенні ідей расового антисемітизму, гаданої першості німецького війська та злісної природи ворогів, визначених нацистською ідеологією. Нацистські фільми зображали євреїв «недолюдами», що проникають в арійське суспільство. Наприклад, «Вічний жид» (1940) режисера Фріца Гіпплера показував євреїв як мандрівних культурних паразитів, що дбають лише про секс і гроші. Деякі фільми, приміром «Тріумф волі» (1935) режисерки Лені Ріфеншталь, славили Гітлера і націонал-соціалістичний рух. Інша робота Ріфеншталь, «Олімпія» (1938), розповідала про Берлінські Олімпійські ігри 1936 року і сприяла зростанню національної гордості за успіхи нацистського режиму на олімпіаді.

Роль газет

Газети в Німеччині, насамперед тижневик Der Stürmer («Штурмовик»), містили антисемітські карикатури. Після того, як Німеччина вторгненням до Польщі у вересні 1939 року розпочала другу світову війну, нацистський режим застосував пропаганду, переконуючи німецьких цивільних і вояків, що євреї були не лише «недолюдами», але й небезпечними ворогами Німецького Райху. Режим мав на меті здобути підтримку або принаймні вимушену згоду з політикою, спрямованою на усунення євреїв з німецьких земель назавжди.

Прикривання злочинів і масових убивств

Під час упровадження «остаточного розв’язання єврейського питання», тобто масового вбивства європейських євреїв, посадовці СС у таборах смерті змушували жертв Голокосту підтримувати обман, необхідний для максимально ефективної депортації євреїв з Німеччини та окупованих країн Європи. Посадовці в концентраційних таборах і таборах смерті змушували в’язнів, багато з яких згодом були приречені на смерть у газових камерах, відправляти листівки додому, повідомляючи, що до них гарно ставляться і вони живуть у добрих умовах. У такий спосіб керівництво таборів використовувало пропаганду для прикривання злочинів і масових убивств.

У червні 1944 року таємна поліція Німеччини дозволила представникам  Міжнародного Червоного Хреста проінспектувати концентраційний табір-гетто «Терезієнштат», розташований у Протектораті Богемії та Моравії (сьогодні Чеська Республіка). СС і поліція створили табір-ґето «Терезієнштат» у листопаді 1941 року як знаряддя пропаганди для внутрішнього споживання в Німецькому Райху. Табір- ґето використовували як пояснення для німців, спантеличених депортацією «на схід» на «роботи» німецьких і австрійських євреїв похилого віку, воєнних ветерананів, осіб з інвалідністю та відомих у країні художників і музикантів. При підготовці до візиту 1944 року в ґето було здійснено програму «облаштування». Після інспектування, працівники СС у Протектораті зняли фільм, у якому використали в’язнів гетто для зображення нібито сприятливого ставлення до «мешканців» табору- ґето «Терезієнштат». Після завершення зйомок есесівці депортували більшість «акторів» до табору смерті «Аушвіц-Біркенау».

Мобілізація населення

Нацистський режим ефективно використовував пропаганду для мобілізації німецького населення на підтримку своїх завойовницьких воєн аж до повалення самого режиму. Так само нацистська пропаганда була важлива для мотивації тих, хто здійснював масові вбивства європейських євреїв та інших жертв нацистського режиму. Вона також мала забезпечити вимушену згоду мільйонів інших осіб – спостерігачів – на переслідування за расовою ознакою та масові вбивства.