Оскар Шиндлер

Оскар Шиндлер (1908–1974) народився 28 квітня 1908 року в Цвіттау, Австро-Угорщина (сьогодні Світави, Чехія). Шиндлер був етнічним німцем і католиком. Після розпаду Австро-Угорської імперії в кінці Першої світової війни Шиндлер став громадянином новоствореної Чехословацької Республіки.

Після відвідування низки торгових шкіл та одруження з Емілі Пельцль у 1928 році Шиндлер займав різні посади, в тому числі працював у сільськогосподарському машинобудівному бізнесі свого батька, відкрив автошколу і продавав державну власність. Він також служив у чехословацькій армії та в 1938 році отримав звання молодшого капрала в запасі. У 1936 році Шиндлер почав працювати з Amt Auslands/Abwehr (Управління військової зовнішньої розвідки) Збройних сил Німеччини. У лютому 1939 року, через п’ять місяців після німецької анексії Судетської області, він приєднався до нацистської партії. Опортуністичний бізнесмен зі смаком до вишуканих речей, він здавався малоймовірним кандидатом на роль рятівника у воєнний час. Під час Другої світової війни Шиндлер врятував понад 1000 євреїв від депортації до Аушвіца, найбільшого табірного комплексу нацистської Німеччини.

Фабрика Шиндлера «Емалія» в Кракові

Після німецького вторгнення та окупації Польщі Шиндлер переїхав до Кракова в жовтні 1939 року. Скориставшись німецькою окупаційною програмою «аріїзації» та «германізації» єврейських і польських підприємств у так званому Генеральному губернаторстві (Generalgouvernement), у листопаді 1939 року він придбав компанію Rekord Ltd., єврейського виробника емальованого посуду. Він перетворив свою фабрику на Deutsche Emalwarenfabrik Oskar Schindler (Німецька фабрика емальованого посуду Оскара Шиндлера), також відому як «Емалія».

Хоча Шиндлер керував двома іншими фабриками в Кракові, тільки на «Емалію» він наймав єврейських робітників, які проживали в сусідньому Краківському ґетто. На піку своїх потужностей у 1944 році на фабриці «Емалія» працювало 1700 робітників; принаймні 1000 з них були єврейськими примусовими робітниками, яких німці перемістили з Краківського ґетто після його ліквідації в березні 1943 року до табору примусової праці, а потім до концентраційного табору Кракау-Плашов.

З березня 1943 року до того часу, коли «Емалія» стала підтабором наступного року, єврейські в’язні, які працювали на фабриці, жили у Плашові і, як і раніше, зазнавали жорстокого поводження. Увесь цей час Шиндлер неодноразово втручався на їхній захист. Він використовував хабарі та особисту дипломатію як для захисту добробуту євреїв, яким загрожували особисто, так і для забезпечення того, щоб до кінця 1944 року СС не депортували його єврейських робітників. Щоб мати можливість стверджувати, що єврейські робітники мають важливе значення для військових цілей, він створив на «Емалії» підрозділ із виробництва озброєння. Під час ліквідації Краківського ґетто в березні 1943 року Шиндлер дозволив своїм єврейським робітникам залишитися на фабриці на ніч.

«Емалія»: підтабір концентраційного табору Плашов

Після того, як у січні 1944 року СС офіційно змінили статус Плашова з табору примусової праці на концентраційний табір, Шиндлер переконав СС перетворити «Емалію» на підтабір Плашова. На додаток до близько 1000 єврейських примусових робітників, зареєстрованих як робітники на фабриці, Шиндлер також дозволив 450 євреям, які працювали на інших сусідніх заводах, жити на «Емалії». Це врятувало їх від систематичної жорстокості та свавільних убивств, які були частиною повсякденного життя в Плашові.

Шиндлер мав тут великий ризик та ніс витрати. Його захист єврейських робітників і деякі з його тіньових ділових відносин призвели до того, що СС і поліція підозрювали його в корупції та несанкціонованій допомозі євреям. Німецькі чиновники СС і поліції заарештовували його тричі, поки він володів «Емалією», але так і не змогли пред’явити йому звинувачення.

Список Шиндлера

У жовтні 1944 року, після того, як СС перевели євреїв «Емалії» до Плашова, Шиндлер запросив і отримав дозвіл на переміщення своєї фабрики в Брюнліц (Брненець) у протектораті Богемія і Моравія (поблизу його рідного міста), і знову відкрив її виключно як фабрику з виробництва озброєння. Один із його помічників склав кілька версій списку, що налічував до 1200 єврейських в’язнів, необхідних для роботи на новій фабриці. Ці списки стали відомі під загальною назвою «Список Шиндлера». Шиндлер задовольнив вимоги СС для класифікації Брюнліца як підтабору концентраційного табору Гросс-Розен і тим самим сприяв виживанню близько 800 єврейських чоловіків, яких СС депортували з Плашова через Гросс-Розен до Брюнліца, а також від 300 до 400 єврейських жінок із Плашова через Аушвіц.

Незважаючи на те, що фабрика була класифікована як фабрика з виробництва озброєння, за вісім місяців роботи вона випустила лише один вагон боєприпасів. Надаючи фіктивні дані про виробництво, Шиндлер обґрунтовував існування підтабору як фабрики з виробництва озброєння. Це полегшило виживання понад 1000 євреїв, позбавивши їх жахів і жорстокості звичайного табірного життя. Шиндлер залишив Брюнліц лише 9 травня 1945 року, в день, коли радянські війська звільнили табір.

Після Другої Світової війни

Після Другої світової війни Шиндлер і його дружина Емілі оселилися в Регенсбурзі, Німеччина, і жили там до 1949 року, після чого іммігрували до Аргентини. У 1957 році, остаточно живучи окремо, але не розлучений з Емілі, Шиндлер один повернувся до Німеччини. Шиндлер помер у Німеччині, майже невідомий, у жовтні 1974 року. Багато з тих, чийому виживанню він сприяв — і їхні нащадки — лобіювали та фінансували передачу його тіла для поховання в Ізраїлі.

У 1993 році Яд Вашем нагородив Оскара та Емілі Шиндлер званням «Праведник народів світу» на знак визнання їхніх зусиль із порятунку євреїв під час Голокосту, незважаючи на великий особистий ризик.

Історія Шиндлера привернула більше уваги завдяки фільму Стівена Спілберга 1993 року «Список Шиндлера», заснованому на однойменному романі 1983 року Томаса Кенеллі, який розповів про життя та роботу Шиндлера. Фільм отримав популярність і схвалення критиків.