Як було визначено злочини?

Ніколи раніше в історії права не робилися спроби об’єднати в рамках одного судового розгляду події десятиліття, що охоплюють цілий континент і десятки країн, незліченну кількість людей і подій.
—Головний обвинувач від США Роберт Г. Джексон
Вступна промова перед Міжнародним військовим трибуналом

Послухайте уривок¹

На сьогоднішній день існує галузь міжнародного кримінального права, що використовується для переслідування осіб, які вчинили масові злочини. Міжнародні та національні суди розглядали такі злочини як геноцид, воєнні злочини та злочини проти людства, скоєні у низці країн. До цих країн належать колишня Югославія, Руанда, Сьєрра-Леоне та Камбоджа. Ця галузь міжнародного кримінального права спирається на прецеденти, встановлені Міжнародним військовим трибуналом (МВТ) у Нюрнберзі.

Нюрнберзька хартія

Ще до закінчення Другої світової війни президент США Франклін Д. Рузвельт, прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль та очільник Радянського Союзу Йосип Сталін оголосили в Московській декларації, що винних у звірствах, як от масові вбивства євреїв, будуть судити ті країни, на території яких ці злочини було скоєно. Три лідери пообіцяли, що головні воєнні злочинці, злочини яких не можуть бути прив’язані до конкретного географічного місця, будуть покарані за спільним рішенням союзних урядів. Як союзники каратимуть головних військових злочинців, не уточнювалося. Часом Черчилль і Сталін виступали за те, щоби просто стратити їх. 

Після закінчення війни в травні 1945 року уряд США запропонував судити головних військових злочинців у спеціальному суді. 8 серпня 1945 року представники Сполучених Штатів, Франції, Великої Британії та Радянського Союзу підписали Лондонську угоду та хартію, які також називають Нюрнберзькою хартією. Угода започаткувала Міжнародний військовий трибунал (МВТ) у Нюрнберзі, Німеччина, для суду над німецькими лідерами, відповідальними за Другу світову війну та масові злочини. У Хартії було викладено правила та функції МВТ, а також визначено злочини, які він розглядатиме.

Положення Хартії

Відповідно до Нюрнберзької хартії кожна з головних союзних держав — Франція, Велика Британія, Радянський Союз і Сполучені Штати — мала призначити до складу МВТ одного суддю та одного заступника судді. Для ухвалення всіх рішень була потрібна більшість голосів чотирьох суддів, які розглядали справу.

Хартія зобов’язала МВТ проводити справедливий судовий розгляд та надавати обвинуваченим певні процесуальні права. Серед цих прав було право бути представленим у суді адвокатом, проводити перехресний допит свідків, надавати докази та залучати свідків на свій захист. 

Однак у Хартії також було зазначено, що обвинувачені не можуть уникнути відповідальності за свої злочини, стверджуючи, що вони виконували наказ. Обвинуваченим також не дозволялося стверджувати, що вони не можуть бути притягнуті до відповідальності за міжнародним правом за дії, вчинені ними як посадові особи суверенної держави.

Визначення злочинів

Нюрнберзька хартія (Лондонська угода та хартія) надала МВТ повноваження «судити та карати осіб, які, діючи на користь європейських країн Осі як окремі особи або як члени організацій», вчинили будь-який із таких злочинів:

Злочини проти миру, а саме: планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни, а також змова з метою вчинення будь-якої з цих дій.

Воєнні злочини, а саме: «порушення законів або звичаїв війни». До цих порушень належать вбивства, жорстоке поводження, депортація, примус до рабської праці цивільних осіб, вбивства та жорстоке поводження з військовополоненими, вбивства заручників, а також пограбування та безпідставне знищення власності.

Злочини проти людства, а саме: вбивства, знищення, поневолення, депортація або нелюдське поводження з цивільними особами, а також переслідування за політичними, расовими або релігійними ознаками. 

У той час як обвинувачення у воєнних злочинах ґрунтувалося на існуючих міжнародних звичаях та конвенціях, злочини проти миру та злочини проти людства ніколи до того не визначалися як злочини, що підлягають покаранню відповідно до міжнародного права. Розробники Хартії стверджували, що обидва нові звинувачення засновані на міжнародних конвенціях та деклараціях, ухвалених до Другої світової війни, які засуджували агресивні війни та порушення законів людяності.

Хартія також уповноважила МВТ визначати, чи діяв обвинувачений, який вчинив злочини, як член організації, і в цьому випадку МВТ могла оголосити цю організацію злочинною.

Звинувачення та висновки МВТ

Суд над 22 німецькими очільниками перед МВТ в Нюрнберзі розпочався 20 листопада 1945 року і закінчився 1 жовтня 1946 року. МВТ судив обвинувачених не лише за три злочини, зазначені у його Хартії, але й за четвертим обвинуваченням — у змові з метою скоєння будь-якого з цих трьох злочинів. Крім того, розглядалося питання про те, чи є певні організації нацистської партії, німецької держави чи збройних сил злочинними організаціями.

МВТ виправдав 3 обвинувачених і визнав винними решту 19. Із цих 19 осіб 12 було засуджено до смертної кари. 

МВТ також визнав злочинними такі організації: керівний корпус нацистської партії, гестапо (Geheime Staatspolizei або таємна державна поліція), СД (Sicherheitsdienst або служба безпеки райхсфюрера СС) та саму СС. 

МВТ обмежив визначення злочинів проти людства діяннями, вчиненими під час війни. Це означало, що суд не розглядав злочини проти людства, скоєні до війни. 

Нюрнберзькі принципи

Через два місяці після винесення вироку МВТ Генеральна Асамблея ООН одноголосно визнала це рішення та Нюрнберзьку хартію як обов’язкове міжнародне право. На основі цього рішення і Хартії Комісія міжнародного права ООН визначила низку принципів, якими слід керуватися при розробці та застосуванні міжнародного кримінального права. 

Ключові «Нюрнберзькі принципи» такі:

• Злочини проти миру, воєнні злочини та злочини проти людства є правопорушеннями згідно з міжнародним правом.
• Будь-яка особа, навіть керівник уряду, що вчиняє міжнародний злочин, може бути притягнута до юридичної відповідальності.
• Покарання за міжнародні злочини повинно визначатися через справедливий судовий процес, заснований на фактах та законі.
• Виконавець міжнародного злочину, який діяв, підкоряючись наказам вищого керівника, все одно несе юридичну відповідальність за злочин.

Міжнародне кримінальне право значно розширилося відтоді, як МВТ виніс свій вердикт. Наприклад, у 1948 році ООН визнала геноцид міжнародним злочином, затвердивши Конвенцію про попередження злочину геноциду та покарання за нього. До переліку діянь, що кваліфікуються як воєнні злочини та злочини проти людства, було додано додаткові правопорушення, як-от тортури та сексуальне насильство. Хоча галузь міжнародного кримінального права зросла, її застосування, як і раніше, спирається на прецеденти та принципи, встановлені Нюрнберзькою хартією та МВТ.