Роль державних службовців

Коли нацисти прийшли до влади в 1933 році, більшість німецьких державних службовців були консервативні, націоналістичні та авторитарні за своїми поглядами. Після того як політичних опонентів було витіснено з державної служби, державні службовці, що лишилися при посадах, поділяли антикомунізм нацистів і неприйняття Ваймарської республіки. Вони вважали нацистський режим легітимним і відчували себе зобов’язаними «коритися закону». Більшість із них не були радикальними антисемітами, але вважали, що євреї «інакші» або мають «занадто великий вплив».

Допомагаючи впроваджувати нацистську політику, державні службовці, які працювали в різних установах, у рамках своєї звичайної роботи розробляли незліченну кількість законів і указів, які крок за кроком позбавляли німецьких євреїв громадянських прав, якими ті користалися як рівноправні громадяни до 1933 року. До таких заходів належали, наприклад, правила, які визначали поняття «єврей», забороняли шлюби між «євреями» та особами «німецької крові», вимагали звільнення євреїв з посад на державній службі та з інших місць роботи, накладали дискримінаційні податки на «єврейське багатство», блокували банківські кошти та уповноважували державу конфісковувати майно депортованих євреїв.

Державні службовці також розробили закон про обов’язкову стерилізацію осіб, у яких діагностовано спадкові психічні захворювання, психічні та фізичні вади, а також проєкт нової редакції статті 175 Кримінального кодексу, за яким широке коло гомосексуальних стосунків стало незаконним.

Під час війни інша група державних службовців — дипломати Міністерства закордонних справ Німеччини — відігравала життєво важливу роль у переговорах з лідерами та посадовцями країн, з яких нацистський режим намагався депортувати євреїв.

Німецькі судді поділяли консервативний, націоналістичний та авторитарний світогляд інших державних службовців і визнавали легітимність нацистського режиму. Судді не оскаржували конституційність нових законів, ухвалених у 1933 році, які скасовували політичні свободи, права та захист, надані громадянам, зокрема представникам меншин, відповідно до демократичної конституції Ваймарської республіки. Більшість суддів не лише дотримували закону в роки нацистської влади, але й тлумачили його в широкому й далекосяжному сенсі, що сприяло, а не перешкоджало режимові здійснювати антиєврейську та расову політику. У справах, пов’язаних з розірванням юридичних договорів, наприклад тих, що регулювали відносини між працівником і роботодавцем, судді рідко використовували надану їм звичайну широту тлумачення на користь євреїв. Наприклад, в одній справі про порушення контракту суддя витлумачив єврейство як «інвалідність» і належну підставу для звільнення з роботи.